Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Іловайськ. Розповіді про справжніх людей 📚 - Українською

Читати книгу - "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 114
Перейти на сторінку:
заліз усередину і закричав нагору в відкритий люк:

– Пробіг – 702 кілометри! На озброєння надійшов у 2012 році, техпаспорт навіть є. Ого, як цікаво: військова частина 54096, 8-ма мотострілецька бригада, 3-тя танкова рота, командир роти – Рашитов А. Р., командир танка – молодший сержант Гончаров. Ні, таку машину в воєнторзі не купиш!

– А як він тут опинився? – запитав Слава. – Після двох ночей під обстрілом відчуття реальності трохи зблідло, і він не відчував ейфорії від вигляду захопленого російського танка.

– Сюжет, чи що, з ним зробимо? – подумав уголос Єгор.

Оператор швидко розпакував камеру.

– Як опинився? Через кордон переїхав – так і опинився! – пожартував танкіст, вилазячи на башту. – Мене не потрібно знімати, хлопці, будь ласка, у мене роботи багато. Ми ще 24-го числа зранку знали, що росіяни зайшли, генерал дав запит у штаб на негайний відхід, але надійшов наказ: «Триматися!» Отак… – танкіст опустив голову. – Ось і тримаємося. Зайняли кільцеву оборону, тільки повноцінної оборони не виходить поки що.

– А ви вже… зустрічалися з ними в бою?

– Біля Кутейникового був контакт, сам бачив знешкоджені беемде і бетеери із замазаними номерами і знаками, хоча машини зовсім нові.

– А що далі з танком робитимете?

– Та нічого особливого. Щас прогріємо та поїдемо, – пожартував танкіст і сам радісно розсміявся власному жарту, певно, живо уявляючи цей процес.

Ніби почувши плани офіцера, росіяни почали довбати з міномета навколо танка, і журналісти стрілою пролетіли сімдесят метрів до бліндажа. Надалі працювали вахтовим методом: обстріл – стрибок у бліндаж, тиша – зйомка; обстріл – ривок до бліндажа, тиша – знову зйомка.

Набігавшись, ближче до вечора, вони вирішили повернутися до Многопілля, де їм пощастило зустріти бійців «Дніпра-1» і з десяток бійців «Донбасу», що, як з’ясувалося, самовільно покинули розташування батальйону в Іловайську і кляли своє командування, на чому світ стоїть.

– Ти уявляєш, Славо, цей Філін розстріляти нас обіцяв, начебто за дезертирство! Сука! Запхали нас прямо під «гради»! А де цей герой Семенченко? На лікарню злиняв! У дупу його поранило! А де обіцяна допомога? – поспішали бійці розповісти своє бачення ситуації.

Усією компанією вони зайшли в найбільший будинок на вулиці. Будинок стояв порожнім, і від цього видався ще більш комфортним – не потрібно казати цих фальшивих під час війни фраз: «Вибачте, чи не будете ви проти, якщо ми тут зараз…» У гаражі стояли два нових крутих автомобіля: джип «хюндай» і «фольксваген-пасат».

– Так, – зауважив хтось із бійців, – а життя – воно ж насправді – дорожче тачок!

– Та то ти не зрозумів – господар просто на власному двоповерховому «бентлі» виїхав!

Звідкілясь узялася дволітрова пляшка самогону, яку, заїдаючи свинячою тушонкою, бійці передавали по колу. Її приговорили за пару годин. Єгор тим часом змонтував і злив в інтернет сюжет про трофейний російський танк. «Донбасівці», побачивши, що можна зайти в мережу, попросили Славу написати текст про те, що Семенченко – лайно і зрадник. Слава, сам не знаючи чому, одразу ж погодився.

– Розвідники повертаються! Розвідники повернулися! – четверо бійців, всі в крові і бруді, заходили до штабу генерала Хомчака.

– Їх же дев’ятеро вчора виходило, – сказав, здається, Бандера.

Розвідка доповіла, що в бік Многопілля рухається чимала колона російських десантників, швидше за все, їх ціллю був штаб «Сектора Б». На шляху колони опинилося не так уже й багато українських підрозділів, однак вони проявили себе виключно професійно. Слава чув по рації цей бій від початку до кінця, і потім пошкодував, що не записав цю найкращу з відомих йому радіопрограм хоча б на диктофон. Він дуже гарно чув, як полковник Коваль (якщо він правильно розібрав прізвище військового за тріскотнею пострілів в ефірі) давав команди розвертати «рапіри», і як наші гармати першим же злагодженим залпом знищили головну машину колони – емтеелбешку-мотолабу. За тим у роботу включився той самий трофейний російський танк, яким, напевне, командував той самий офіцер, з яким вони розмовляли вранці – він виїхав на дорогу і відкрив вогонь прямою наводкою. Слава на мить уявив цей подив російських десантників, коли їм назустріч виїхав їх же танк і почав гамселити з крупнокаліберного кулемета. Тим часом із звуків і криків із рації стало зрозуміло, що «рапіри» підбили ще дві російські машини. Росіяни, хаотично відстрілюючись, відступали. Через кілька годин Слава з товаришами вже дивився відео, яке зняли його камерою українські солдати після цього бою. Непересічне видовище: три розбиті і спалені «мотолаби», навіть алюміній розплавився. На асфальті – кола від крутих розворотів. Кілька солдатів згоріло живцем усередині машин, кілька – розкидані фрагментами тіл уздовж дороги. Наш боєць тримає каску російського солдата: «Дивіться, російські матері, куди посилають ваших синів…» Трьох узяли в полон: солдат 31-ї десантно-штурмової сильно обгорів, двом іншим – Ахметову й Ільмітову – пощастило більше. Єгор записав із ними бесіду і виклав в інтернет для каналу.

– Напевне, – зауважив Слава, – це перший публічний документальний доказ присутності російських військ в Україні.

По українському телебаченню офіційні особи АТО в ці дні захоплено розповідали, що до Іловайська йде підкріплення, і ніякого оточення там немає. Дивитися цю брехню в порожньому будинку, що потопав у провінційній розкоші, посеред «Кличу Прип’яті» було дико.

28 серпня бійці заговорили про те, що начебто є домовленість про «зелений коридор». Як те виглядатиме і що конкретно означає, Славі ніхто достеменно сказати не міг. Просто всі одразу повірили в диво і раділи, що залишаться живими. З’явився комбат Юрій Береза – прийняв душ, поголився і з бадьорим настроєм почав готуватися до завтрашнього виходу з «котла».

Рано-вранці біля Многопілля накопичилася велика кількість людей та техніки, Слава б і не наважився сказати, скільки саме. З розмов навколо він розумів, що дві колони формують десь приблизно з двох тисяч бійців, які повинні виходити різними дорогами до села Червоносільського і далі на Комсомольське. Чекали команди на вихід добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Херсон», «Світязь», «Івано-Франківськ». Вони повернулися цієї ночі з Іловайська. Сиділи в автобусах, оглухлі від постійних обстрілів, зняті з блокпостів, які вони героїчно утримували цілий місяць, бійці 39-го і 40-го тербатів. Молилися Богу крихти від спаленої російськими «градами» і розчавленої танками 51-ї бригади. Розганяли двигуни в очікуванні останнього ривка «коробочки» 17-ї танкової. Тривожно і насторожено трималися за зброю бійці 92-ї та 93-ї бригад. Молилися разом із залишками 51-ї бригади рештки підрозділів, які змогли прорватися до Многопілля від Савур-Могили. Тут сподівалося на спасіння і диво так багато втомлених катастрофою останніх діб людей, що Слава й сам повірив, що

1 ... 44 45 46 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"