Читати книгу - "Поліанна"

— Так, але хто це зробить? — заперечив лікар, різко повернувшись до нього.

— Не знаю, не знаю, — похитав головою Пендлтон.

На цьому слові Джиммі Біна охопило хвилювання. Досі він, затамувавши подих, слухав усю розмову.

— Що ж, я знаю хто, — піднесено прошепотів він. — Це зроблю я!

ДЖИММІ БЕРЕ СПРАВУ В СВОЇ РУКИ

— До вас прийшов Джиммі Бін. Йому треба з вами поговорити, — повідомила Ненсі з порога.

— Зі мною? — здивувалася міс Полі. — Ти впевнена, що не міс Поліанна йому потрібна? Якщо хоче, він може зайти до неї на кілька хвилин.

— Так, мем, я йому теж так сказала. Але він запевняє, що йому потрібні ви.

— Гаразд, я зараз спущуся, — міс Полі стомлено підвелася з крісла.

У вітальні на неї збуджено чекав хлопчик з витріщеними від нетерплячки очима. Побачивши міс Полі, він одразу почав говорити:

— Мем, не знаю, може, я вчиняю неправильно, але нема викруту. Це стосується Поліанни, а задля неї я піду по розпеченому вугіллі, розмовлятиму з вами… усе, що завгодно. Гадаю, ви зробили б те саме, якби взнали, що у Поліанни є шанс знову ходити. Ось чому я прибіг сюди, аби сказати вам, що якщо на заваді лише ваша гордість та ети… ети… ну, щось там таке у фахівців… щоб Поліанна почала ходити, то ви мусите запросити лікаря Чилтона, щоб він оглянув…

— Що-о-о?!! — урвала міс Полі. Подив на її обличчі змінився обуренням.

Джиммі розпачливо зітхнув:

— Заспокойтесь, я не хотів вас дратувати. Я кажу, що Поліанна може знову ходити. Я сподівався, що ви почуєте.

— Джиммі, про що ти говориш?

Джиммі знову зітхнув.

— Ну, я ж увесь час хочу, щоб ви розчовпали.

— Кажи вже, тільки по порядку і щоб я зрозуміла. Бо ти починаєш казна з чого, і в мене голова іде обертом.

Джиммі зважився і облизькав губи.

— Гаразд, почнімо з початку. Лікар Чилтон прийшов до містера Пендлтона, і вони розмовляли в бібліотеці. Це вам зрозуміло?

— Так, Джиммі, — ледь чутно мовила міс Полі.

— Ну, вікно бібліотеки було відчинене, а я полов бур'ян під вікном і випадково почув усю розмову.

— О, Джиммі, ти підслуховував?!

— Йшлося не про мене, і це не підслуховування, — заперечив Джиммі. — І я радий, що почув усе. І ви зрадієте, коли дослухаєте. Адже Поліанна зможе знову ходити.

— Чекай, Джиммі, що ти маєш на увазі? Поліанна зможе ходити? — міс Полі подалася вперед.

— Заспокойтеся, я ж оце кажу — задоволено кивнув Джиммі. — Лікар Чилтон знає десь одного лікаря, який може вилікувати Поліанну, поставити на ноги. Але напевне він скаже тільки тоді, коли сам огляне її. Він увесь час поривається оглянути її, але сказав містеру Пендлтону, що ви не дозволите.

Міс Полі почервоніла.

— Але, Джиммі, я справді не можу! Тобто, я ж не знала… — міс Полі безпорадно викручувала собі пальці.

— Отож я й прибіг сюди, щоб ви знали, — палко переконував її Джиммі. — Вони сказали, що з якоїсь причини — я не розчовпав, з якої саме, — ви не можете запросити лікаря Чилтона і сказали про це лікарю Воррену. А без ваших запросин лікар Чилтон сам не може прийти, бо йому заважає гордість і професійна ети… ети…, ну, щось таке на «ети»… Вони хотіли б, аби хтось вас переконав, проте не знають хто. А я нагодився під вікном і сказав собі: «Хай тому грець, це зроблю я». І одразу прибіг сюди. Тепер вам усе зрозуміло?

— Так, Джиммі, але цей лікар, — гарячково доскіпувалася міс Полі. — Як його звуть? Чим він займається? Вони певні, що він може поставити Поліанну на ноги?

— Я не знаю, як звуть. Вони не сказали. Лікар Чилтон знає його. Він сказав, що той уже вилікував такого хворого, як вона. Принаймні у них з його приводу сумнівів нема. Вони турбувалися через вас, адже це ви не допускали лікаря Чилтона до Поліанни. Але ж тепер ви знаєте все… Ви нарешті дозволите йому прийти?

Міс Полі розпачливо хитала головою. Від хвилювання їй перехоплювало подих. Вона задихалася. Стурбовано дивлячись на неї, Джиммі гадав, що вона розплачеться. Аж ні. Запинаючись, вона насилу промовила:

— Так, я… дозволю… лікареві Чилтону… оглянути Поліанну. А тепер, Джиммі, мерщій біжи додому. Я поговорю з лікарем Ворреном. Він уже прийшов. Я бачила, як кілька хвилин тому він приїхав.

Лікар Воррен був здивований, зустрівши розчервонілу і схвильовану міс Полі у коридорі. Але ще більше вразили його задихано вимовлені слова:

— Лікарю Воррен, ви колись просили в мене дозволу проконсультуватися з лікарем Чилтоном. Тоді я відмовила. Наразі я змінила свою думку. Тепер я сама хочу просити вас, щоб ви запросили лікаря Чилтона. Будь ласка, зробіть це негайно. Дякую.

НОВИЙ ДЯДЕЧКО

Наступного разу лікар Воррен зайшов до кімнати Поліанни не сам. Дівчинка лежала, спостерігаючи за мерехтінням кольорових смужок на стелі. За лікарем ішов високий плечастий чоловік.

— Лікарю Чилтон! Лікарю Чилтон, як я рада вас бачити! — вигукнула Поліанна. В її голосі було стільки захвату, що в присутніх на очі набігли сльози. — Але, звичайно, якщо тітонька Полі буде проти…

— Усе гаразд, люба, не турбуйся, — заспокоїла її схвильована міс Полі, виступивши наперед. — Я сама сказала лікареві Чилтону, що я хочу, аби він оглянув тебе сьогодні вранці разом із лікарем Ворреном.

— Ой, то це ви запросили його сюди? — втішено пробурмотіла Поліанна.

— Так, люба, запросила. Це… — але було пізно. В очах лікаря Чилтона засвітилося таке щастя і обожнювання, що про помилку годі було й говорити. Міс Полі це помітила. Вона зашарілася і, повернувшись, кинулася з кімнати.

Біля вікна лікар Воррен поринув у розмову з медсестрою. Лікар Чилтон простяг руки до Поліанни.

— Дитинко, ти навіть не уявляєш, що сьогодні повершила найрадіснішу справу в своєму житті! — сказав він голосом, який тремтів од почуттів.

— Поліанно, люба, я хочу тобі першій сказати. По-перше, лікар Чилтон незабаром стане твоїм дядьком. І все це — через тебе. Ой, Поліанно, я така рада, я така щаслива, мила моя дівчинко!

Поліанна заплескала в долоні, та раптом завмерла