Читати книгу - "Занадто багато в мені, Дарина Міс"

Так дивно чути, як він говорить про мене в реальному житті. Як він дивиться мені в очі й каже, що я досі дитина, яка нічого не тямить. Як він запевняє, що між нами нічого не може бути. Але тоді ж ввечері пише мені — тій «іншій» мені — і зізнається в тому, як сильно він хоче побачити мене, поговорити, відчути поруч.

Моя місія провалюється. Я хотіла, щоб він кохав мене, а не цей вигаданий образ. Але чи зможу я тепер зізнатись? Розкрити йому правду і побачити його реакцію? Що, якщо він розчарується? Що, якщо я стану ще однією його помилкою, в якій він не захоче залишитись надовго?

І все ж, кожен його рядок у переписці робить мене слабшою. Кожна фраза про те, що я для нього особлива, змушує мене залишатись у цій грі. Навіть якщо вона більше схожа на пастку, яку я створила для самої себе.

Це не просто гра, як я думала. Всі ці нескінченні повідомлення, плутанина, образи, фантазії — все це було важливим для нас, але тепер я відчуваю, що щось пішло не так. Я не знаю, чи можу далі йти цією стежкою, коли все виявляється таким... реальним.

Мені боляче, бо я так довго ховалася за цією маскою. Я так довго тримала себе в тіні, не бажаючи визнати навіть перед собою, хто я є. І ось тепер, коли він каже, що закохався в мене, я не знаю, як далі жити з цією реальністю.

Я пишу:

Luna_S: Я не можу продовжувати цю гру. Мені важко. Я не знаю, що ти насправді відчуваєш, і, чесно кажучи, я не знаю, чого хочу я сама. Це більше не просто слова за маскою, і я не знаю, чи готова розкривати свою реальність, яку ти не зможеш прийняти. 

Кожне слово здається мені важким і правдивим, але водночас воно пронизує мене болем. Бо я розумію, що ця гра в образи більше не має сенсу. І неважливо, чи готова я зустрітись з ним. Те, що він закохався у цей образ, вже змінило все.

Я кладу телефон на тумбочку й повертаюсь до тиші в кімнаті, відчуваючи, як повільно сповзаю в тінь власних думок.