Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

<ВИДАЛЕНО>

P.S. Щодо твого запитання: так, ми можемо перераховувати частину роялті родині Люсі Сандерс. Надішли реквізити, і я все організую.

Мій вітчим

Розділ 22

Я наздогнав Софію вже у фоє, біля виходу.

— Хтось вештався біля сарайчика, — сказала вона.

Відтак штовхнула подвійні двері, і на нас шугонула хуртовина, сиплючи кригою мені на черевики. Я завагався на мить, але Софія виштовхала мене за поріг. Надворі нікого не було. Навіть чоловіки під навісом покинули свої пости й відступили, вирішивши, що краще бути висвареними, але в теплі, аніж шляхетними на холоді. Вітер бив мені у вуха; здавалося, що хтось шелестить целофаном просто над головою.

Софії доводилося кричати, щоб я її чув:

— Я бачила тінь. — Вона завагалась. — З вікна в барі.

— То й що? — гукнув я у відповідь.

Вітер підхоплював мої слова й заштовхував їх назад у горлянку, тож це було все, на що я спромігся. Це була одна з тих хуртовин, коли доводиться ковтати сніг, щоб хоч якось дихати.

— Хіба поганці не люблять тинятися біля місць злочину?

Вона мала рацію, але в мого боягузтва низький температурний поріг. Я хотів запропонувати зачекати певний час або — ще краще — покликати Кроуфорда, утім, перш ніж розтулив рота, Софія заховала чоло за згином ліктя й кинулась у негоду.

Я рвонув за нею, злякавшись, що загублю її в завірюсі, якщо відстану. Відчуття напрямку зникло майже відразу, і я навіть не був певен, що під ногами є земля. Я не мав жодного уявлення, куди ми йдемо: вгору чи вниз по схилу. Може, ми взагалі вже вийшли на замерзле озеро й от-от провалимося під кригу. Я десь читав, що в крижаній воді людині враз судомить легені. Якщо вода достатньо холодна, це впливає навіть на кров. Так можна одразу відключитися. Усі знають, що провалитися під кригу дуже небезпечно, бо під водою неможливо знову знайти отвір, у який ти шубовснув, а всі ці сцени з нещасними, які стукають кулаками об кригу під водою, — то фантастичне кліше. Крижана вода одразу виводить людину з ладу. Яке ж бо це, мабуть, розчарування — провалитися під кригу й не мати змоги драматично стукати кулаками об лід. Сподіваюсь, коли я помиратиму, у мене принаймні буде змога чинити опір.

Зненацька я усвідомив, що загубив Софію. Роззирнувся довкола, але не побачив нічого, крім нескінченної мерехтливої сірості. Вітер завивав у вухах так оглушливо, що це майже походило на вереск чи ревіння бензопили. Очі щипало, тож я надійніше затулив їх згином ліктя, намагаючись не дивитися вгору без потреби. Ступив кілька кроків уперед, ледве пересуваючи ногами в снігу. Із сірості зненацька виринули громіздкі темні тіні. «Ведмеді», — подумав я, але це було смішно, адже ми в Австралії. За мить зрозумів, що це автомобілі. Я був на парковці. Добре. Значить, я ішов у правильному напрямку.

Вітер був такий сильний, що автівки гойдалися й поскрипували ресорами. У «вольво» Евонни чорніло розбите вікно, і на заднє сидіння вже намело снігу. Пощастило, що це не автівка Марсело, бо тоді сніг зіпсував би шкіряні сидіння й суперсучасну електроніку. У мене виникла ідея, але я залишив її на майбутнє.

Мені здалося, що зі свого місця я бачив невиразну тінь сарайчика трохи вище схилом. Жодна автівка не могла стояти так далеко, ведмедів тут не було, і тінь не мала трикутного склепіння, як у шале. Я вирішив орієнтуватися на неї. Ступив крок у тому напрямку, а тоді, праворуч від себе, зненацька побачив Майклову вантажівку. Я був певен, що це вона, навіть попри завірюху, бо більше нічого аж такого великого на парковці не було. Боки її громіздкого кузова спрацьовували як вітрила, і нещасна вантажівка незграбно розгойдувалася на маленьких колесах, наче будь-якої миті могла перевернутися. Шкірою я відчув легенький тиск ключів у кишені. До дідька сарай. Я посунув до вантажівки.

Хтось схопив мене за лікоть. Софія. Вона наблизилася губами до мого вуха, і я відчув, як на шию впало кілька краплинок слини.

— Не туди, Ерне.

Тоді вона потягнула мене вгору по схилу. Кучугури намело вже чималенькі (бувайте, сліди на місці злочину!), і з кожним кроком моя нога вгрузала по гомілку. Коли ми нарешті дісталися до темної прямокутної тіні, я побачив, що на даху вже утворилася ціла снігова шапка. Ми підійшли до сарайчика збоку, хоча біля входу було б краще ховатися від вітру. Насилу здолали останні кілька кроків і притулилися спиною до жерстяного боку будівлі. Сарай розрізав завірюху на два потоки, які знову змикалися просто перед нами, наче ми ховалися за валуном у річці. Тут завивання хуртовини перетворилося на примарний стогін. Я полегшено набрав повні груди повітря, яке більше не треба було втягувати із зусиллям, і струсив дюймову снігову шубу з плечей. Рукавиць не було, тож я сунув руки в кишені, стискаючи й розтискаючи кулаки, щоб трохи зігрітися. Наді мною з даху звисали довгопалі бурульки. Колись я бачив фільм жахів, у якому людину пронизало бурулькою, і хоча знав, що це неможливо, усе одно мимохіть втиснувся спиною в стіну.

Софія визирнула з-за рогу будівлі й одразу сховалася. Вона штурхнула мене під ребра, показуючи підборіддям у тому напрямку. «Дивись». Двері сарайчика були прочинені. Навісний замок Кроуфорда валявся в снігу. Його не зрізали: ручки дверей, до яких він кріпився, було вирвано разом з болтами.

— Треба повернутися по Кроуфорда, — сказав я.

— Тоді біжи ти. — Софія намірилася йти до дверей.

Я загородив їй шлях випростаною рукою та притиснув сестру до стіни.

— Припини!

— Я хочу ще раз глянути на тіло, гаразд? Кращої нагоди не буде. Кроуфорд нікого з нас туди більше не пустить. І я не вірю, що він упорається з усім сам. Він може гратися в детектива скільки йому заманеться, але якщо це… — Вона розвела руками, наче зображала повітряну кульку, яка вибухає. — …щось серйозніше, то всі ми можемо бути мертвими ще до світанку. Треба озброїтися знанням. Ми поряд, і двері відчинені. Я думаю, вбивця був тут і давно пішов.

— А якщо ні?

— Що ж, саме тому я взяла тебе із собою. Для захисту.

— Невдалий вибір.

— Гаразд, як тобі таке: ми зазирнемо і, якщо побачимо когось усередині, одразу забарикадуємо двері. Це єдиний вихід. Спіймаємо вбивцю, а тоді покличемо решту. Кумекаєш?

У мене було багато запитань до її плану. Як ми зачинимо двері, якщо ручки зірвано?