Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця Зоряної кімнати 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Зоряної кімнати" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 96
Перейти на сторінку:
знали, що таку форму носять есесівці, відбірні гітлерівські вояки. Недавно через село проходила есесівська дивізія «Мертва голова», і її п'яні солдати знічев'я спалили кілька хат на Путятівці. Есесівець зупинив хлопців.

— Ком! Ком! — він зазирнув у зелену книжечку і додав: — Зараз будем арбайт. Робота. Шнель!

Хлопці пішли за солдатом. Німець завів їх на подвір'я палацу. Біля входу до клубу стояли штабелі ящиків, лежали пакунки, окремо на зеленому брезенті були складені довгасті паперові мішки. Під липами виднілися ящики з гранатами. У широкі щілини визирали їх довгасті дерев'яні ручки.

— Поглянь, Юрко, — непомітно кивнув головою Вовка, — ящики, прикриті цупким брезентом, — автомати! Новенькі!

Юрко придивився до брезенту і побачив під ним ящики з новенькими автоматами. Ще далі лежали коробки з вермішеллю, печивом, цукерками та шоколадом, із згущеним молоком. Одна коробка прорвалася, і невеличкі банки висипалися на землю. Німець підвів хлопців до пакунків, зазирнув у словник:

— Носить! І нічого не чіпала, — німець загрозливо з боку на бік провів пальцем, — капут будет!

На пачках з печивом була намальована вродлива дівчина з модною зачіскою. Вона тримала в руці печиво, ніби запрошувала, мовляв, візьміть, скуштуйте. На картонних коробках з шоколадом було зображено кучерявого негра з великими червоними губами. Він теж тримав у руці барвисту плитку і приязно посміхався. На коробках з цукерками теж виднілися різноколірні написи.

— Носить! — знову наказав есесівець. — І нічого не брати!

Хлопці взяли ящик з автоматами і понесли в палац. У коридорі всюди виднілися ящики та пакунки.

— Пішли далі! — запропонував Вовка. — Тут уже ніде ставити.

У приміщенні клубу хлопці побачили Славка Олефіренка, Грицька Величка, Максима Коломійця, Олексія Шумейка, Степана Березу. Вони, мабуть, вже давно носили вантажі, бо важко дихали, на обличчях виступив піт.

— І вас упіймали, — співчутливо озвався Олексій Шумейко, — а я тут з самого ранку… Викликали в поліцію, а з поліції до палацу. От і носимо цілий день ящики та пакунки. Навезли німці зброї та припасів. Тільки нічого не чіпайте. Максим Коломієць взяв цукерку, а німець йому за неї два зуби вибив. Ще й розстріляти хотіли.

У коридорі, в клубі, в бібліотеці, навіть в Зоряній кімнаті лежали стоси ящиків та пакунків. У Володі заграли очі.

— Дивися, Юрку, — прошепотів він, — скільки тут всякого добра. — Он поглянь — есесівські мундири. Парадна форма. І шоколаду повно. Тонна, мабуть, набереться.

І печива тут вистачає. Гранати, автомати, гвинтівки. Що як нам навідатися сюди вночі? Як ти вважаєш? І — було ваше, стало наше.

— Треба приглянутися, а вже тоді й вирішувати.

— Давай ризикнемо, — наполягав Вовка, — така нагода трапляється лише раз у житті.

Хлопці працювали без перепочинку, бігали, носили важкі ящики з автоматами, пакунки, тюки, мішки з кованими грубими чобітьми. Занесли в Зоряну кілька ящиків з гранатами, а на потайну ляду поклали тюк з обмундируванням. Не забули й про печиво, цукерки та шоколад.

Есесівець, той, що зупинив Вовку та Юрка на вулиці, невідступно пильнував за ними, дивився, щоб нічого ніхто не взяв. Німець схвально кивав своєю рудою головою, час від часу задоволено промовляв:

— Гут, кнабе! Гут! Гарно працюйт! Молодці!

