Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

- Віко, ви йолоп, яких світ не бачив, - розлючено прошипіла я у відповідь. - Невже вам не спало на думку, що я намагаюся врятувати своє життя від Ремо, а зовсім не пробираюся до вашого ліжка? Лише кілька годин тому я спостерігала своїми власними очима за тим, як Гако Еттані продає мене пану Ремо Альмасіо, на додачу до Флорен, і обіцяє не втручатися, що б пан Ремо з нами не зробив.

То ось як! - процідив крізь зуби Віко.

- Саме так, - огризнулася я. - А ви, я бачу, знову незадоволені. Охоче закидаєте мені ницість, а варто мені вчинити честь по честі - злитеся, що я не настільки підла, як вам здавалося. Не заперечуйте, що вас неприємно здивували мої раптові заручини на весіллі сестри - адже ви хотіли, щоб я виявилася не такою вже й великодушною щодо неї, чи не так? Рятуючи своє і ваше життя, я наважуюся на негідний вчинок - і знову заслуговую лише на образи з ваших вуст лише тому, що намагаюся не впасти ще нижче.

Віко глибоко зітхнув і заплющив очі, мабуть, намагаючись узяти себе в руки.

- Годе, - нарешті вимовив він, пильно дивлячись на мене. - Я, Віко Брана, прошу у вас вибачення за свою грубість. Мені важко даються розмови з вами, каюся. Скажіть одне: ви прийшли сюди лише тому, що ненавидите Ремо?

Звичайно, мені слід було збрехати, і відповісти на його запитання ствердно. Адже якби я зізналася Віко, що мене хвилює його доля, він би упевнився в тому, що я мучаю його безглуздими примхами, не бажаючи поступитися одразу через пусте жіноче марнославство. Але я не могла обдурити його, адже й справді відчувала дивну прихильність до цієї людини. То була хитра пастка, що складалася зі складного поєднання моїх же власних почуттів, і я не знала, як із неї вибратися.

- Ви зробили все, Віко, щоб я не змогла зізнатися в будь-яких теплих почуттях до вас, - промовила я, зробивши над собою зусилля. - Пам'ятаєте, ви запитували, що такого особливого було в моєму покійному чоловікові, чого я не можу знайти в інших? Так ось, весь секрет полягав у тому, що довірившись йому, я не почувалася приниженою або переможеною. У вашій же грі є тільки мисливець і здобич. Варто жертві сповільнити біг, як вона стає трофеєм, яким мисливець хвалиться перед друзями та множить свою гордість. Для мене кохання - це союз рівних, для вас - свідчення слабкості жінки перед чоловіком. Навіть зараз, коли я прийшла до вас як друг, ви одразу ж принизили мене, почавши вишукувати лукавство в моїх словах, яке б свідчило про потаємну хтивість. Що, на вашу думку, слід було мені зробити після того - віддатися вам на дивані, який ще зберігає тепло тіла іншої жінки?.. Як я можу зблизитися з вами - людиною, чия репутація чорніша, ніж ця ніч за вікном? Ви ніколи не дасте мені того, що я шукаю, Віко, тому я ніколи не відповім вам «так». Лише ще раз повторю - ви в небезпеці, постарайтеся зберегти своє життя, і тим самим допомогти мені.

Віко вислухав мене мовчки, обличчя його я не бачила, адже кожне слово давалося мені так важко, що я воліла не піднімати на нього очей. Потім я відчула, як ослабла його хватка, і змогла звільнити руки. Так само мовчки він відступив від мене на кілька кроків і відвернувся, про щось замислившись.

Я, ніяково повернувши берет на голову, переступила з ноги на ногу і невпевнено промовила:

- Мені вже час повертатися... Вибачте, що порушила ваші плани на сьогоднішню ніч.

Від думки, що мені доведеться знову перетнути залу, переповнену розпаленими й майже божевільними людьми, я відчула, як моя спина змокла. Навряд чи мені пощастило б вдруге, адже за той час, що я розмовляла з Віко, було випито чимало пляшок вина. Навіть зараз я чула відгомони п'яних криків і шаленого жіночого вереску. Але виходу в мене не залишалося, Віко так само безмовно стояв осторонь, немов забувши про моє існування, а перед очима в мене був маятник годинника, що відраховував хвилини до світанку. Спустошена і пригнічена, я зробила крок до дверей.

- Диявол вас забирай, - пробурмотів Віко. - Зачекайте, я одягнуся і проведу вас. Я досі не можу збагнути, як ви взагалі сюди змогли дістатися, але ж повернутися вам буде набагато складніше.

І він почав шукати свою куртку.

- ...І не здумайте з переляку чіплятися за мою руку, - наставляв він мене наостанок. - Так, репутація моя вже давно смердить немов купа гною, але якщо я в усіх на очах милуватимуся з настільки солодкаво-бридким юнаком, то це її доконає. Зробіть милість - ніколи більше не носіть чоловічий одяг. Є дами, які в такому вигляді набувають деякої суто жіночої зваби, але ви - зовсім інша справа.

Я з вдячністю кивнула, не наважуючись вимовити ні слова. Мені здавалося, що будь-який виданий мною звук може знову розлютити Віко і він стусанами вижене мене з кімнати, як раніше зробив це зі своєю випадковою коханкою, а потім викине з голови всі думки про мою подальшу долю.

Ступаючи за ним слід у слід, я йшла по залу, втиснувши голову в плечі від страху. Віко кілька разів окликнули, він відмахнувся зі зневагою. Потім жінка, в якій я впізнала ту саму, чиїм забавам з Віко я завадила, метнула в мене обгризену кістку, злісно вигукнувши: «Що б тобі провалитися, дрібний вилупку! Звідки тебе чорти принесли?..» Віко коротко велів їй заткнутися, потім покликав до себе якусь людину з-поміж прислуги і сказав, що змушений відлучитися на деякий час із палацу. Той кивнув і відповів, що знайде панові коня, якщо вдасться розштовхати конюхів.

- Я... я не вмію їздити верхи, - пискнула я, коли Віко сів у сідло і простягнув мені руку.

Віко тільки скорботно похитав головою, допомагаючи мені видертися на коня. Я опинилася позаду нього, вчепившись у його куртку. На щастя, кінь тупотів вулицями Іллірії неквапливо, і мені вдалося жодного разу не впасти, хоч я і відчайдушно сіпалася, не в силах знайти зручне положення.

Одного разу нам назустріч із темного підворіття вийшло кілька людей, чиє недобре мовчання явно вказувало на суть їхніх намірів. Віко, ні слова не кажучи, наполовину витягнув з піхов свою шпагу. Цей тихий металевий звук був добре знайомий грабіжникам, один з яких, сплюнувши собі під ноги, нагородив нас потоком глухої лайки і разом зі своїми супутниками сховався в нічній темряві, вочевидь не бажаючи зв'язуватися з озброєною людиною.