Читати книгу - "Катріона"

«Це справді називається випустити кота з мішка», — подумав я. Таке ж враження склалося і у всіх інших. Не дивно, що молоді адвокати вхопилися за слова герцога й, де тільки могли, насміхалися з них. Здавалося, не минало жодного званого обіду або вечері, щоб хто-небудь не сказав: «І тоді ви мали б змогу насититися». В той час з цього приводу навіть склали багато пісень, які тепер майже забуті. Пам'ятаю, одна з них починалася так:

Чия кров вам потрібна, чия кров вам потрібна?

Роду чи клану якогось,

Чи дикого жителя гір?

Чия кров вам потрібна, чия кров вам потрібна?

Іншу співали на мій улюблений мотив «Замок Ерлі». Починалася вона словами:

Колись Арджайл в суді головував,

І на обід йому дали Стюарта.

Джеймса було вбито так просто, ніби герцог взяв у руки мисливську рушницю й застрелив його. Я знав це напевне, але інші цього не знали і тому були більше за мене вражені скандальними натяками під час розгляду справи. Найгіршим був, звичайно, цей випад в адресу правосуддя. Не менш відверто й зухвало прозвучали слова одного з присяжних, якими той перебив захисну промову Колзтауна: «Будь ласка, сер, говоріть коротше, ми дуже стомилися». Та дехто з моїх нових друзів-юристів був ще більш вражений нововведенням, яке безчестило і навіть робило недійсним весь судовий процес: одного свідка зовсім не викликали на суд. Ім'я його, звичайно, було надруковано, і ще й тепер його можна бачити на четвертій сторінці списку: «Джеймс Драммонд, інакше Макгрегор, інакше Джеймс Мор, колишній орендатор в Інверонахілі». Попередній допит його, як і належить, був проведений письмово. Свідок пригадав чи видумав (хай бог йому простить!) речі, які лягли тяжким звинуваченням на Джеймса Стюарта, а йому самому, безсумнівно, відчинили двері тюрми. Було дуже бажано довести його свідчення до відома присяжних, не наражаючи самого свідка на небезпеку перехресного допиту; і спосіб, яким скористалися для цього, здивував усіх своєю несподіваністю. Папірець, як незвичайну рідкість, передавали на засіданні суду з рук в руки; він обійшов лаву присяжних засідателів, відповідно вплинув на них і знову зник (ніби випадково), перш ніж дійшов до захисників підсудного. Нічого підступнішого й не вигадаєш. Думка про те, що тут було замішано ім'я Джеймса Мора, примусила мене червоніти за Катріону й подбати про самого себе.

Другого дня я з Престонгрейнджем, в досить численному товаристві, вирушив у Глазго, де (на моє превелике нетерпіння) ми згаяли чимало часу на різні справи й відпочинок. Я жив з мілордом, який заохочував мене поводитися з ним просто й невимушено, брав участь у прийомах, був представлений найповажнішим гостям; взагалі на мене звертали більше уваги, ніж того заслуговували мої здібності й становище, так що в присутності сторонніх я часто червонів за Престонгрейнджа. Признаюся, що все бачене мною за останні місяці відбилося на моєму характері: я став замкненим і похмурим. Мені доводилося зустрічатися з людьми, багато з яких за походженням або власними здібностями займали високі посади: і хто ж з них виявився незаплямованим? Я бачив також егоїзм усяких Браунів і Міллерів і не міг більше поважати цих людей. Престонгрейндж був ще кращим за інших. Він врятував мене і щадив, тоді як інші думали тільки про те, щоб вбити мене; проте кров Джеймса Лежала на ньому, а його лицемірство по відношенню до мене здавалося непростимим гріхом. Мене завжди дратувало, коли він намагався показати, ніби має задоволення від розмови зі мною. У такі хвилини я сидів і спостерігав його, відчуваючи, як у душі закипає нестримний гнів. «Ех, друже, друже, — думав я, — коли б тільки закінчилась ця справа з доповідною запискою, чи не вигнали б тебе на вулицю?» Як показали дальші події, я був до нього аж надто несправедливий: він, по-моєму, був водночас і щирішою людиною, і майстернішим артистом, ніж я гадав.

Однак деяким виправданням мого недовір'я була поведінка групи молодих адвокатів, які крутилися біля нього з надією на протегування. Несподівана прихильність до юнака, про якого ніхто раніше нічого не чув, спочатку їх дуже хвилювала, та не минуло й двох днів, як я виявився оточеним лестощами й увагою. Я був тим же самим, — не кращим і не красивішим, — яким вони знехтували місяць тому, а тепер вони не знали, як догодити мені! А втім, чи я й справді лишився тим самим? Ні, і доказом цьому було прізвисько, яке вони давали мені заочі. Бачачи мої добрі стосунки з прокурором, впевнені в тому, що в майбутньому я піду далеко вгору, вони скористалися терміном гри в м'яч і назвали мене the tee'd ball[5]. Віднині, казали вони, я належу до їхнього товариства. Мені, вже звиклому зносити їхню грубість, тепер доводилось знайомитися з їхніми «м'якими» манерами. Один з них, якому мене колись представляли в Хоуп-Парку, був настільки самовпевнений, що навіть нагадав мені про нашу першу зустріч. Я сказав, що не маю приємності пам'ятати його.

— Як, — зауважив він, — адже сама міс Грант представляла мене! Мене звуть так-то.

— Дуже можливо, сер, — заперечив я, — але я цього не пам'ятаю.

Тоді він одчепився від мене, і відраза, яку. я завжди відчував до них усіх, на хвилину змінилася радістю.

Немає терпіння зупинятися детально на цьому проміжкові часу. Коли мені доводилось бувати у товаристві таких молодих політиків, мене мучив сором за самого себе, за своє неуцтво і злість на них, за їхнє лицемірство. Престонгрейнджа я вважав меншим злом і, будучи завжди твердим та невблаганним з молодими людьми, я намагався приховати свою неприязнь до прокурора, висловлюючись словами старого містера Кемпбелла, був «поступливим». Він сам критикував мою поведінку, умовляв не бути серйознішим, ніж треба у мої роки і подружитися з моїми юними товаришами.

На це я відповів, що дуже погано сходжусь з людьми.

— В такому разі забираю свої слова назад, — сказав прокурор. — Але на світі існує і проста ввічливість, містер Давід. З цими молодими людьми вам доведеться прожити все життя: ваше небажання зійтися з ними схоже на зарозумілість. І я боюсь, якщо ви не станете ввічливішим, то зустрінете на своєму шляху багато перешкод.

— Марна праця робити шовковий гаманець із свинячого вуха, — відповів я.

Вранці першого жовтня