Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

Арим хитро примружилася і виразно подивилася на Рузана.

— Поки не одружені, так? — протягнула вона, і я відчула, як починаю червоніти.

Колишній капітан закотив очі і зітхнув, явно вже шкодуючи про своє рішення прийти сюди.

Арим раптом взяла моє обличчя у свої долоні, м'які й теплі, немов нагріті сонцем. Вона дивилася на мене з такою непідробною радістю, що я, здається, вперше в житті так сильно розгубилася.

У дівчини було коротко підстрижене волосся, кінчики якого злегка завивалися назовні, ніби від природи не бажаючи підкорятися. Маленькі оченята-намистинки, живі й лукаві, ніби сміялися самі по собі, а пухкі щоки, що прикрашали її обличчя, ставали ще виразнішими, коли вона посміхалася. І при цьому на них з'являлися милі ямочки, роблячи її схожою на дитину, навіть попри дорослий погляд.

Вона була одягнена в таку саму довгу сукню з розрізом збоку, як і інші жінки, але її тканина переливалася в теплих відтінках охри, а на подолі розсипалися золотаві візерунки, що нагадували крихітні зірки.

— Ой, та ти диво яке! — сплеснула вона руками, ніби оцінюючи мене заново.

Але перш ніж я встигла хоч якось відреагувати, ззаду пролунав низький, трохи хриплуватий голос:

— Тихіше, Арим.

Ми обидві обернулися. З другого поверху вниз уже спускався невисокий чоловік. Його постава була впевненою, а кроки — швидкими, але не метушливими. Він одразу ж попрямував до Рузана, розвівши руки в сторони, запрошуючи того до обіймів.

— Дехен, друже, — голос Рузана потеплішав, коли він із силою стиснув чоловіка в обіймах.

Поки вони щось тихо обговорювали, Арим, не гаючи часу, вправно схопила мене за руки й потягнула в бік сходів.

— О, у нас якраз звільнилася кімната! — радісно повідомила вона, а потім, взявши мене під руку, поплескала по моєму тильному боці долоні.

Її рухи були легкими, природними, але напрочуд турботливими, немов ми знайомі вже багато років.

— Дорога, мабуть, була виснажливою. Вам потрібно помитися, а то від вас обох смердить рибою.

Я мимоволі смикнула комір своєї сорочки й обережно принюхалася. І як би мені не хотілося цього визнавати, але Арим мала рацію.

— Ох... — скривилася я, відчуваючи, як запах морської солі та риб'ячої луски неприємно лоскоче ніздрі.

Піднявши голову, я кинула швидкий погляд на Рузана, сподіваючись, що він теж вирушить за мною — але ні. Цей хитрий лис не тільки не поспішав мене наздоганяти, а ще й посміхнувся, а потім, на мій повний жах, підморгнув.

Зрадник.

Арим явно щось помітила, бо її веселий голос раптом змінився на стурбований:

— Чому ти така зажата?

Я заморгала, розгублено переводячи погляд на неї. Тільки зараз усвідомила, наскільки напруженим було моє тіло: плечі підняті, руки притиснуті до боків, а лямки сумки я так сильно стискала, що нігті залишили болючі сліди на долонях.

Я спробувала посміхнутися, хоча вийшло, скоріше, кривувато.

— Я... просто втомилася, напевно.

Спробувала розслабитися, але щойно опустила плечі, спиною пройшла хвиля ниючого болю.

— Ось бачиш! — обурено вигукнула Арим. — Ходімо, ми тебе зараз до ладу приведемо. А потім ще й поїмо чогось смачненького!

І, перш ніж я змогла заперечити, вона вже впевнено повела мене вгору сходами, не залишаючи мені жодного шансу втекти.

— Ви тут у безпеці, — тепер уже твердіше вимовила Арим.

Зупинивши мене, вона повернулася до мене обличчям, поклала долоні мені на плечі та м'яко, але впевнено стиснула їх, ніби намагаючись передати свою впевненість через дотик.

— Мій чоловік тільки здається непривітним, але насправді він добра людина.

Я на секунду відвела погляд, відчуваючи, як усередині піднімається приємне, тепле почуття. Це місце, ця дівчина, її турбота — усе здавалося таким... домашнім.

— Дехен, правильно? — поспішно перевела я тему, намагаючись прогнати дивну теплоту, що охопила мене.

На моє щастя, Арим одразу вловила натяк і, посміхнувшись, кивнула. Її губ торкнулася легка, задоволена усмішка.

— Досі дивуюся, як він мене вмовив вийти за нього, — фыркнула вона, підводячи мене до найостанніших дверей на другому поверсі.

Я вже збиралася пожартувати у відповідь, але раптом за спиною пролунав чоловічий голос, теплий і злегка глузливий:

— А ось і неправда.

Я обернулася і побачила Дехена, який піднімався сходами разом із Рузаном.

— Це вона за мною постійно бігала, — продовжував він, усміхаючись. — А я просто вирішив припинити її страждання за мною.

Арим обурено пирхнула і штовхнула його в бік, але Дехен лише розсміявся, легко обійняв її за плечі і залишив короткий, майже непомітний поцілунок на скроні.

Я не змогла стримати посмішку, замилувавшись цією сценою. У їхніх жестах не було ні зайвого пафосу, ні показної ніжності — все здавалося простим, щирим, по-справжньому теплим.

Поки я відволіклася, Арим уже встигла відчинити двері і, повернувшись до мене, простягнула ключі.

— Вибачте, але кімната всього одна. У цей час у нас досить багато приїжджих.

— Усе гаразд, цього більш ніж достатньо, — кивнув Рузан, перш ніж я встигла відповісти, і спритно забрав у неї ключі.

Я зробила кілька кроків усередину, і майже відразу відчула довгоочікувану прохолоду. Жар, що просочив вулиці, залишився зовні, а тут, у товщі кам'яних стін, повітря було прохолодним і спокійним, немов вода в глибоких колодязях. Я прикрила очі й видихнула, насолоджуючись цією миттю.

І, здається, видихнула занадто голосно, бо за спиною пролунав тихий сміх.

— О так! Не всі можуть витримати наше спекотне літо, — крізь веселі нотки в голосі промовила Арим. — Але ця будівля зроблена з каменю, тому не нагрівається так сильно. Тож можете поки що тут відпочити. Купальні на першому поверсі. Обід буде за кілька годин.

З цими словами вона чмокнула чоловіка в щоку і, наче легкий вітерець, зникла за дверима, залишивши за собою легкий аромат якихось квіткових олій.