Читати книгу - "Трагедії"

Я зриваю вас - прощайте! - поки тіло чисте ще, -

З вітром хай летять до тебе, віщувань володарю! [213]

Де судно вождя? Куди я, полонянка, маю йти?

Вже тобі не доведеться ждать на подув ходовий:

Ти ж одну із трьох Еріній з цього краю повезеш!

Прощавай же, моя ненько! Сліз не лий. О краю мій!

О брати, що під землею! Найдорожчий батьку наш!

Скоро стрінемось: між мертвих - переможниця з'явлюсь,

Розметавши дім Атрідів, що зігнали з світу нас.

Талфібій відводить Кассандру.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

470] Гей ви, хто при Гекабі! Чи не бачите?

Старенька он безмовно на землі лежить.

Не подасте руки їй? Так і кинете,

Лінуючись? Не стійте ж, підніміть її!

ГЕКАБА

Лишіть мене! Немиле - хоч ви що робіть -

Немилим буде. Хто б не похиливсь під тим,

Що я терплю, терпіла й ще терпітиму?

Боги! - поганих закликаю спільників -

Та вже так повелося, що благати вас

Усяк спішить, як тільки лихо трапиться.

480] Про щастя своє спершу пару слів скажу,

Бо це мені, нещасній, співчуття додасть.

Володарка - пішла я за володаря

І діток незрівнянних привела йому,

Не так числом їх горда - благородністю.

Такими ні троянка не похвалиться,

Ні еллінка, ні інша - із країв чужих.

їх - бачила я - спис повергнув еллінський,

На їх могилі я обстригла голову.

Й Пріама-батька, не переказ чуючи,

490] Оплакала я: впав він на очах моїх,

Скривавлений, при вівтарі Хранителя;

Упала й Троя. Виплекала й дочок я,

Щоб женихам найкращим були парами, -

Для чужини плекала: одірвали їх

Від неньки; не надіюсь, що мене колись

Побачать, та й мені вже їх не бачити!

І ще ось наостанку - всіх нещасть вінець:

В Елладу, сива служка, попливу тепер...

Усе, що старшій жінці аж ніяк не йде,

500] На плечі мої звалять: чи замків дверних

Я пильнувати буду - мати Гектора,

Чи хліб пекти. Не в постіль, гідну владарки,

До сну лиш на долівку голу кластимусь,

А під боки зболілі підкладатиму

Старого лаття. Було щастя - сором жде.

О горе! Через жінку, через шлюб один

. Я стільки настраждалась і страждатиму!

Кассандро, доню! Шал з богами ділячи, [214]

За дівування платиш, ой, як дорого!..

510] А Поліксена... Де ти, безталаннице?..

Ні доні побіч, ані сина жодного,

Хоча було їх стільки, хто б підняв мене.

А втім, навіщо?.. Чи на щось надіюся?..

Спрямуйте ж мої стопи, вже невільницькі,

Недавно - ніжні, Троя б це посвідчила,

Спрямуйте-но до кручі: там, наплакавшись,

У прірву кинусь... Хоч би як велось кому -

Поки не вмер, - не майте за щасливого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа

Про Іліон мені пісню,

520] Музо, нову нашепчи,

Пісню, сповнену сліз,

Виснуй з серця, жалобну -

Співом-зойком озвусь

Нині про Трою.

Ті, що в повозі чотириногому, -

Збройні аргосці - мене

Повергнули в прах, нещасну:

Коня, що бряжчав небосяжно,

Блискучого повен оружжя,

530] При брамі лишив ахеєць.

Тут в один голос гукнув

Люд, що на скелі троянській збивсь:

«Гей, ви, хто стільки зніс трудів!

До Діви, зродженої Зевсом,

Ще цю подобу священну втягніть!»

Із дому всяк тоді спішив -

Дівчата, старці - спів лункий

Бринів, дзвенів - приймали

В місто цей дар підступний.

Антистрофа

540] фрігія вся юрбою

Збіглась до брами, гула:

Збитий з сосен гірських

Зруб - для данайців пастку -

Прагнули всі піднести

Діві безшлюбній -

Тій, що кіньми керує безсмертними.

