Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

   Андрій стояв перед дверима, прикладаючи руку до холодного металу замка. Його серце сильно билося, наче намагаючись вирватися з грудей. Він зробив глибокий вдих, щоб заспокоїтися. Вчора ще здавалося, що час і відстань зможуть стерти всі спогади про Риту, проте сьогодні він зрозумів, що це неможливо. Кожна мить, проведена без з неї, залишила в його душі невидимі шрами, які ніколи не заживуть. Андрій натиснув на дзвоник. Звуки, що лунали з-за дверей, здавалося, відбивали його внутрішній стан: тривога, надія, страх. Він чекав, і в цю мить кожна секунда здавалася вічністю. За дверима було чутно веселий голос Надійки. Двері відчинилися, і перед ним з’явилася Рита. Вона виглядала так, як він пам’ятав: злегка скуйовджене руде волосся, втомлені очі, але усмішка, яка завжди зігрівала його, знову спалахнула на її обличчі. 

— Андрію… — прошептала вона, затримуючи погляд на його обличчі. 

— Привіт, Рито, — тихо відповів він, відчуваючи, як усі їхні спогади прокинулися в його пам’яті. 

— Можна зайти? Вона кивнула, і він пройшов у квартиру, де було досить затишно. Стіни були обвішані фотографіями, на яких усміхалися Рита та Надійка. Свіжий ремонт та гарні меблі. 

— Чому ти прийшов? — запитала Рита, зберігаючи спокій. Андрій зупинився, обернувшись до неї. Він розумів, що слова можуть бути недостатні, але все ж вирішив спробувати. 

— Я прийшов, щоб попросити тебе про шанс, — сказав він, його голос тремтів. — Знаю, що зробив багато помилок, і часом мені здавалося, що я втратив все. Але я змінився, Рито. Я хочу бути з тобою, хочу знову відновити те, що ми мали. Вона мовчала, уважно дивлячись на нього. В її очах читалася боротьба — між бажанням пробачити й страхом знову бути пораненою. 

— Я не можу просто забути все, — нарешті вимовила вона. — Було так багато болю... 

— Я знаю, — він зітхнув, не відриваючи погляду від її очей. — Але я готовий працювати над собою, готовий змінитися. 

Я не хочу втратити тебе знову. Ти була, є і завжди будеш частиною моєї душі. Всі ці роки мого безнадійного існування я прожив у злобі. На тебе на Матвія та навіть покійного батька. Але зараз я готовий все забути й пробачити. Бо хочу бути з тобою. 

— Що ти хочеш пробачати? — поцікавилася Рита. 

— Ну те що ти була разом з Матвієм... — До чого тут він? Ми ніколи не були разом. Я взагалі була в іншому місці, — психанула Рита. 

— Тобто ти й Матвій? — почав здогадуватися Андрій. — От Віта. От стерво... 

— Але ти ж їй повірив. Й стільки років з цим жив, — гірко мовила Рита. 

— Рито, пробач. Я був ідіотом. Зараз я хочу все змінити. Ми маємо спробувати. Я й досі кохаю тебе, — Андрій взяв руки жінки й почав ніжно цілувати. Потім перейшов до обличчя. Рита була спантеличена. 

— Можливо, ми можемо спробувати… — нарешті сказала вона, ковтаючи сльози. — Але це не буде легко, Андрію. 

— Я готовий до всього, — відповів він, усміхаючись. — Я просто хочу бути поруч з тобою. 

У цей момент між ними проліг невидимий міст, який, хоч і був крихким, все ж давав надію. Рита зітхнула, і в її очах з’явився блиск. 

— Добре, — сказала вона, — спробуємо. 

    Андрій відчув, як важка завіса невпевненості впала з його плечей. Це був тільки початок, але він знав, що готовий боротися за їхнє щастя. До кінця.