Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

-А чому вона не хотіла сама пограбувати брата?-задала я мучивше мене запитання.
-Олег був дуже підозрілий. Якби він дізнався, то вбив би її. А так, дурень, якого ніхто не знає заліз пограбувати квартиру. Все вийшло як по нотам. Ти вигнала Серьогу, але несподівано для самої Аньки, почала дружити з нею. Ми ще тоді сміялися, наскільки ти наївною виявилася. А коли твій благовірний зрозумів, що остаточно втратив тебе, вирішив, що вже немає різниці, і погодився на пограбування. Вони ретельно все продумали, вивчили розпорядок дня Олега. Коли той грав у карти в клубі, Сергій мав пробратися до нього додому.

— І що пішло не так?

— Прибиральниця. Вона затрималася, а він на неї натрапив у під’їзді. План летів у прірву. Він розлютився, зірвався на тебе, звинувачуючи в тому, що через тебе він опинився в такому становищі. І тут йому прийшла в голову ідея.  Так-так, це була його геніальна ідея, — Віра пирхнула. — Він нею просто марив, наче Нобелівку мав отримати. Придурок був упевнений, що якщо в нього буде на неї компромат, то він змусить її до нього повернутися. Ага, зараз. Але ти не була повною ідіоткою й послала їх обох у напрямку, звідки ще ніхто не повертався.  Та ніхто не знав, що Анька  скористалася його планом, щоб здійснити свій. 

Я скептично вигнула брову.

— Тобто вона заздалегідь знала, що я його пошлю?

— Авжеж! Раз послала, то й вдруге не забариться. Їй головне було виманити тебе подалі з міста. Будинок цей вона знайшла давно. Хата стара, власник — дід, у якого, скажімо так, не всі вальти в колоді. Вона вже кілька років прикидалася його якоюсь там родичкою, а все через те, що прямо навпроти жив батько Андрія. Навіщо це їй було — хтозна.

Я хмикнула. Логіка рівня: «У мене є план! Правда, я його не знаю».

— А далі? — запитав Маршал.

— А далі вона таки виманила Єву в село. Паралельно Серьога пішов грабувати Олега, але той, падлюка така, виявився вдома. Пістолет валявся на тумбочці біля дверей, от Серьога й не довго думаючи — бац! Проблема вирішена.

— Зовсім не вирішена, — зауважив Олексій.

— Ну добре, трохи погіршена, — Віра знизала плечима. — Він одразу зателефонував Аньці й почав панікувати. Та веліла йому перечекати до ранку й їхати в село. Якраз під руку — там уже Єва, можна і її в це все втягнути. Вона й так збиралася влаштувати їхню «випадкову» зустріч, але за планом усе мало бути цивілізованіше. Спершу Серьога мав привезти документи, Анька пригостила б вас чаєм, а потім спекалася б його. Бо якби Олег його знайшов — він би вивів його на неї. 

— Та документів при ньому не було. — похитала я головою.

— Точно! Сейф виявився порожнім! — Віра розвела руками. — Анька психонула, а він накинувся на неї. Бо снодійне на тебе подіяло раніше, ніж планувалося. Але дівка була готова. І Серьога став покійником.

Я коротко видихнула.

— І чого ж вона мене не добила?

— А навіщо? — Віра знову хмикнула. — У ролі підозрюваної ти значно корисніша. Менти тепер шукають невідому Лізу, доки їм це не набридне. Вона знала, що твій татусь витягне тебе з будь-якого болота, але… Хотіла підкласти тобі свиню. Заздрила тобі, розумієш? Твоїй красі, грошам. Не зізнавалася, але це ж очевидно.

Я стисла губи.

— Продовжуй.

— Все далі складалося не дуже добре. Арні вимагав документи, яких у неї не було. Вона прибігла до мене, тремтіла, як осиковий лист. Дізналася, що Гром у цій історії, і переполошилася. Розуміла: якщо він дізнається, хто вона насправді, живою їй не бути. Я сказала тікати з міста, поки ще можна. Вона, здається, й послухала. А потім… Потім її знайшли мертвою.

— І ти не знаєш, хто її вбив? — запитав Олексій.

— Та звідки? Але, думаю, або Арні, або Гром. Більше нікому.

— А чому Гром хотів її вбити? — спитала я, бо це питання мучило мене кілька днів.

Віра сполошено глянула на Олексія.

— Це справи не стосується, — відрізав він.

Я тільки скептично видихнула.

— Більше нічого не скажеш?

— А що тут додати? — Віра піднялася, витягла з пачки сигарету.

— Ну, дякую за цікаву лекцію. Як і обіцяв, цього разу допоможу. Але тільки цього разу.

Маршал кивнув мені й рушив до виходу. Я теж підвелася, але на півдорозі почула голос Віри:

— А Гром знає, у чиїй компанії ти проводиш час?

— А яке йому до цього діло? — здивувалася я.

— Ну-ну… Оце сюрприз буде. Хотіла б я побачити це наживо! — вона розреготалася.

Я хотіла уточнити, що вона має на увазі, але Маршал безцеремонно потягнув мене за руку.

Уже в машині він розвалився на сидінні, цілком задоволений собою.

— Ну от, таємниць поменшало, — весело заявив він.

Мене це тішило значно менше.

— Не віриться, що Сергій особисто вирішив мене підставити, — пробурмотіла я, дивлячись у вікно. — Йому не була потрібна я, йому був потрібен комфортний рівень життя, який він збирався повернути через шантаж. Це так… бридко.

— Це життя, — Маршал театрально зітхнув.

Я проігнорувала його й задумалася про Андрія. Чомусь він мене цікавив значно більше. Чого так боялася Ганна? Чи знає це Маршал? Напевно, так. Інакше навіщо було обривати Віру?

Я вже відкрила рот, щоб запитати, коли помітила, що ми припаркувалися біля мого дому.

— Ку-ку! — Маршал весело махнув рукою. — Прокинулась, спляча красуне?

— І все? Ми більше нікуди не їдемо?

— У мене, між іншим, є ще купа справ. Так що шуруй додому. Двері нікому не відчиняй, без потреби з квартири не виходь.

— Оголошуєш стан облоги?

— Можна й так сказати. Завтра о п’ятій подзвоню — продовжимо нашу гру в сищиків.

— Тобто для тебе це гра?

— Не варто сприймати життя надто серйозно. — він єхидно посміхнувся.

Я закотила очі.

— До нових зустрічей, мій блідолиций друже.

— Бувай, Та, що не шукає легких шляхів.

Маршал махнув рукою й зник у темряві. Я теж рушила до квартири, обмірковуючи, як провести вечір.