Линвами зруб обтягли

Й, мов чорний кістяк корабельний, [215]

В камінну пропхали оселю,

550] Де кров із землі проступала,

Й вмістили там - дар Палладі.

Втіхами труд увінчавсь;

Далі прослалася мла нічна,

Лівійська флейта вторила

Фрігійській пісні. Діви в танці,

Звисока землю стопою б'ючи,

Перекликались лунко: «Гей!»

В домах же відблиски вогнів

У сутінках тонули,

560] Сон геть усе долав там.

ЕПОД

Тоді в покоях діву гір,

Безшлюбну Зевсову дочку,

Піснями, танцями також

Я славила. Та тут жахний

Від стін Пергама знявся крик

На місто все. До матерів

Припали дітки, за поділ

Хапались - ляк їх огортав.

Паллади виріб - сховок свій -

570] Покинув лютий бог війни.

Фрігійці падали в крові

При вівтарях; розпука жон

У спальнях осамітнених

Вінцем була для юнаків -

Еллади вихованців,

Для фрігійців - печаллю.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Появляються ма колісниці Андромаха з Астіанактом.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Андромаху он, бачиш, Гекабо, везуть

На чужинському повозі? Астіанакт,

Найдорожче дитя її, Ректора син,

580] їде з нею - припав до тремтливих грудей.

(Звертаючись до Андромахи).

Ти куди на високім повозі цім

Вирушаєш, нещасна?.. Й Ректора тут

Мідносяйне оружжя, і все, що в бою

Із полеглих зняли,

Чим пишавсь Іліон, чим у Фтії своїй

Вівтарі син Ахілла прикрасить. [216]

АНДРОМАХА

Строфа І

Вожді ахейські в чужину провадять.

ГЕКАБА

Гай-гай!..

АНДРОМАХА

Ти що? Спів снуєш печальний?

ГЕКАБА

Ой-ой!..

АНДРОМАХА

Про жереб мій?..

ГЕКАБА

О Зевсе!..

АНДРОМАХА

Про біль важкий?..

ГЕКАБА

590] ДІТИ!..

АНДРОМАХА

Були ми дітьми...

Антистрофа І

ГЕКАБА

Пішло все прахом - щастя, Троя наша...

АНДРОМАХА

Біда!..

ГЕКАБА

Як жаль діток благородних!..

АНДРОМАХА

Ой-ой!..

ГЕКАБА

Гіркі мої...

АНДРОМАХА

Страждання...

ГЕКАБА

Печальний день...

АНДРОМАХА

Трої... [217]

ГЕКАБА

Що в клубах диму...

АНДРОМАХА

Строфа II

Вернись же, мій муже!..

ГЕКАБА

Кличеш ти сина мого?..

Не тут він - в Аїді.

АНДРОМАХА

Порятуй дружину!.. .

ГЕКАБА

Антистрофа II

А ти, грозо ахейців,

600] Старший з-між діток моїх!

До мужа - в світ тіней

Ти й мене спроваджуй.

АНДРОМАХА

Строфа III

Прагнеш надмірного ти...

ГЕКАБА

А біль мій хіба не надмірний?

АНДРОМАХА

Трої - кінець!..

ГЕКАБА

До страждань додаються свіжі страждання...

АНДРОМАХА

З волі ворожих богів, коли смерті син твій уникнув -

Той, що троянський Пергам зруйнував

ради шлюбу гидкого.

От і лежать біля Діви Паллади скривавлені трупи -

Радість для коршака... Вже під рабським ярмом

наша Троя...

ГЕКАБА

Антистрофа III

Плачу, тебе покидаючи, о нещаслива вітчизно!

610] Бачиш сумний мій кінець! Бачиш дім, де я

діток родила!.. [218]

Діти, діти мої!.. Залишити вас мушу, вигнанка!..

Скільки скорботи тут, зойків та окликів!..

Сльози дощем рясним дім заполонюють.

Бо лише той, хто вмер, не пам'ятає вже

Горя - і сліз не ллє.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Яка ж то дивна втіха для стражденного

В сльозах і зойках! Як він скорбній музі рад!

АНДРОМАХА

О мати мужа-списоборця Гектора,

Що вклав