Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

— Не бачу ніякої дивини! Він побував на дачі, потім кудись поїхав і, нарешті, дістався до дев'ятнадцятого кілометра.

— Схоже на це. Але на тій дачі щось трапилось. — Карличек почав крутитися на стільці, неначе це його тішило. — У вівторок місцевим органам поліції повідомили, буцімто на дачу проліз невідомий злодій. Бедржиха Фієдлера, як господаря, негайно викликали туди. Довелося там побувати і нам, бо то наш район.

— Його сина у вівторок вже не було?

— Так, — підтвердив Карличек. — Старий Фієдлер ублагав нас, щоб ми допомогли йому розшукати сина, але ми ніде не могли його знайти. Він дуже хвилювався. Сам він не виїздив на дачу вже майже два роки. Вона була у повному розпорядженні сина. Тому, коли в старого запитали, що ж украдено з будинку, він потрапив у неприємне становище, а потім, нарешті, заявив, що в ньому, навпаки, стало більше речей.

— Що?! Після того, як будинок обікрали?

— Ні. Він просто невдало висловився. Арнольд умеблював будинок по-своєму. Купив, зокрема, домашній бар, м'які шкіряні крісла, велику шафу для одягу тощо. Будинок красивий, просторий, зовсім не схожий на звичайну хату. Тільки тепер шафа стоїть розкрита, на підлозі валяються скалки битих пляшок з-під лікеру, крісла розпороті ножем. Товариш старший лейтенант Скала весь час скрушно хитав головою, коли ми оглядали кімнату. Там залишилося багато цінних речей, які, безперечно, зацікавили б злодія. Виходить, що невідомий відвідав будинок лише для того, щоб усе знищити в ньому.

— Це помста чи звичайнісіньке хуліганство?

Карличек зітхнув, нахилився над столом і сказав:

— Відвідувач щось похапливо шукав. Знайшов чи ні — невідомо, але із зненавистю розтоптав ситечко для чайника.

Я не відповів нічого, лише постукав пальцями по столу. Розтоптане ситечко для чаю, очевидно, дратувало Карличка над усе.

Єдине, що я міг закинути своїм працівникам, — це недогляд із тим злощасним мотоциклом, який зупинився на дев'ятнадцятому кілометрі учора ввечері, вночі або сьогодні вранці.

— Вдалося довідатись, що вкрав злодій? — запитав я.

— Ні, я ж уже говорив, — відповів Карличек.

— Але ж це першочергове завдання: Лише розв'язавши його, можна взнати, чи закінчилася спроба злодія успішно, чи він ламав меблі, розлючений невдачею? Не виключено, що там взагалі нікого не було, а скоїлось щось інше.

Карличек нагадав, що є два чи три свідки, які бачили в суботу ввечері світло у вікнах будинку і чули галас та спів на дачі Фієдлера. Схоже на те, що там навіть горіло вогнище. Інший місцевий житель стверджує, що в будинку було людно і недільного вечора. Але він до будинку не наближався і тому вичерпної інформації дати не може. Отже, відповісти на запитання — чи був там Арнольд — ніхто із свідків неспроможний.

Що за компанія збиралася на дачі? Безперечно, Арнольдові друзі. Та про них поки що також нічого невідомо: хлопець не розповідав батькові про своє особисте життя. Щоправда, можна було довідатись про деяких його колишніх друзів, а через них встановити особи теперішніх. Цим збирався зайнятись старший лейтенант Скала.

— Всі колишні друзі Арнольда — хулігани, — охарактеризував їх Карличек. — Останнім часом вони зустрічалися з ним дуже рідко, хоч в цьому ніякої заслуги Арнольдового батька немає. Що ж стосується минулої суботи й неділі, у них повне алібі — вони на дачі не були.

Значить, злодієм, що проліз на дачу, був хтось невідомий або людина, яку знав лише Арнольд Фієдлер. Злочин було вчинено в ніч з неділі на понеділок або в ніч з понеділка на вівторок. А точніше — на протязі однієї доби.

Карличек поклав в основу своїх тверджень антидержавну діяльність Фієдлерів і будував усі свої припущення, виходячи з цього. Отже, для того, щоб погодитись з його висновками або відкинути їх, я мусив серйозно зайнятися цією справою.

— Ви хочете щось додати? — запитав я.

— Ні, це все, — відповів Карличек. — У протоколах мої міркування не зазначені, тому старший лейтенант Скала порадив мені викласти їх вам особисто. Я так і зробив і тепер можу йти за куліси, або точніше — додому обідати. Щось я сьогодні відчуваю шалений апетит.

Мені також кортіло закінчити раніше службові справи, бо я мав запрошення на суботній обід. Але зараз доводилось забувати про запрошення — висновки Карличка вимагали дії.

— Ну що ж, бажаю вам приємного апетиту, — похмуро кинув я йому вслід.

Я розіклав перед собою топографічну карту району дев'ятнадцятого кілометра. Карличек міг би мені точно вказати місце, де стояв мотоцикл, але я забув попросити його про це. Доведеться чекати старшого патрульної машини. Без особливого задоволення я зняв трубку телефону і вибачився перед господарями, які запросили мене на обід. Кілька хвилин сидів на самоті й чекав. Нарешті Гонзик Тужима зазирнув у кабінет і доповів, що прибув лейтенант Зеднарж, старший патрульної машини. Слідом за ним зайшов ставний молодик у формі, із сірими спокійними очима.

— Як тільки ми пересвідчились у тому, що номер мотоцикла саме такий, як нам назвали, ми повідомили про це радіотелефоном в управління, — доповідав він. — За кілька хвилин після цього нам наказали залишити те місце.

Він не знав, чим це було викликано, але, як і слід, ні про що не розпитував. Очевидно, вважав, що в пошуках було допущено якусь помилку.

Я не розкривав перед ним суті справи.

— О котрій годині ви там зупинились?

— О сьомій п'ятнадцять.

— А в якому положенні стояв мотоцикл? Він до цього їхав з Праги в Бероун чи навпаки?

Відповісти на це