Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Світло в серпні 📚 - Українською

Читати книгу - "Світло в серпні"

370
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Світло в серпні" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Світло в серпні» була написана автором - Вільям Фолкнер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Світло в серпні" в соціальних мережах: 

Роман видатного майстра прози, американського письменника, лауреата Нобелівської премії Вільяма Фолкнера «Світло в серпні» відзначається складністю форми, змісту і тематики. Автор майстерно змальовує провінцію на півдні США в часовому проміжку від Громадянської війни до кінця 1920-х років і освітлює завжди болючі проблеми, зокрема найгострішу й найважливішу з них — расове питання.
Твір належить до світової класики, його перекладено кількома десятками мов. У 1998 році редакція відомого видавництва «Модерн лайбрері» склала перелік найвидатніших літературних творів XX сторіччя. У цьому списку на чільному місці роман «Світло в серпні». Українською мовою друкується вперше.

Перекладено за виданням: New York: Harrison Smith and Robert Haas, 1932. W. Faulkner. The Light in August.
Переклад з англійської Олега Короля

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 121
Перейти на сторінку:

Вільям ФОЛКНЕР

СВІТЛО В СЕРПНІ

Роман

ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

1949

Вільям Фолкнер

Удостоєний Нобелівської премії «за визначний і художньо унікальний внесок у сучасну американську прозу»

William Faulkner

Light in August

Світло в серпні

Розділ 1

Сидячи край дороги, дивлячись, як узвозом наближається візок, Ліна розмірковує: «Я прийшла з Алабами. Неблизький світ. Увесь шлях пішки. Це ж шмат дороги. Йду менш як місяць, а вже дісталася Міссісіпі. Так далеко від домівки я ніколи не бувала. І від Доунової лісопильні так далеко не заходила, ще з моїх дванадцяти літ».

На Доуновому тартаку Ліна побувала допіру тоді, коли померли батько й мати, хоча шість чи вісім разів за рік у суботу їздила возом до міста, зодягнена у виписану на пошті сукенку, спершись босими ногами об днище й тримаючи поряд себе, на сидінні, загорнуті в клапоть паперу туфлі. Взувала їх перед самим в’їздом у місто. З часом, підрісши, донька взяла за звичку просити батька спинятися на околиці. Тоді сходила й ішла пішки. Не казала, чому хоче йти, а не їхати. Батько гадав, що причина в гладких хідниках і вулицях. Насправді ж вона сподівалася, що перехожі, побачивши її пішою, матимуть за городянку.

Коли Ліні було дванадцять, померли батьки, того самого літа, в рубленому трикімнатному будинку з передпокоєм, без протимоскітних сіток на вікнах, у кімнаті, де навколо гасової лампи кружляла комашня, а долівку босі ноги відполірували, як старе срібло. З усіх дітей, що вижили, Ліна була наймолодша. Першою відійшла на той світ мама. «Доглядай тата», — заповіла вона. Дочка послухалася. А одного дня тато сказав: «Поїдеш на Доунову лісопильню разом із Мак-Кінлі. Збирайся, щоб була готова, коли він приїде». І помер. Мак-Кінлі, брат, приїхав підводою. Поховали батька пополудні в гаю за церквою й поставили сосновий нагробок. Наступного ранку Ліна перебралася назавжди на Доунів тартак, хоч, їдучи з Мак-Кінлі, й не знала цього. Позичивши воза, брат пообіцяв віддати його до ночі.

Ось на цій лісопильні він і працював. Усі чоловіки села трудилися або на ній, або для неї. Спилювали сосни. Робили це вже сім років, а за наступні сім винищать увесь навколишній ліс. А тоді частину обладнання завантажать у товарні вагони та й відвезуть. Частину ж машинерії покинуть, — бо ж завжди можна придбати на виплат нову, — і височітимуть над купами битої цегли та буйними хащами кошлатих бур’янів, вражаючи око, знерухомілі колеса, і здійматимуться заіржавілі бездимні комини поверх спотрошених котлів, упертих, збитих із пуття, очманілих, понад усіяною пеньками-віспинами сценою дощентного тихого спустошення — не ораною, не боронованою, помалу западаючись у червонясті захаращені яри під довгими тихими дощами осені й скаженими бурями в пору весняного рівнодення. І тоді цього сільця, яке й у свої найкращі дні не значилося в анналах пошти, не згадають навіть змордовані глистами, нічим не стримувані спадкоємці, розтягаючи хати на дрова й спалюючи в печах та камінах.

