Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

437
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 142
Перейти на сторінку:
по сорок душ денікінців. На ст. Алмазну Іван зі своїм курінем прибули одночасно з білогвардійцями. Від гайдамацької лави Крохмаль побіг до стрілки й перевів її на «глухий кут». Далі ешелон із добровольцями рухатися не зміг, а сміливця-вояка тут же наздогнала куля.

Зав'язався бій. Козаки залягли за насипами щебеню, а частина за канавою з іншого боку колії. Їх кулемет б'є по платформах, які тягне до колійної стрілки паротяг. З рясно поцюканої кулями й осколками платформи стікає, як вода, кров добровольців, навіть по колесах. Трупи звалюються на всі боки.

Ось кулемет Ільчука чомусь захлинувся, умить із теплушок ворожого ешелону висипало й влилося в лаву ще душ п'ятсот і в обхід гайдамацькій лаві покушпелили бігом у степ.

Козакам по лаві передали гуртуватися біля ешелону, що стоїть напохваті за версту від Алмазної. Не затримали добровольців і на цьому утинку... З'явився на колії бронепотяг «Кузьма Кручков» і був би поклав усіх їх до одного на місці. Та, на щастя, не встиг наздогнати козацького ешелону, який пірнув нишком по колії між будівлями, показав денікінцям хвоста й сунувся, важко віддихаючи, на захід. А бронепотяг «Кузьма Кручков» далі стрілки, переведеної на «глухий кут», рушити навздогін не міг. Що відбувається на інших ділянках фронту армії Директорії не відомо, а тут, у Дебальцевому, чергова спроба затримати добровольчу армію не вдалася.

Ранок морозний. Під ногами скрипить сніг, козаки переходять зі свого ешелону до панцерника, який тут пихтить, поки вони всідаються в броньовані вагони. Чудна назва в нього — «Гандзя», написана на паротязі великими білими літерами. Він стоїть посередині: два вагони спереду, два — позаду. Броньовик схожий на велику черепаху.

Не встигла «Гандзя» з'явитися з-за рогу станції, як по ній почали гамселити з гармат. По цій колії пішов до станції денікінський бронепотяг «Атаман Платов», він же й поклав два снаряди на «Гандзю». Вона, відпльовуючись гарматами, почала відповзати, захищаючи тил ешелонів, які, кваплячись, відходять у глиб України. І на цьому утинку фронту не затримали Денікіна, хоч і скупчилися тут майже всі частини війська Директорії УНР, які охороняли кордони з Радянською Росією.

II

У грудні 1918 року головні сили армії Української Народної Республіки під натиском більшовиків із півночі й денікінців зі сходу відступають у глиб України. Усі ешелони скупчились на залізничній станції Лозовій. У теплушках сплять не роздягаючись, пахне патронами, олією, а ще кожушиною, чоловічим потом і козацькими онучами... Ходять розмови, що з червоними має об'єднатися ще й батько Нестор Махно.

Надворі морозяна, тріскуна ніч, хурделить хурделиця, заметіль-метелиця. Година пізня, мабуть скоро дванадцята ночі, біля вагонів ніхто не вештається, окрім вартових. Аж раптом:

— До зброї! — зчинилася сумбурна стрілянина.

— До зброї! — знову лунко прокотилося від ешелону до ешелону.

Поволі хаотична стрілянина вщухла.

З вагонів сипляться козаки, як горох, і тут же займають місця в бойовій шерензі, готові до бою. Між цим тривожним гамором вештається високий здоровань у довгому білому кожусі з чорною великою бородою. Це командир 3-го Гайдамацького полку О. Волох. Він і віддає накази, якому куріню і в якому напрямку рухатись, орієнтуючись по світлу пожежі, що палахкотить у степовому селі неподалік від залізниці.

Розвідники прискакали звідти й сповістили, що там махновці запалили скирту соломи й бешкетують. Коли в село вскочила кіннота Сікорського, там зчинилася безладна стрілянина, ґвалт. На козацьку лаву наскочили якісь великі собаки. Вони спритно перескакують через козаків. Перескочили й через кулемет, біля якого лежать Волков, а поруч Іван, як другий номер. Волков питає Івана:

— Що це за собаки бігають, чого їм тут потрібно вночі?

— Це не собаки гасають, це вовча зграя, забігла в село роздобути їжу, а сильніша зграя, з рушницями, нашугала їх із села, бо сама забрела туди за здобиччю, — напоумив його Іван.

— Махнова зграя гірше вовчої, — каже Волков, — та з зубами, а Махнова зі зброєю й вогнем.

Першому куріню довелося залягти понад посадкою, а потім рушили до села, що лежить у них на шляху. Хуртовина змусила проситися до місцевих жителів погрітися. Уже передрання. Селяни святкують різдвяні свята, у хатах мерехтять лампадки перед іконами. Та грітися довелося недовго. Заскочив курінний отаман у крайню хату, наказав Іванові і його товаришеві Войтенку налагодити зв'язок із сусідньою частиною, яка розташована справа за залізницею.

III

Пішли в безпросвітню темряву. Ідуть довго. Вітер свистить у дротах. Зашуміла хуртовина голим деревом у посадці. Ідуть, навкруги степ, ніби й кінця-краю йому немає... Попереду узріли — щось ніби зачорніло на снігу:

— Слава Богу! Нарешті знайшли тих, кого шукаємо!

Щодуху підбігли до людини на снігу й питаються разом:

— Яка ваша частина? Де ваш командир?

Моторошна мовчанка... Придивилися до козака зблизька, а він бездиханний, на руці лише годинник шаврутить тік-так, тік-так. Поруч лежить ще один козак, він теж мертвий, заметений снігом.

— Це тут був бій з махновцями... — осінило врешті.

Пахне снігом і кров'ю. Хочеться якнайшвидше залишити це мертве місце.

Ідуть далі, інколи зупиняються. До дзвону в скронях услухаються в тишу. Зненацька вітер доніс до них людський крик, який лунко й моторошно провис серед нічної, наповненої міріадами дрібних крапель порожнечі. Поспішили на нього, побачили на снігу скрючену людину. Вона волає в темряву, благає:

— Добийте! Прошу! Не хочу, щоб мої кістки хрумтіли на

1 ... 45 46 47 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"