Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш"

Я сподівалася, що Гаспар любив таємничість і загадковість. Тому йшла попереду і навіть не оберталася. Зробила це тільки один раз, щоб переконатися, що за нами ніхто не пішов. А то хіба мало вільних очей на цьому святі життя. Он уже мої два кандидати моїми зусиллями повірили в себе. Крім них ще був Габріель, який невчасно активізувався. А якщо щось запідозрить Саманта, то її цікавість могла гори перевернути.

- Куди ми йдемо? - Гаспар мене наздогнав зрештою. Мабуть, не витримав.

Він несподівано опинився поруч і все ще продовжуючи йти обвив мою талію руками. Чи то спеціально, чи то ні, але уткнувся носом в мою шию в дивній подобі поцілунку. Фу. Бридко стало. Моторошно бридко.

Але потрібно було терпіти й не показувати емоцій. Мені на розум прийшов геніальний в моєму розумінні план, і я не хотіла зіпсувати все це своєю жахливою акторською грою. Потрібно просто трохи потерпіти.

- А як ти думаєш? - Я постаралася звучати як справжня кокетка, хоча всередині все протестувало.

- Ооо ... я багато чого думаю. Навіть не знаю з чого вибирати, - я чула, як змінився його голос. Став більш хриплим і тихим. Не просто ж так. Мабуть, вся інтрига на нього якось діяла.

- Вибирай з самого сміливого, - якраз на цих словах ми підійшли до кімнати, яка на цю ніч для Гаспара стане "моєю".

Біля дверей я різко розвернулася і схопила чоловіка за сорочку. Стисла тканину в кулаках і притягнула його до себе. Не відривала від нього погляд. Дивилася в очі. Бачила, як темніли його зіниці. Відчувала, як напружилося тіло. Мабуть, в ньому говорило передчуття. І мені це було на руку.Таким чином цей покидьок втрачав пильність і залишав мені простір для маневру.А мені тільки цього й треба було. Приспати всяку підозрілість.

Я не знала, які саме збочені думки промайнули у нього в голові, але погляд чоловіка лякав. Я зараз чітко зрозуміла, що не хотіла б опинитися з ним віч-на-віч при цілком собі звичайній ситуації. При тій, наприклад, де ми б були чоловіком і дружиною. У цьому погляді я не бачила нічого хорошого. У всякому разі для себе. Слизький. Сальний. Нахабний і жадібний. У такі хвилини проявлялося його справжнє обличчя. Обличчя гада, паразита і мерзотника.

Варто було мені тільки натиснути на ручку дверей і пройти вглиб, як Гаспар сприйняв це по-своєму і накинувся на мене з поцілунками. Став водити своїми ручищами по моєму тілу, явно бажаючи пробратися мені під одяг. Хотілося крикнути "стій", але я стрималася. Замість цього намагалася безшумно втягувати повітря і мимоволі тихо засичала. Чоловік прийняв це за своєрідний сигнал. Спонукання до дії. Став проявляти ще більше активності, яку у мене не вистачало сил терпіти.

- Почекай, - я вперлася руками в його груди. Спробувала не те щоб відштовхнути, але трохи відсторонити. У відповідь почула тільки незадоволений рик.

Це мене не зупинило і не налякало. Мене злякало те, що все могло вийти з-під мого контролю. А перекроювати план на ходу у мене не було можливості та бажання.

- Ти ж знаєш, що для мене це має бути по-особливому ..., - я намагалася удавати, що неймовірно ніяковіла.

Чоловік нарешті від мене відлипнув, але при цьому став очікувати того, що я скажу і зроблю надалі.

- Я хочу, щоб це стало чимось особливим і для тебе ... для нас, - я театрально виправилася і заклично облизала губи, - тому ... Я облазила весь інтернет і знайшла те, що сподобається чоловікові найбільше.

На цих словах я перестала посміхатися, і повністю змінила тактику. Стала йти на Гаспара, який в цей момент малював якісь картини у себе в уяві. Попутно я не боляче, але досить наполегливо тицяла пальцем йому в груди, підштовхуючи до ліжка. Рівно до тих пір, поки він в нього не уперся, а потім я його просто штовхнула.

Потрібно було бачити його очі. Цей погляд повністю переконав мене в тому, що я рухалася в потрібному напрямку. Особливо це стало зрозуміло після того, як я нахилилася і дістала з тумбочки наручники.Не іграшкові. Без рожевого хутра. Справжні. Металеві. Від зіткнення з якими цілком могли залишитися не кволі садна ...