У сільці жило сімей зо п’ять, коли приїхала Ліна. Була там невеличка залізнична станція, і раз на день повз неї пролітав, виючи, пасажирсько-товарний потяг. Можна було його спинити червоним прапорцем, та зазвичай поїзд зненацька привидом виринав з-за оголених пагорбів і, заводячи, немов фея — провісниця смерті, проминав сільце-несільце, як проминають намистинку, впалу з обірваної нитки.

Мак-Кінлі був на двадцять років старший від сестри. Вона майже не знала брата, коли переїхала до нього. Мешкав у чотирикімнатному нефарбованому будинку зі своєю жінкою, змордованою від праці та дітей. Рік у рік вона як не ходила на останніх місяцях, то оклигувала після пологів. У той час Ліна тягла на собі всю хатню роботу й доглядала дітлахів. Згодом вона сказала собі: «Видно, тому я й сама так скоро розстарала собі дитину».

Ночувала Ліна у прибудові, на задвірку. Там було вікно, яке вона навчилася безшумно відчиняти й зачиняти в темряві, бо ж у цій кімнаті також спали спершу найстарший небіж, тоді два найстарші, а тоді три. Уперше відчинила це вікно, проживши тут вісім років. Відчинила разів десять-дванадцять, поки виявилося, що взагалі не треба було цього робити. «Такий уже, мабуть, мій талан», — сказала вона собі.

Про цю новину зовиця доповіла своєму чоловікові. Мак-Кінлі зауважив, що сестра погладшала, хоч мав би це спостерегти раніш. То був твердий чоловік. Разом із потом випарувалися з нього м’якість, ніжність, притаманні молодості (а було йому всього сорок), та майже все, крім своєрідної впертої, відчайдушної витривалості й безрадісного спадку по родовій гордості. Брат обізвав Ліну шльондрою. Звинуватив спокусника, вгадавши, хто він (молодих парубків, а тим паче зухвалих зальотників, було навіть менше, ніж сімей), а вона не згодилася з цими словами, хоч винуватець виїхав шість місяців тому. Лишень уперто товкла своє: «Він пошле мені виклик. Пообіцяв, що викличе мене» — непохитно, по-овечому, черпаючи із запасу терплячої стійкої вірності, на яку покладаються й надіються оті Лукаси Берчі, причому навіть не гадають стати поруч, коли їх потребують. А за два тижні Ліна знову вибралася через вікно. Цього разу було трохи важче спромогтися на таке. «Якби так важко було робити це тоді, то, мабуть, не довелося б тепер лізти», — спало їй на гадку. Могла б вийти дверима за дня. Ніхто б її не затримував. Напевно, вона це усвідомлювала, однак воліла піти вночі, ще й через вікно. Взяла з собою віяло з пальмового листя та акуратно зав’язаний із хустинки клуночок. Крім іншого пожитку, були в ньому тридцять п’ять центів, п’ятий десятицентовими монетами. Взулась у братові черевики — подарунок від нього. Тільки трішки зношені, бо влітку ніхто з рідні взагалі не носив взуття. Відчувши під ногами порох на дорозі, Ліна роззулась і понесла черевики в руках.

Ось так вона чинила майже чотири тижні. Позаду чотири тижні — спогади про далечінь, мирний коридор, застелений непохитною, нескаламученою вірою, залюднений приязними безіменними лицями, заповнений голосами: «Лукас Берч? Не знаю. У цій окрузі не знаю нікого з таким іменем. Цей шлях? Веде до Покагонтаса. Може, він там. Цілком можливо. Он попутна підвода. Підвезе вас кілька добрих гонів туди» — і ось за нею розкручується довга низка сумирних неухильних змін світла на пітьму й пітьми на світло, крізь які Ліна просувалася вперед на неквапливих однакових, не знати чиїх возах, немов крізь вервицю скрипучоколісних, обвисловухих аватар — утілень

1 2 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло в серпні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло в серпні"