Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Тимофій

Після розмови з Мариною я відразу вирішив поїхати до Емі. Треба було негайно поговорити з нею, щоб вона більше нічого собі не надумала. Але, приїхавши, я відчув розчарування.

Я кілька разів подзвонив у двері, та ніхто не відчинив. Зрозумівши, що її немає вдома, спробував набрати її, але й тут — тиша. Роздратовано зітхнув, засунув телефон у кишеню й вирішив не сидіти склавши руки. Поїхав до ресторану пообідати, потім в офіс, сподіваючись відволіктися від думок про неї. Але виходило так собі — кожні п’ятнадцять хвилин перевіряв телефон, та її дзвінка так і не було.

Зрештою, запрацювавшись, я не помітив, як настала ніч. Коли підняв голову, на годиннику вже було за одинадцяту. Хотів було поїхати додому, але внутрішній голос наполягав: їдь до неї. Відкладати цю розмову я не збирався.

Щоправда, з розмовою не склалося.

Емі відчинила двері сонна, з розтріпаним волоссям, у коротенькій нічній сорочці, що майже нічого не приховувала, а навпаки — підкреслювала витончені ключиці та красиві груди. Вона була ще більш сексуальна, ніж зазвичай. Чорт. Я відчув, як у мене перехоплює подих, і в наступну мить дах знесло остаточно.

Не думаючи ні секунди, я нахилився й жадібно впився в її губи. Вона розгублено ахнула, але я не зупинився. Відчув, як її пальці мимоволі стискають мене за плечі, як губи тремтять під моїм натиском, і це лише підбурювало.

Я жадібно цілував її, вбираючи її тепло, насолоджуючись її смаком. Як же це було добре. Яка ж вона солодка.

Та за кілька хвилин вона нарешті отямилася й, зібравши волю в кулак, відштовхнула мене. Те, на що я сам не мав сил.

Після цього розмова таки відбулася. Я розповів Емі, що розійшовся з Мариною, але навіть після цього вона вагалася. Я бачив у її очах страх і сумніви. Вона боялася зробити крок назустріч, боялася знову обпектися.

Я вирішив дати їй трохи часу. Але довго не витримав.

Знову почав цілувати її — спочатку ніжно, без натиску, щоб не злякати. Давав їй можливість відштовхнути мене, якщо вона цього хоче. Але вона не відштовхнула. А коли почала відповідати на мої поцілунки, розчиняючись у них, я більше не зміг себе стримувати.

Все сталося швидко, прямо в коридорі біля стіни. Я хотів її занадто сильно. А ще більше — хотів, щоб вона хотіла мене так само.

Емі цілувала мене пристрасно, гаряче, її тіло тремтіло від бажання, і це зводило мене з розуму. Я не пригадував, щоб із кимось у мене було щось подібне. Так, щоб кожен дотик змушував втрачати контроль, а кожен стогін — хотіти ще більше.

Коридору нам виявилося замало. Ми, майже не відриваючись один від одного, перемістилися до спальні, де я ще не раз доводив її до екстазу. А вона мене.

Емі була неймовірною. Вона відчувала кожен мій рух, кожен дотик, здавалося, знала, що саме мені потрібно, ще до того, як я сам це розумів.

Я дивився на неї, розтріпану, зі сплутаними від моїх пальців пасмами, з блиском в очах і прискореним диханням, і розумів: більше я її не відпущу.

Зранку я прокинувся першим. Емі солодко спала, злегка посміхаючись уві сні. Я лежав поруч, милуючись нею, не наважуючись поворухнутися, щоб не розбудити. Її розтріпане волосся розсипалося по подушці, тонка ковдра злегка сповзла, злегка оголюючи її груди. Вона була прекрасна.

Не втримавшись, я провів пальцями по її щоці, а потім обережно встав із ліжка. Було ще рано, але я не хотів марнувати часу. Взяв телефон і зробив замовлення — величезний букет троянд, який мав прибути за пів години.

Поки чекав, тихо зварив каву і визирнув у вікно. Ранок був сонячний, але в мені панувала буря. Учора все змінилося і від цього я неймовірно щасливий. 

Коли кур’єр нарешті приніс букет, я забрав його й повернувся до спальні. Емі все ще спала, затишно загорнувшись у ковдру. Я поклав квіти на ліжко, прямо біля її обличчя.

Вона ворухнулася, зітхнула й розплющила очі. Побачивши перед собою білі троянди, вона спочатку здивувалася, а потім, сонно посміхнувшись, перевела погляд на мене.

— Це що? — її голос був хрипкуватий після сну.

— Для тебе, — я сів поруч і торкнувся її руки.

Емі потягнулася до букета, провела носом по бутонах, вдихаючи їхній аромат, а потім насмішкувато глянула на мене:

— А ти, виявляється, романтик.

Я лише посміхнувся у відповідь, а потім нахилився й м’яко поцілував її в губи. Вона відповіла на поцілунок, але, здається, досі не до кінця прокинулася.

— Як ти? — запитав, проводячи рукою по її волоссю.

— Щаслива, а ти? — відповіла вона, дивлячись мені прямо в очі.

— А я щасливий від того, що ти щаслива, — я на мить замовк, вдивляючись у її розслаблене обличчя, а потім запитав: — Де ти вчора весь день була? Я приходив до тебе вдень, але тебе не було вдома.

Емі потягнулася, сідаючи в ліжку притримуючи ковдру на грудях.

— Ооо… ну, в моєї подруги почалися пологи, тож я була в пологовому, поки вона не народила.

Я підняв брови:

— Справді? І як усе пройшло?

— Чудово, — її обличчя розцвіло м’якою усмішкою. — Вона народила здорового хлопчика.

— Вау… вітаю. І як малюк?

— Малесенький, гарненький, такий смішний. Весь у тата, — вона усміхнулася, здається, згадуючи вчорашній день.

— Це звучить… — я зробив паузу, підбираючи слова, — особливо. Ти любиш дітей?

Емі кивнула, опустивши погляд на троянди.

— Не знаю, ніколи не думала про це серйозно… Але знаю точно, що її малюка я вже люблю, — тихо відповіла вона.

Я хотів ще щось сказати, але в цю мить вона різко змінилася на обличчі, ніби щось згадала. Очі її округлилися, а пальці мимоволі стиснули простирадло.

— Що сталося? — насторожився я.

Вона мовчала кілька секунд, потім глибоко вдихнула й прошепотіла:

— Ми вчора один раз не використали захист…

Я кліпнув, усвідомлюючи її слова, а потім видихнув і хмикнув:

— Боже, Емі, ти мене налякала. Я думав, що сталося щось страшне.

Вона мовчки дивилася на мене, все ще бліда, з широко розкритими очима. Я підсів ближче, обійняв її, міцно притиснувши до себе, й поцілував у скроню.