Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Френк реготав, а за ним сміялася й Ейлін. Він жалів дружину і розумів, що вона має рацію. Подобався йому і сарказм, що звучав у її словах. Крім цього, він знав, що в глибині душі вона не вірить у його зраду, — адже він і зараз поводився з нею, як закоханий. Але Ейлін добре знала, що він подобається жінкам, а хіба мало бездушних кокеток, котрі будуть раді заманити його та спаплюжити їй життя? Та Френк і сам, може, не проти стати жертвою цих спокусниць.

Взаємний потяг і фізична близькість становлять настільки невід’ємний бік шлюбу і взагалі будь-якого любовного зв’язку, що майже кожна жінка стежить за проявами почуття у свого коханого приблизно так, як, скажімо, моряк, плавання котрого залежить від погоди, стежить за барометром. Ейлін у цьому сенсі не була винятком. Вона була такою гарною, настільки сильно завжди вабила до себе Ковпервуда, що будь-яка зміна в його ставленні не могла б від неї сховатися. Чергові спалахи пристрасті доводили жінці, що вона не втратила ще для нього своєї привабливості. Але тишком-нишком, задовго до його захоплення пані Солберґ чи кимось іншим, запал Френка став згасати. Правда, зміна була не настільки суттєвою, щоб викликати тривогу. Ейлін дивувалася, але не дошукувалася причин. Після невдачі, яку вона зазнала в чиказькому світі, становище її було занадто хитким, й у неї просто забракло на це духу.

Із появою пані Солберґ та Анутанетти Новак усе ускладнилося ще більше. По-своєму прив’язаний до Ейлін, Ковпервуд і хотів би бути ніжним із дружиною — він знав, наскільки сильно вона його кохає, і почувався винним перед нею, — але в той же час чоловік усе більше віддалявся від своєї дружини. Він віддалявся від Ейлін або, навпаки, знову зблизижувався з нею залежно від пожвавлення чи затишшя, що по черзі наступали в його любовних справах, що, втім, ніяк не позначалося на його справах банкірських, яким він віддавався з незмінною енергією та завзяттям. Ейлін усе це помічала і дуже турбувалася. Однак при її безмірній самовпевненості жінці не вірилося, щоб Ковпервуд міг довго залишатися нечутливим до її вроди. Крім цього, сентиментальна участь, яку вона брала в долі Гарольда Солберґа і в його душевних терзаннях, не дозволяли їй тверезо оцінити реальний стан речей. І все ж таки урешті-решт вона почала розуміти, що кохання Френка йде на спад. Найстрашніше те, що колишні стосунки дуже швидко псуються, перетворюючись на порожню видимість колишніх почуттів. Ейлін відразу відчула фальш. Вона намагалася протестувати.

— Чому ти не цілуєш мене так, як раніше? — дорікала вона чоловікові.

Або іншим разом ображено питала:

— Що з тобою трапилося? Ось уже чотири дні, як ти не звертаєш на мене жодної уваги.

— Нічого не сталося, — невимушено відповідав Ковпервуд. — Я анітрохи не змінився і ставлюся до тебе, як і раніше.

Він пригортав її до себе, пестив, але Ейлін залишалася недовірливою та настороженою. У душевному стані, що настає у людини, котра зіткнулася з такими болісними та незрозумілими припливами і відпливами кохання, дуже малу роль відіграють так звані розум чи логіка. Не можна не дивуватися, як під напором пристрасті і під впливом мінливих умов руйнуються ті погляди та теорії, якими ми раніше керувалися в житті. Раніше Ейлін знехтувала правами першої дружини Ковпервуда, як сміливо тлумачила вона про те, що «її Френку» потрібна жінка, котра б пасувала йому розвитком, нахилам і смакам. Тепер же, коли її долав страх, що Френк знайде собі кохану, яка більше відповідає його запитам, — хоча Ейлін й уявити не могла, хто б це міг бути, — вона міркувала зовсім інакше. Невже її час скінчився? І його тягне до якоїсь іншої жінки більше, ніж до неї? «Це було б жахливо! Що ж тоді робити?» — питала вона себе в повній розгубленості.

Якось увечері Ейлін зовсім занепала духом і навіть трошки поплакала, сама навіть не знаючи, чому. Часом їй доставляло мстиву насолоду вигадувати, як і чим дошкулятиме вона тій, котра зазіхне на її чоловіка. А потім мучилася сумнівами. Чи треба відкрито оголошувати війну, якщо вона переконається, що у Френка є коханка? Ейлін знала, що швидше за все саме так і буде, але разом із тим розуміла, що якщо Ковпервуд до неї охолов і кимось захоплений усерйоз, то нічого вона цим не доб’ється. Як усе це жахливо! Але що робити? Як повернути Френка? Адже це зараз — найголовніше.

Ревниві розпитування Ейлін змусили Ковпервуда на­сторожитися і подвоїти свою увагу до неї, — правда, суто формально. Він у міру сил приховував почуття, що хвилювали його тепер, — захоплення Ритою Солберґ, інтерес до Антуанетти Новак, — і на якийсь час досяг успіху в цьому.

Але врешті-решт зміна стала занадто очевидною. Ейлін це помітила через рік після їхнього повернення з Європи. У той час вона ще цікавилася Солберґом, хоча її взаємини з ним ніколи не заходили далі за легкий флірт. Їй, правда, спадало на гадку, що Гарольд — доволі привабливий, але хіба можна його порівняти з Френком? Ніколи! Й як тільки Ейлін відчула, що Ковпервуд змінився, вона відразу схаменулася. А випадку з каретою було досить, аби Солберґ і зовсім перестав для неї існувати. З жахом думала вона про те, що втратити тепер чоловіка — це втратити все: його любов — єдине, що у неї залишилося, після того, як розвіялися її надії потрапити у вищий світ. Може, саме через цю невдачу Френк і збайдужів до неї? Так, звісно. І все ж, згадуючи, як він клявся їй у коханні, згадуючи свою відданість йому в найважчий час, коли той сидів у в’язниці в Філадельфії й усі його покинули. Ейлін не вірила, що він здатен відплатити їй такою зрадою. Френк може захопитися, але якщо гарненько його присоромити, влаштувати, врешті, сцену, невже у нього вистачить совісті так мучити її? Ні, ні, він схаменеться і знову стане так само ласкавим і ніжним, як раніше.

Коли Ейлін бачила його або їй здавалося, що бачила в кареті з Антуанеттою Новак, їй дуже кортіло вчинити йому допит, але вона пересилила себе і вирішила спочатку простежити за чоловіком. Може, він волочиться відразу за кількома жінками? Тоді це не так уже й страшно. Ейлін була ображена, одурена