Читати книгу - "Останній тамплієр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Страждань?
— Так, звичайно ж. Після всього, що йому довелося пережити... Це таке горе... Адже він так її любив.
Думки Тес шалено забігали, і вона почала гарячково згадувати, чи не пропустила вона, бува, якоїсь інформації про Венса.
— Вибачте, але я не зовсім розумію, про що йдеться. А що, професор Венс когось втратив?
— Ой, а я гадала, що ви знаєте. Я мала на увазі його дружину. Вона захворіла і померла.
Це стало для Тес повного несподіванкою. У жодному з переглянутих нею сайтів про це не згадувалося, але ж вони були чисто академічними і не заглиблювалися в особисті справи.
— А коли це сталося?
— П'ять чи шість років тому, точно не пам'ятаю... Пригадую, що це було навесні. Професор взяв річну відпустку для наукової роботи і більше не повернувся.
Тес подякувала секретарці й поклала слухавку. Подумавши, що може їй треба забути про Венса взагалі, вона вирішила зв'язатися із Сіммонсом. Однак відчуття таємничої інтриги не полишало її. Вона знову вийшла в Інтернет і клацнула на веб-сторінці «Нью-Йорк Таймс». Вибравши функцію прискореного пошуку, вона з полегшенням дізналася, що архів охоплює період до 1996 року. Тес набрала «Вільям Венс», клацнула на розділі «Некролог» і знайшла те, що шукала.
Коротенька стаття сповіщала про смерть дружини професора, Марти. У ній йшлося лише про ускладнення після нетривалої хвороби, але подробиць не давалося. Мимоволі Тес відзначила, що поховання мало відбутися на цвинтарі Грінвуд, у Брукліні. «Цікаво, чи платить Венс за утримання могили в належному стані», — подумала вона. Якщо так, то адміністрація цвинтаря має знати його теперішню адресу.
Тес спочатку вирішила зателефонувати на цвинтар, а потім передумала. Навряд чи вони нададуть їй таку інформацію. З неохотою знайшла вона картку, яку дав їй Рейлі, і зателефонувала до нього на роботу. Почувши у відповідь, що Рейлі зараз на нараді, вона знітилася і вирішила розповісти йому все не по телефону, а при особистій зустрічі.
Тес знову поглянула на екран і погляд її упав на некролог; раптом її пронизала бентежна здогадка.
Секретарка в університеті правильно пригадала, що Марта Венс померла навесні.
Бо саме завтра п'яті роковини її смерті.
29— Розтин підтвердив, що Волдрон також помер насильницькою смертю, — зазначив Рейлі, обвівши поглядом присутніх у відео-залі бюро. Єдиним стороннім був монсеньйор Де Анґеліс. — У його крові ми знайшли сліди лідокаїну. Це — знеболювальний засіб, і ніхто з тих, хто доглядав за ним у лікарні, не приписував йому цих ліків. Велика доза цього препарату призвела до зупинки серця. Цікаво також, що на його шиї ми знайшли мітки від шприцевої голки. Лідокаїн паралізував його голосові зв'язки, і тому він не міг покликати на допомогу.
Почувши доповідь Рейлі, монсеньйор злегка напружився — мабуть, він був неприємно вражений не менше за Рейлі. У залі були також ключові фігури з групи розслідування «Музрейд»: Йенсон, Бачинський, Амелія Ґейнс, Джордано, Блекберн, троє його заступників і молодий технар, що обслуговував аудіо- та відеообладнання. Доклад прозвучав не надто оптимістично.
— У стайні ми знайшли обладнання для холодного таврування, — продовжував Рейлі, — яке Петрович міг використати для виведення тавра з коней, задіяних у нальоті. Усе це означає дві речі: або організатор злочину — ким би він не був — усуває виконавців, або хтось із членів банди намагається привласнити собі всю здобич. Хоч так хоч сяк, а один або двоє іще живих вершників стають потенційними жертвами. І того, хто знищує їх, не можна назвати ледарем — він явно поспішає.
Де Анґеліс мовив, звертаючись до Рейлі:
— А ви часом не знайшли у стайні чогось із поцупленого з музею?
— На жаль, ні, отче. Саме через поцуплені речі й вбивають тих, хто брав участь у пограбуванні.
Де Анґеліс зняв окуляри і протер їх рукавом.
— А як щодо тих екстремістських груп, якими ви цікавилися? Тут нічого не пощастило накопати?
— Наразі ні. До кількох із них ми зараз придивляємося — саме до тих груп, що висловили нещодавно своє незадоволення критикою Церкви на їхню адресу. Вони знаходяться на Середньому Заході, і наші тамтешні оперативники зараз ними займаються. Але поки що жодної конкретної зачіпки немає — лише низка погроз із їхнього боку.
Де Анґеліс знову начепив окуляри і спохмурнів. Його тривога була очевидною, але він намагався не виказувати її.
— Мабуть, нам треба просто трохи почекати.
Рейлі окинув поглядом стіл. Він знав, що його відомство мало чим могло похвалитися у розкритті цієї справи. Поки що вони реагували на події, а не випереджали їх.
— Може, ти нагадаєш про отих тамплієрів? — запитав його Джордано.
Де Анґеліс подивився на Джордано і побачив, що той звертається до Рейлі.
— Тамплієри?
Рейлі не чекав, що його напарник порушить цю тему, і став всіляко намагатися відвернути від неї увагу.
— Це лише одна з версій, які ми відслідковуємо.
Але допитливий погляд Де Анґеліса спонукав його до продовження.
— Одному зі свідків нальоту, жінці-археологу... коротше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.