Читати книгу - "Інший вид, Алла Сєрова"

Залізти в душову вдвох їм і на думку не спало. Орест розмірковує над цим. «Цікаво, чому коли дівчата купою йдуть в душ чи до туалету, це вважається нормальним, а коли чоловіки роблять те саме, це має вигляд чогось непристойного?»

— Про що задумався? — Ліка де й взялася за спиною.

— Багато про що. Про життя.

— А, он воно що. А для мене в тих думках місце знайшлося?

Раптом Орест рвучко притискає її до себе, і їхні вуста нарешті зустрічаються. І все одразу відходить на задній план.

— Якби ти ще трохи позволікав, я б тебе вбила, — Ліка куйовдить Орестові чуб. — Я вже почала сама в собі сумніватися.

— Даремно, — Орестові здається, що він кидається у вир головою, та йому не страшно, а наче аж весело.

Він знову цілує її, і Ліка відповідає на його поцілунок. Велике дзеркало, що закриває собою частину стіни при вході на поверх, тьмяніє — та закохані не бачать цього, так само як і тих, хто стежить за ними з дзеркала. Жінки, молоді і старші, по-різному вбрані, з блідими, перекошеними від люті обличчями, притискаються до скла, намагаються його вибити, та ударів не чути. Орест і Ліка цього не бачать, та добре бачить інша людина. Аліна Соколовська бере пляшку води, йде повз парочку закоханих, підходить до дзеркала і ллє воду просто на скло, межи очі нежиті. Секунда — і дзеркало знову відбиває коридор і саму Аліну.

Ніч за вікном клубочиться клаптями, навіть крізь завіси видно, що темрява не чорна, а сірувата від липкого туману, в якому мелькають темні тіні.

— Гасіть світло, — Аліна вкрилась ковдрою майже з головою.

— Зараз, — Мар’ян швидко гасить лампу й пірнає в ліжко.

Вони зсунули ліжка, і тепер Мар’ян поряд з Аліною. Але їм так страшно, такий жах скував їх, що вони просто щільно притискаються одне до одного.

— Я не зможу заснути, бо тепер знаю, що Вони там, — Ліка тремтить, притиснувшись до Ореста.

— Ти спробуй, — Аліна гладить подругу по руці. — Заплющ очі і спробуй. Треба відпочити, всім нам.

— Так. Я спробую.

Але спроба не вдалась. У вікно кімнати, завішене гардиною, крізь туман зазирає місяць. І на його тлі виринає обличчя.

Воно все ближче, ближче, люди в кімнаті вже чують, як чиясь долоня намагається продавити скло, та безуспішно. Тоді обличчя прилипає до скла. Вони бачать червоні очі. То жінка. Вона нічого не каже, тільки дивиться. Але й цього досить, бо той погляд пропікає їх наскрізь, сковує жахом. Ось вона усміхнулась, зблиснули ікла. Ліка зітхнула і знепритомніла, потвора за вікном зареготала. Аліна відчула, як злість розпирає її. Отже, он що вони вирішили! Вони прагнуть вимотати їх, знеси лити страхом.

— Не буде по-вашому, — вона просто подумала, а постать за вікном припинила сміятися. — Я тебе не боюсь, знаєш чому? Тебе простіше вбити, ніж мене, розумієш? Отож я тебе не боюсь. до тебе і твоїх колежанок, то з вас тільки цурки посиплються.

Аліна дивиться в червоні очі та подумки говорить все це постаті за склом, амулет на її грудях наливається блакитним ясним світлом, чистим і гарячим. Аліна відчуває, як їй пече, та не припиняє свого двобою. Вона стоїть посеред кімнати, і місячний диск на її грудях палає, засліплюючи всіх. Раптом постать за вікном скрикнула і спалахнула тим самим ясним вогнем. За хвилину її не стало.

— Як ти це зробила? — Наталка вже тут як тут. — Що ти зробила, скажи?!

— Я була просто дуже люта, от і все. І чим дужче я лютилась, тим більше мені пекло… ось тут.

На грудях Аліни — глибокий опік у формі місячного диска.

— Треба чимось намастити, — Мар’ян стурбовано оглядає опік. — У тебе є крем?

— Є, але не треба. Мені не болить. Я просто втомилась і страшенно хочу спати.

Власне, всім хочеться спати. Скільки всього сталось, такий довгий важкий день — треба спати, спати, бо сили будуть потрібні. Тому всі нарешті вкладаються і западає тиша.

Десь за вікном клубочиться туман, і бродять серед нього спраглі постаті. А вони сплять, Семеро — ті, в кого серця дивляться врізнобіч. Ті, кого присвячено різним богам. Ті, хто вміє дивитися і бачити. Вони сплять, бо так має бути. Так бажають боги. Настав час відновити Рівновагу, і Маат захистить їх своїми крилами, бо вони, Семеро — є, і вони — суть.

У вікно знову зазирає чиєсь обличчя. Воно бліде, аж синє, червонясті очі жадібно вдивляються в кімнату. Там, на ліжку, є пожива і помста. Бо обличчя, що заглядає у вікно, належить Каті.

Золтан виринає зі сну й озирається. Сонце падає за гори. Він відчуває, що час повертатися, але йому не хочеться. Він знехотя спускається до річки, переходить її вбрід і йде в бік замку. Міст піднято, ворота замкнені, але його те не турбує. Він спускається в замковий рів і знаходить вхід до таємного коридору. Володар він чи ні? Кому, як не йому, знати всі щурячі нори у своєму замку?

Золтан іде темним коридором. Потім його рука намацала смолоскип на стіні — Золтан довго шукає в кишенях кресало. Нарешті смолоскип спалахнув, затріщав і освітив підземелля. Тут немає смороду, тут тихо і тепло. Муровані стіни, невисока стеля, але Золтанові достатньо. Ці коридори розраховані саме на його зріст. Золтан просто йде вперед.

Ось дверцята. Золтан знає, що вони виведуть до спальні. Це найкоротший шлях, і його не знає ніхто, навіть Мілена. Золтан чує голоси й гасить смолоскип. Хто може розмовляти в його