Володя працював на совість, старався, як тільки міг. Він хапав пакунок, тюк, картонну коробку і хутко ніс її в Зоряну кімнату. Ніхто, мабуть, так не працював і ніхто не переніс стільки вантажів у Зоряну кімнату.

Нарешті всі ящики було занесено в палац. Німець випхнув хлопців на вулицю, гукнув вслід зневажливо:

— Пойшов додому! Капут робота!

Юрко з Вовкою обминули валку вантажних автомобілів, звернули до Прип'яті і берегом річки пішли додому.

— Ох і скупа німчура, — дивувався Вовка, — хоча б по плитці шоколаду чи пачці печива дали за роботу. І ти, Юрко, мудрець. Чому з ним не поцвенькав по-їхньому? Може б, вони розщедрилися та пригостили цукерками.

Підійшли до Вовчиного городу.

— А що як справді вночі навідатися в палац, — повторив свою ідею Володя. — Проникнемо з підземелля в Зоряну кімнату і наберемо всіляких припасів. Треба позичити в фашистів пару ящиків автоматів, гранат, есесівських мундирів. Партизани нам за такий подарунок спасибі скажуть.

— А як впіймають? — завагався Юрко. — Уб'ють на місці.

— Хто нас впіймає? — заперечив Володя. — Там же нікого не буде, бо там все завалене ящиками, ніде й пальцем ткнути. А охорона стоятиме під дверима, пильнуватиме за пломбами. Я бачив, як фашист навішував на замок сургучеву пломбу. То як, згода? Чи, може, боїшся серед ночі навідатися в старе підземелля?

— Згода, — нерішуче погодився Юрко. — Хоча можемо й погоріти на цій операції. Дорого нам коштуватиме ця мандрівка, як потрапимо на зуби фашистам.

— Вовка боятися — в ліс не ходити, — бадьоро відповів Володя. — Але не можна упускати нам таку здобич. Будемо все життя жалкувати!

— А що ми дома скажемо? — знову завагався Юрко.

— Давай так зробимо, — знайшовся, як викрутитися Володя. — Я скажу, що буду у вас ночувати, переспимо на сіні в повітці, щоб на світанку потрусити ятери, а ти скажеш своїм, ніби вирішив у мене заночувати. Через годину, як стемніє, зустрінемося біля Мавриного дуба і берегом вийдемо до старих каменоломень. Ти нічого не бери. У мене є дві стеаринові свічки, мені їх дав продавець, як роздавали товари в крамниці перед приходом фашистів. Тепер вони нам і стануть в пригоді.

— Не годяться, — заперечив Юрко.

— Чому? — не зрозумів Володя.

— Запах від них залишиться, от фашисти й запідозрять, що хтось був у Зоряній.

Володя недбало махнув рукою:

— Дурниці говорите, товаришу Береговий! Хіба ж ми будемо світити в Зоряній? Навіщо? Зараз ночі місячні, і так все видно. Свічки потрібні, поки дойдемо до виробки, в якій є мідні зірочки, і світитимемо в підземеллі, поки доберемося до Зоряної.

— Не годяться свічки, — стояв на своєму Юрко, — тут потрібний електричний ліхтарик, а ми не взяли. Давай знайдемо ліхтарик, а вже потім і підемо в підземелля.

Володя аж зупинився, почувши таку пропозицію, і обурено свиснув:

— Знаєш, що старі люди говорять в такій ситуації? — насмішкувато запитав він. — Відклад не йде влад! І ще є гарна примовка: «Куй залізо, поки гаряче!» Завтра фашисти можуть вивезти свій склад — і все пропало! Як боїшся — то так і скажи відверто: «Боюся!»

— Боюсь! — признався Юрко. — Але пошурувати в Зоряній треба. І тут не завадило б розжитися на електричний ліхтарик.

— Дався тобі той ліхтарик, — зневажливо кинув Володя, — хоча тут і свічками можна обійтися. Зачекай! — похапцем мовив він. — Є й ліхтарик. Пам'ятаєш, як ми були в підземеллі з лейтенантом Вершиною та його товаришами? У письмовому столі, там,

1 ... 44 45 46 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Зоряної кімнати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Зоряної кімнати"