Читати книгу - "Будь дивом"

Я познайомилася з жінками, які хотіли підтримати Лігу захисту тварин, місцеву історичну спілку, соціальну мережу всиновлення, Об’єднану службу організації дозвілля військ США, а також організацію, яка дбає про шкільну форму для дітей Клівленда. Було цікаво дізнатися про всі ці благодійні організації, які були близькими серцю кожної жінки на цьому заході. Я обрала центр «Місце зустрічі», що пропонував безкоштовні послуги для всіх людей, у чиєму житті з’явився рак.

Коротке привітання від організаторів — і ми завели таймер, щоб почати працювати. Це справжнє задоволення — ти приходиш, робиш пожертву і йдеш — і все це триває лише одну годину.

Ми склали аркушики з пропозиціями до кошика, а потім звідти вийняли три: програма Американської молодіжної жіночої християнської організації (YWCA) «Підтримка незалежності й прагнень», клівлендський молодіжний гольф-клуб «First Tee» та Центр допомоги жертвам домашнього насильства.

Одна жінка агітувала за програму YWCA, яка була покликана допомагати дівчатам із прийомних сімей адаптуватися до дорослого життя, коли їм не було куди піти. Коли таким дівчатам виповнюється вісімнадцять, вони покидають прийомні сім’ї та притулки сімейного типу з лантухами своїх нечисленних речей. Більшість із них протягом року опиняються на вулиці. YWCA будувала для них 22 квартири. Якби ми проголосували за цей фонд, наші кошти витратили б на нові простирадла, посуд та інші життєві потреби, щоб ці молоді жінки могли б розпочати нове життя.

Аудиторія засипала її запитаннями про квартири, дівчат і їхні потреби. Після п’ятихвилинного виступу та п’яти хвилин запитань і відповідей задзеленчав таймер.

Інша жінка закликала нас обрати «First Tee» — спортивну організацію, яка вчить дітей із бідних родин у віці від 7 до 18 років жити згідно з ключовими цінностями гольфу: чесністю, цільністю, спортивним духом, повагою, впевненістю, наполегливістю, ввічливістю і вмінням справедливо оцінювати себе та інших. Кошти допомогли б задовольнити чимало потреб, включно з програмами освіти після закінчення школи та університетськими стипендіями.

І нарешті, третя жінка запропонувала пожертвувати гроші на програму боротьби з домашнім насильством для дорослих віком від 60 років, з яких нерідко знущаються власні діти, чоловіки й жінки або доглядальниці. «Люди переконані, що в цьому віці вже пізно прохати про допомогу, — сказала вона. — Девіз цієї організації — „Зроби завтра кращим, ніж учора“».

Дзень.

Час голосувати! Кожна з нас написала назву однієї з організацій на блакитному папірці, ми перемішали всі аркуші в кошику. А тоді дістали свої чекові книжки. Мабуть, це викличе неабияке хвилювання — стати переможницею і прийти до благодійної організації, яку ти обрала, з купою чеків на загальну суму 10 тисяч доларів!

Голоси розділилися порівну між двома претендентами, і ми не знали, як діяти далі. Дехто пропонував поділити суму порівну, а інші — кинути жереб. Поки ми намагалися вирішити це питання, жінка, яку просто зацікавила ця зустріч, заповнила анкету й проголосувала. Гордіїв вузол нарешті розрубали! Перемогла програма YWCA.

А насправді ми всі перемогли.

Ми зібрали 10 тисяч доларів за одну годину. Кожна з нас скористалася своєю силою, а коли ми об’єдналися, наша сила стала у 100 разів більшою!

Урок 38

Ти найважливіший учитель для своєї дитини

Надто багато людей мають завищені вимоги до шкіл, учителів та громадської освіти — щоби вони були для учня всім. Уся система освіти перевернулася догори ногами через численні перевірки та сподівання, що їх ми покладаємо на інших. А як щодо того, щоб стати вчителями для своїх дітей?

Коли я почула, що одна дівчина з бідної клівлендської родини вступила до Гарварду, мені стало цікаво, як їй це вдалося. Більшість бідних дітей у нашому місті навіть не закінчують школу.

Мама Кім, Марія Сантана, запросила мене в гості. Вона була матір’ю-одиначкою, яка утримувала сім’ю завдяки продуктовим карткам та допомозі з безробіття, і жила в районі, де було повно наркоторгівців. Вона могла тримати їх на відстані від своїх дітей тільки за допомогою молитви. Стелю на кухні підтримувала клейка стрічка. Одного разу, коли вона цілувала дітей на добраніч, її нога провалилася крізь гнилі дошки підлоги.

Марія показала мені коробки з-під взуття — вони були заповнені навчальними картками, які вона зробила власноруч, а також стос зошитів, які вона теж зробила сама. Жінка розповіла, що завжди вважала себе вчителькою Кім, а не просто матір’ю.

— Ось як я починала, — сказала Марія (англійською вона говорила не дуже впевнено), дістаючи зі старої взуттєвої коробки саморобні робочі зошити. Фіолетова обкладинка, яку вона колись виготовила для доччиного зошита «Моя абетка», вицвіла і стала ліловою. У «Книзі часу» можна було побачити зображення годинників на складених аркушах блокнота. У «Книзі кольорів» було намальоване яблуко з підписом rojo (червоне), а також повітряна кулька з підписом azul (блакитна). Марія була пуерториканкою, а тому навчала дітей іспанської.

Вона малювала для Кім та Емануеля настінні календарі, щоб вони вивчали цифри й дати. Вона ставила їм оцінки за домашнє завдання, яке вони виконували вже у віці 2, 3 і 4 років. У книжечці «Факти про мене», яку Кім написала, коли їй виповнилося 4, є такі слова: «Коли я виросту, то стану лікарем». Магнітик у формі сердечка утримував на холодильнику лист із Гарварду про зарахування Кім до університету. Він висів поряд із молитвами іспанською, які нагадували: «Господь — наш Захисник», так ніби Марія потребувала такого нагадування.

Слова «Слава Богу» лунали майже в кожній її фразі. Якби не діти та її віра в Господа, Марія вважала б себе бідною. Як матері-одиначці, що жила на грошову допомогу й продуктові картки, вдалося виховати доньку, яка вступила до Гарварду? У Кім були ті самі вчителі, книжки й уроки, що й у дітей, які кидали школу. У чому полягала різниця? Для Марії виховання дітей стало пріоритетом. Не побачення з чоловіками. Не наркотики. Не пияцтво. Не телевізор. Не безперервні скарги. Не жаль до себе.

Марія на 100 відсотків віддавала себе дітям. Вона щотижня возила їх до бібліотеки замість торговельного центру. Вони могли принести додому 20 книжок! Жінка читала дітям, вони читали їй, а потім вона змушувала їх читати книжки бібліотекарці. Завдяки Марії навчання було справжнім задоволенням. Коли вони читали казку «Зелені яйця та шинка», вона фарбувала в зелене яйця, які подавала до столу. Емануель прочитав 115 книжок ще до того, як почав ходити в дитсадок. У віці трьох років він уже читав Біблію іспанською. Діти просто обожнювали читати, і коли Кім потрапляла в якусь халепу, мати погрожувала, що забере всі книжки.

Коли її чоловік-інвалід втратив роботу, Марія залишилася вдома, щоб дбати про