Читати книгу - "Ясон, Дзюбенко Вікторія-Магдалена"

- Віта! - мої розгублені очі наткнулись на ще більш розгублені очі Августа. Я стою і чекаю, доки він щось скаже, але виглядає, що порив імпульсу взяв над ним гору і наступна фраза після звертання не була запланована. 

- Ооо, а ось і викрадач. - Рита розвернулась на мій вдих, чи швидше на звучання мого імені чоловічим голосом. 

- У нас все завжди по добрій волі. - мої очі тільки розширились, кисть далі була в його руці, Рита звучно засміялась. 

- Можемо не заглиблюватись в подробиці. Вітаю Август! - оо, включила старшу сестру, ця рольова модель мені добре знайома, треба якомога швидше змінювати програму дій. Він відпустив мене, протягнув руку і фантастично гарно усміхнувся.

- Доброго дня Маргарита. Не сподівався, що після першої зустрічі ми так швидко побачимось ще раз, проте радий вас бачити.  

- Як щодо нарешті перейти на “ти”?

- Із задоволенням. І маю пропозицію, раз так сталось, що ми зустрілись, давайте я вас завезу додому. - спершу погляд на Риту, а тоді трохи довший на мене. 

- Я тільки за, насправді мені вже дуже холодно і було б чудово хутчіше опинитись вдома в ліжечку. - це було неочікувано, я знаю сестру як часто надто горду для допомоги. Або ж я погано знаю її. 

-Гаразд, тоді і я не перечитиму. - а що, ніби у мене варіанти є. 

А-а, ось воно що, до мене тільки зараз дійшло, вона хоче з ним ближче познайомитись. Рита має план тестувати людину, з якою я спілкуюсь. Чи ні, чи я накручую ситуацію? 

Ми сіли в машину, першою по маршруту виявилась Рита, і я дуже рада, що вийшло саме так. Було б досить дивно як би вони залишились вдвох. Можливо навіть не стільки дивно, скільки непередбачувано небезпечно. Зараз я хоч триматиму її потенційні розпитування під контролем. 

Мої очікування не справдилися і я чи не вперше цьому щиро тішусь. Наша розмова проходить дуже буденно, погода, рівень смаку в закладі, де ми щойно були.

- Август, дякую, що знову потурбувався про мою молодшу сестру, пригоди просто чатують на неї за кожним кутом.  І звісно що запропонував підвезти... Мені однієї самотньої дороги на сьогодні вистачило. - Рита, як мені хотілось би тебе підтримати й сказати щось доречне, але трясця, я не уявляю, що тут буде доречно. 

- Мені приємно ще раз тебе побачити. Твоя сестра справді як скалка, залазить під шкіру в найчутливіші місця. - що, це ще що має означати.

- Емм, я взагалі-то тут сиджу. 

- І Рита, - він запнувся, ніби підбирав слова,- це відчуття… воно не назавжди, хоча я, на жаль, не можу сказати, що воно промине скоро. Особливо після довгого шляху. Емоції працюють трохи інакше. Але гарантую з часом буде краще. Люди йдуть і приходять, зосередься на другій частині цього твердження і залишайся відкритою до світу. - воу, я стою біля сестри, Август з іншої сторони машини, між нами не більше кількох метрів, а відчуття, що це саме та глибока темна прірва, яку я відчувала, коли ми були вдвох. 

- Дякую, я вірю тобі! - вона обійняла мене і вже за мить зникла за дверима під’їзду. 

Нас залишили вдвох. Я сідаю в машину й колінка знову трусяться. Спитаєш чи мені цікаво продовжити з ним цю тему? Тут сумніви зайві - звісно, кому б було не цікаво! Але в цьому житті я навчилась, що питання інколи бувають необхідні, але дуже недоречні. І моє нутро підказує, що зараз саме такий момент. 

- Сподіваюсь ти не злишся, що я зачекав. Ти так переживала, мені просто не вдалось звідти поїхати. - я не можу відвести погляду. Звісно мене здивувала його присутність на тому ж місці, та ще й такий ідеальний таймінг, але навіть в голову не прийшло, що він весь цей час чекав на нас. А як би ми пішли в іншу сторону? Як би ми не затримались там на довго, чи викликали таксі? Як би все було даремно? Господи, ми просиділи там понад три години. 

- У мене відчуття, що я лише тим займаюсь, що створюю тобі проблеми. Від першої зустрічі… кожної наступної. Щоразу, як світ нас зіштовхує … - що на мене найшло, не таким я планувала продовження діалогу. - Август … - я доторкнулась до його правої руки й він затамував подих. 

Для мене найлегший, чи можливо єдиний зрозумілий і виправданий спосіб справді бути поруч — це обіймати. Тілесний контакт, ось що зближує людей, думаю це через те, що в дитинстві, коли я хворіла, моя мама завжди тримала мене на руках. Я могла всю ніч так спати й не важливо, було мені 3 роки чи 12. Відчуття її тепла давало мені спокій. Але чи можна так вчиняти з іншими?

Весь час доки йдуть мої роздуми я сиджу з опущеним вниз поглядом. Боже, чому так страшно глянути на нього. Машина виконала різкий поворот вправо і зупинилась. Від несподіванки всі думки випали з голови й очі інстинктивно піднялись вверх шукати причину зміни обставин та потенційну небезпеку для тіла. Звісно її не виявилось, замість побачити збитого пішохода чи зустрічну машину я наткнулась прямо на нього. 

Спокійно сидить, розвернувши голову вправо і дивиться на мене. Дивиться так... я не знаю як. Якщо в усі попередні рази моя емпатія, чи то доречніше сказати фантазія, домальовувала його відчуття і мені здавалось, що я розумію його душу, то зараз все інакше. Ось він момент, коли я нарешті оступилась зі своєю надмірною відкритістю. Захотілось провалитись під землю. 

Світ, за що? А якщо мені ще раз доведеться з ним побачитись? А якщо це станеться на роботі? Я ж місця собі не знайду. 

- Я так довго чекав на зустріч з тобою, - без тіні сумніву чи незручності, - ти навіть уявити не можеш... Крайнього разу ти обіцяла, що ще прийдеш в моє життя, і я вже готовий був здатись. Мені хотілось перестати шукати, припинити вдивлятись в кожну зустрічну в пошуках. Але як зазвичай і було, коли ти щось обіцяла, то дотримувалась свого слова… навіть крізь життя.