Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

- Дякую, що завіз мене аж сюди. - більше додати нічого. Розгублена, налякана розмовою, що очікує на мене попереду, в моїй голові літають рої думок, а мені не вдається вхопити жодну… 

- Я радий, що зміг тобі допомогти. - він зупинився і я вже надумала вийти, як почула його глибокий вдих, так люди роблять, якщо довго наважуються щось сказати й таки вирішують говорити. - Тобі не обов’язково розуміти, що вона відчуває, для того, що її підтримати. Будь поруч, слухай, став питання і не втрачай холодного глузду. Можливо жінкам і потрібні емоції та співпереживання, але розсудливість ще нікому не нашкодила. - такої промови я точно не очікувала. Відчуття, що йому є що сказати більше. Але він не сказав. Натомість двері відкрились, Август вийшов і вже за мить відкрив мої двері. Як же сильно ця картина мені нагадує ніч нашого знайомства. - Успіху тобі, Віто! 

- Дякую! - я кивнула й обійняла його на прощання. 

Від неочікуваності чоловік всім тілом напружився і наче б то розгубився, бо обіймів у відповідь я так і не відчула. 

Ех, дурепа! Те, що він тобі приємний і майже як рідний, ще не означає, що до тебе відчуття в нього такі ж. Я швидко відійшла назад, ще раз подякувала і пішла в сторону фонтану Діана. 

Дурепа, що він тепер про тебе буде думати! 

Вона вже тут. Повертаємось до реальності. Виглядає якось не так сильно засмучено, як я собі цього очікувала. Внутрішня сила цієї жінки мене завжди вражала. 

Я зупинилась до того моменту, як у неї з’явився шанс мене побачити. 

Трясця! Мені страшно. 

Мені до тремтіння в колінках страшно іти й сідати за її столик. 

Зберись і йди! 

- Привіт сестро! - я підійшла та обійняла її. На столі вже стоїть велика склянка кави й тортик. Справи кепські, жодним зовнішнім виглядом цього не перекриєш.

- Привіт, дякую, що прийшла.

- Я б не посміла не, ти ж знаєш, що рідніше тебе у мене немає. - місце збоку вільне й очікує на мене, тут значить і залишусь. Я подивилась на неї й по спині пробігся холодок: з чого почати, що сказати, а взагалі я маю бути ведуча в цій розмові? Я мовчки дивлюсь на її обличчя, шукаю відповіді на свої десятки питань і ніяк не можу намацати ґрунт під ногами. 

- Я хочу пройти це швидко, справді. На ці стосунки страчено занадто багато часу, сил та власного ресурсу, щоб продовжувати хоч би ще трішки. - вона замовкла, все до чого я додумалась - кивати, та пауза затягується.

- Маргарита, ти найсильніша і найвідданіша людина, яку я тільки зустрічала... - мене перебили без права договорити.

- Ой, тільки не починай мене розхвалювати, не впевнена, що це тут допоможе. - її реакція означає, що я оступилась, чи варто пробувати далі. 

- Я не починаю, а говорю як є. Він тупе створіння, якщо зрадив такій як ти. - тут я не перекручую і не додаю фарб. Не розумію, як можна зрадити взагалі, а тим паче Риті. 

- Наші стосунки по трохи тріщали по швах. Ти не знаєш, бо я не бачила потреби розказувати й турбувати тебе, але він дуже ревнивий і тоталітарний чоловік. Навіть враховуючи всю мою любов до свободи, байдуже, мені підрізали крила й одомашнили. - шок, у мене не залишилось слів, завжди безмежно життєрадісна, вона носила в собі цей камінь і навіть не розказувала. А я, теж сестра називається, де мої очі були, що я нічого не помітила. І ж головне ми бачились, ми ходили разом на обід, вони приходили в гості до батьків, але ніхто не помітив, чи можливо така сліпа лише я.

- Мені так шкода, що я не була з тобою поруч… - її як струмом вдарило, вона різко підняла на мене очі.

- Стоп, тобі на себе зовсім немає причин провину брати. Кожен сам кує своє щастя, видно мені потрібен був саме такий варіант. - вона знову опустила погляд, але вже якось інакше, в ній більше спокою, чи що. Трясця, я не можу зрозуміти її, зовсім і мене це вбиває.

- Як ти… почуваєшся? - я відчуваю як мої коліна трусяться, настільки мені страшно прогадати з веденням розмови.

- Певно я виглядаю дуже убого збоку, якщо ти аж так питаєш. Ех… - вона шумно видихнула, я вже набрала повітря в легені, щоб пояснити сказане, як в момент вона підняла голову до неба та усміхнулась, - я відчуваю себе вільною! Занадто довго я була в клітці й не дозволяла собі вийти. Мене ж не тримали насильно, я могла вплинути на .. та на все власне, але ж ні. Як ти там завжди кажеш - божественна дихотомія, от і у мене зараз відчуття дотичності до істини. 

- Ти не уявляєш як мені було страшно. - думка ще не була завершена, але дзвінкий сміх перебив будь-яке бажання говорити. Ми сидимо й сміємось. І хай на нас обертаються всі столики та офіціанти, зараз це не важливо. 

Сонце різко засліпило очі і я зрозуміла, що у мене затекла нога. Ми так довго просиділи за столиком розмовляючи, що не помітили, як підступив вечір. Хоча сьогодні у мене і був вихідний, завтра в офісі чекатиме вичитка німецьких документів, варто прямувати додому. Ми розрахувались, залишили чайові майже в третину суми та вийшли на площу Ринок. 

- Ти без машини, вірно, як плануєш добиратись? - нам обидвом додому не надто далеко, але на відміну від мене, Рита може скористатись громадським транспортом. 

- Проведеш мене на тролейбус? Я занадто легко вділась для вечірніх прогулянок. - вона справді одягнена надто літньо, що відчутно контрастує з моїм морем шарів. 

- Звісно, ти знаєш, мені туди ж. 

- Не знаю як тебе досі не вкрали в якусь трупу чи стрип-бар. - вона вища за мене і крок у неї ширший, то ж якщо відпустити контроль ходи, завжди обганяє. Зараз це виглядало як додатковий елемент знущання. 

- Оу, - я встигла лише хапнути повітря, хтось схопив мене за кисть і потягнув до себе.