Читати книгу - "На скрижалях історії"

Козакам подали команду приготуватися до бою. Але розчинилося вікно й біле полотнище на довгій жердині затріпотіло на вітрі. Виноградов зайшов у приміщення до німців, узявши з собою шістьох козаків. Хлопці оберемками винесли рушниці з набоями й роздали козакам. Курінний наказав німецьким воякам:

— Збирайте свої бебехи й сідайте в теплушки, які стоять на станції, вас відправлять на Київ, а там дадуть харчів у дорогу до Німеччини.

Уранці козаки вже мчать на станцію Микитівна, що на Донбасі. Там засіли гетьманці з німцями — охороняють «кордон». Мета та ж. Але німці, дізнавшись, що трапилося на Попасній, вирішили свою зброю не здавати й приготувалися до бою. Не встигли козаки зорієнтуватися в селі, яке мало одну широку вулицю, як по них, захлинаючись, як оскаженілий, знавіснілий пес, застрочив кулемет. Хлопчик, що пробігав вулицею, підказав:

— На ганку перукарні лежить кулеметник і строчить по вас.

Наче дикі бджоли, шаленні кулі літають над головами, збираючи свій кривавий мед. Уже є один убитий, Карпенко з Меловатки, і двоє поранених.

У 1-му курені багато новобранців із місцевого населення, бо тут на Донбасі лави 3-го Гайдамацького полку швидко поповнюють добровольці-шахтарі, якими майже повністю укомплектовані 2-й і 3-й курені гайдамаків. А один із його куренів узагалі став називатися шахтарським. Батько Волох наказав:

— Усім новим козакам завести оселедці!

За першої ж нагоди вони замовляють собі шапки із шликами. Проукраїнські настрої на Донбасі досить сильні. Ще на середину 1917 року тут стали українськими 24, 25 і 26 полки колишньої царської армії. У місцях їх квартирування — Маріуполі, Бахмуті, Луганську — утворилися перші загони Вільного козацтва. Узагалі тут на сході все сільське населення поголовно розмовляє українською мовою, російську можна почути лише в містах, тож гайдамаки тут завзяті.

Курінний отаман викликав охочих, яким пояснив завдання:

— Перукарню обійти з тилу й кулеметника знищити.

Виконали це завдання Лихота й Верхолаз, а їх остерігали шість козаків, які були напоготові за рогом. Як із Попасного, так і з Микитівки кайзерівців посадили в теплушки й відправили до Німеччини. Козаки балагурять:

— Вичищаємо Україну від чужинців-німців, а коли ж очиститься вона від свого сміття, яке засмітило її від Дінця до Смотрича?!

Ще на початку 1918 року, коли під натиском українських і німецьких збройних сил більшовики змушені були вимітатися з України, вони залишили по собі підпільні групи. Підривної діяльності ті ніколи не припиняли. Свідомо чи несвідомо їм допомагали в тій руїнницькій діяльності й різні прошарки українського суспільства. Своїми намаганнями не допустити різних зібрань і з'їздів полковник Болбочан намагається уникнути двовладдя, яке пускало своє коріння ще від часів Центральної Ради. На одному з таких зібрань, селянському «з'їзді» Полтавщини, майже половину делегатів пропхали більшовики разом із «боротьбистами» фальшованими діями й намагалися безсоромними нападами на владу й українську державність здобути більшість. Один арештований, нібито депутат з'їзду, який там найбільше нападав на Директорію УНР, навіть не вмів говорити по-українському. А в ході огляду при ньому виявили 400.000 новеньких російських рублевих банкнот. На допиті він сам і зізнався, що являється совітсько-російським шпигуном і провокатором.

Ще 5 липня 1918 року в Москві російські комуністи-більшовики організували кишеньковий оперетковий «з'їзд комуністичної партії на Україні», на якому «сформували» комуністичну партію більшовиків України (КП(б)У). У резолюцію вписали: «У справі взаємовідносин України й Росії відділення України від Росії через економічні стосунки неможливе, і КП(б)У повинна боротися за революційне об'єднання обох держав на основі пролетарського централізму в межах Російської Соціалістичної Федеративної Совєтської Республіки».

У складі Центрального Комітету КП(б)У ледве нашкребли два місця для українців Затонського й Буценка. Про якусь незалежність України, навіть і радянської, не могло бути й мови. Цю українську компартію-маріонетку із самого початку свого існування контролювала російська компартія. Підтвердив таку політичну лінію в Москві 18 жовтня 1918 року й другий з'їзд КП(б)У. У переобраному ЦК КП(б)У знову лише два українці Затонський і Скрипник.

З поваленням Української Держави П. Скоропадського Рада Народних Комісарів Росії спрямувала вістря своєї пропаганди проти Директорії УНР. А вже 20 листопада 1918 року більшовики розпочали наступ у трьох напрямках: на Київ, Харків і Луганськ. Це був початок краху України й знищення її державності.

У грудні 1918 року 3-й Гайдамацький полк веде бої з організованою на Дону Добровольчою армією Денікіна, яка просувається на Донбас. Вона сформована з кадрових офіцерів. Усі війська, що знаходяться на «кордоні» з Росією, тепер підлягають українській Директорії.

До станції Варваропілля козаки 1-го куреня 3-го Гайдамацького полку добиралися по мерзлому груддю зораного поля з яру. Як тільки вийшли з нього, нагледіли густу лаву військових. Ті підходять до станції зі сходу. Тієї ж миті рілля завихрилася віялом від куль. Відповіли нечастим вогнем. Добровольці швидко наближаються, уже видко, як вітер розвіює довгі кінці накинутих поверх кашкетів і обмотаних навколо них башликів. Щойно за першою лавою в степу з'явилося ще три, курінний зупинив козаків і наказав залягти.

Поверталися до Куп'янська з незначними втратами: убитий бунчужний Брунь і кілька козаків поранені. Затримати добровольчу армію в козаків не вистачало сил. Вона втричі, а можливо й учетверо численніша від них. Схожа ситуація по всьому Донецькому басейні.

Армія Денікіна суне в Україну по залізниці ешелонами. У кожному з них теплушки й по шість відкритих платформ, на яких