Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка] 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]" автора Джером Клапка Джером. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 84
Перейти на сторінку:
човняра, щоб вернутись назад.

Я люблю дивитись, як веслує старий човняр, особливо найнятий погодинно. В його манері є спокійна краса, але нема отого прикрого поспіху, отого несамовитого поривання вперед, що дедалі більше отруює наше сучасне життя. Він не надсаджується без перепочинку, щоб випередити інші човни. І якщо котрийсь човен справді його випередить, це йому не дошкуляє. Власне, його всі човни випереджають — принаймні ті, що пливуть в одному з ним напрямі. Інших людей це б засмутило чи роздратувало; горда байдужість, яку виявляє найнятий човняр під час такого випробування, — це чудова наука для людей честолюбних і пихатих.

Навчитися просто веслувати з чисто практичною метою, щоб рухати човен уперед, — не бозна-яке хитре діло; зате довго треба вправлятись, перше ніж весляр зможе почувати себе невимушено, гребучи під поглядами дівчат. Найбільше клопоту завдає новачкові веслування в такт. «Комедія! — каже він, удвадцяте за п’ять хвилин розчіплюючи свої весла й ваші.— Коли я веслую сам, у мене все йде гаразд!»

Дуже цікаво дивитись, як силкуються гребти в такт два новачки. Носовий ніяк не може пристосуватись до загрібного, бо той, мовляв, гребе якось чудно. Загрібний на ті слова сердиться до нестями й пояснює, що це він останні десять хвилин із себе пнеться, намагаючись пристосувати свої руки до недоладної манери носового. Тоді вже ображається носовий і вимагає, щоб загрібний не сушив собі голови тим, як гребе він (носовий), а більше думав про те, щоб самому гребти по-людському.

— Може, мені сісти загрібним? — додає він, видимо переконаний, що тоді все зразу налагодилось би.

Ярдів сотню вони ляпають веслами з іще помірнішим успіхом, а потім загрібного враз, мов блискавкою, осяває здогад, у чому ж причина всіх їхніх невдач.

— Я вже знаю, в чому річ! — гукає він. — Ти взяв мої весла! Давай їх сюди.

— То ж бо я й дивуюся, чого ними так погано гребти, — відповідає зраділо носовий і квапиться помінятись веслами. — Тепер усе піде як слід.

Проте надія їхня не справджується. Тепер загрібний насилу може дотягтись руками до своїх весел, а весла носового за кожним змахом сильно б'ють його в груди. Тому вони міняються ще раз і доходять висновку, що сторож на причалі дав їм взагалі не ті весла. Вони починають лаяти його, і між ними самими відновлюється якнайкраща згода і приязнь.

Джордж сказав, що йому давно вже хочеться коли-небудь поплавати ще на дощанику з жердиною. Орудувати жердиною на дощанику не так легко, як здається. Як і у веслуванні, рухати ваше суденце вперед і спрямовувати його куди треба ви навчаєтесь швидко, але потрібні довгі вправи, поки ви навчитесь робити це з гідністю й так, щоб рукава у вас не були мокрі аж до пліч.

З одним моїм знайомим юнаком трапилась дуже сумна пригода, коли він уперше спробував гнати дощаник. У нього відразу все пішло так добре, що він набрався самовпевненості й ходив уперед та назад по дощанику, орудуючи жердиною з такою недбалою грацією, що аж любо було дивитись. Він ішов на перед дощаника, впирав жердину в дно, а тоді перебігав на задній кінець, мов справжній досвідчений човняр. Виходило просто чудово!

Так само чудово було б і далі, якби він, на нещастя, замилувавшись краєвидом, не ступив одного абсолютно зайвого кроку, коли біг назад, і не зійшов зовсім з дощаника. Жердина глибоко вгрузла в мул, і він повиснув на ній, а дощаник поплив далі. В тій позі йому не під силу було зберігати гідність. Якийсь шибеник, що йшов берегом, негайно загукав до свого приятеля, що відстав від нього: «Йди швидше подивися — мавпа на тичці!»

Я не міг порятувати товариша, бо, як на те, ми не взяли з собою про всяк випадок другої жердини. Я міг тільки сидіти й дивитись на нього. Я довіку не забуду виразу його обличчя в той час, коли жердина повільно хилилась під його вагою: в тому виразі відбивалася глибока думка.

Я спостерігав, як він помалу опустився в воду, а потім вибрів на берег, мокрий і невеселий. Я не міг стримати сміху, такий кумедніш був у нього вигляд. Я довго потихеньку хихотів, та раптом збагнув, що, як добре подумати, мені має бути не до смішків. Я ж був сам на дощанику, без жердини, зовсім безпорадний, і мене несло за водою — можливо, до водоскиду в греблі.

Тоді мене взяла просто-таки злість на товариша, що отак по-дурному зійшов за борт. Невже він не міг хоч би жердину мені залишити?

Так я проплив із чверть милі, а тоді побачив рибальський дощаник, що стояв на якорі серед річки. В ньому сиділо двоє старих рибалок. Вгледівши, що я пливу прямо иа них, вони стали кричати, щоб я звернув.

— Не можу! — заволав я у відповідь.

— Та ти й не пробуєш! — гукнули вони.

Підпливши ближче, я пояснив їм, у чому річ, і вони перехопили мене й позичили свою жердину. До греблі лишалося всього з півсотні ярдів. Я й досі радий, що ті рибалки трапилися там.

Вперше я вибрався поплавати на дощанику з трьома приятелями, що мали навчити мене орудувати жердиною. Ми не могли вийти всі разом, тому я сказав, що піду на річку перший, візьму дощаник і трохи побовтаюсь сам, спробую, як воно, поки прийдуть вони.

Але взяти дощаник мені не пощастило — всі вже були розібрані. І мені більш нічого не лишалось, як сидіти на березі, дивитись на річку й дожидати приятелів.

Незабаром мою увагу привернув один чоловік, що плавав на дощанику. Мене здивувало те, що куртка й кашкет на ньому точнісінько такі, як на мені. Він, видно, був новачок у цьому ділі, й спостерігати його було дуже цікаво. Нізащо в світі не можна було вгадати, що станеться наступного разу, коли він упре жердину в дно: він, певне, й сам цього не знав. То він штовхав свій дощаник проти води, то за водою, а то просто крутився на місці кругом жердини. Та хоч би що в нього виходило, він здавався однаково здивованим і невдоволеним.

Досить скоро він привернув до себе увагу всіх людей на березі, і вони почали битись об заклад, який буде результат наступного поштовху.

Тим часом на другому березі з’явилися мої приятелі. Вони теж задивились на цього чоловіка. Він саме стояв до них спиною, і вони бачили тільки його куртку та кашкет. Вони відразу вирішили, що це не хто інший як я,

1 ... 44 45 46 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"