Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Прокинулася я від шуму води - Ділара приймала душ. Голова боліла нестерпно, все ж вчорашні події наклали сильний відбиток. А через кілька годин повинен прийти Айт.

Айт ... При згадці про нього, в грудях розлилося тепло, а губи самі розтягнулися в мрійливій посмішці. А ще говорила, що ніяких романтичних переживань!  Похитала головою, щоб прогнати дурні думки і одразу ж пошкодувала. Від цього біль тільки посилився.

- Ти чого? - запитала Ді, виходячи з ванної і, мабуть, помітивши мою гримасу.

- Голова болить, - потираючи скроні, відповіла я.

- На столі зілля, я вже прийняла, - вказала на пляшечку вона. - Про нас подбали. Ледве піднявшись на ноги, я підійшла до столу і перехилила залпом ліки. Залишалося тільки почекати, щоб подіяло. І чому ще не винайшли зілля, яке миттєво знімає біль?

- Піду теж душ прийму, може, швидше полегшає.

Стоячи під струменями теплої води, я думала про те, як швидко змінилося моє життя.  Як так вийшло, що за якихось пару місяців з закостенілого параноїка, я перетворилася в таку спокійну особистість? Не інакше - сама магія цього місця так діє. А мої почуття до Айта?  Хоча, тут слід визнати, що нічого дивного не відбулося. Поки це всього лише симпатія, інтерес, легка закоханість, але не більше. А далі буде видно.  Зрештою, мені здається, я вистраждала свій маленький шматочок щастя.

Коли я повернулася в кімнату, голова вже не боліла.  Ді валялася на своєму ліжку, лежачи на животі і бовтаючи в повітрі ногами.

- А ти як себе почуваєш?  - поцікавилася я.

- На диво, цілком стерпно, - пробубоніла в подушку вона.  - Тільки трохи соромно.

- За що?

Що відбувається в її голові?  Я присіла на край ліжка, поруч з Ді.

- Вчора, коли нас ... еее ... - вона запнулася, - з'їли, я подумала на мить   відмовитися від участі.

Я сумно посміхнулася.  Вона соромиться того, що їй дороге життя?

- І це нормально, повір, - поспішила я її заспокоїти.  - Переживши стільки лайна, я б нікому не побажала зіткнутися з таким.  Тому, якщо ти відмовишся, я не те, що не засмучусь - навіть зрадію!

Ді відірвала голову від подушки і підняла підборіддя.

- Ну вже дудки!

Я засміялася, ось же уперта!

- Слухай, раз у нас вільний день, може ти зі мною позаймаєшся?  А то я себе поруч з вами відчуваю зніженою квіткою,  - вона подивилася мені в очі. Тепер мені стало соромно.  Я, напевно, не повинна була погоджуватися на прогулянку з Айтом.  Варто було подумати про Ді в той момент - їй все таки потрібна підтримка після пережитого.  Нехай і в формі занять.

- Айт вчора запросив мене на прогулянку, - знітилася я.

- Що ?!  - Ділар навіть підскочила на ліжку.  - Ти ж погодилася, так?  Це для цього він тебе відкликав убік?  А що ще між вами відбувається?  Ви вже цілувалися і все таке?

Вона сипала питаннями і ледь не трясла мене за плечі.  Як ожила!  Святий їжачок, та краще б вона продовжувала хандрити!

- Ді!  - обурилася я.  - Ми ж тільки погуляти зібралися, з чого такі висновки ?!

- Ну-так, ну-так ... - вона замовкла, а через секунду розпливлася в єхидній посмішці.  - Я згадала!  Здається, ви вчора на полігоні обжималися і я прагну подробиць!

- Відчепись!

Я втекла на свою сторону кімнати.  Ну чому ми не живемо поодинці ?!

- Ну Іммі!  Ну розкажи!  - нила Ді.  А я у відповідь тільки заливисто зареготала і жбурнула в неї подушку.

- Оце так?!  Ну тримайся!

Вона підхопила подушку і кинулася на мене.

Ми дуріли, кричали і сміялися.  Поки не пролунав дзвін, що сповістив про початок обіду.

- От дідько!  Айт сказав, що зайде саме в цей час!

Кинула на себе погляд в дзеркало і запанікувала.  У розпатланому волоссі застрягло пір'ячко, вся пом'ята, в розтягнутій старій кофті.  Красуня, що тут скажеш ?!

- Без паніки!  Зараз все зробимо!

Поки я похапцем вичісувала пір'я - Ді рилася в шафі.  Можливо це була не найкраща ідея - довірити їй свій гардероб, але за часом я і так не встигала.

- Ось, одягай це!

Вона витягла формені штани, блакитний светр і чорні високі чоботи.  Ну, все не так погано!  Могла ж і сукню взяти.

Я швидко натягала речі, Ді риссю метнулася на свою половину і притягла косметику.  А це ще навіщо?

- Виділимо очі - вони в тебе гарні.  Губи фарбувати не треба, при поцілунках це буде зайве, - вголос розмірковувала вона.

- Ді!  - зніяковіло скрикнула я.

- Що?  Правда ж.

Я заплела косу - треба ж, як волосся відросло за цей час!  А Ділара таки вмовила мене нанести трохи макіяжу.

- Ну ось!  Все встигли!  - радісно сплеснула вона в долоні.

Я дивилася на себе і не впізнавала.  Куди тільки все поділося?  Шкіра гладка, жодного прищика, ні найменшої подряпини. На щоках здоровий рум'янець, на рожевих вустах – посмішка, а очі прямо-таки сяють.  Мені здалося чи вони яскравіше стали?

Мої думки перервав стук у двері.  Я подивилася на Ді. Вона підняла великі пальці вгору і кивнула, мовляв йди вже.

Я підійшла до дверей, видихнула і відкрила.

На порозі, одягнений в сірі брюки і облягаючий білий светр, сховавши руки в кишені, стояв збентежений Айт.

- Привіт!  - широко посміхнувся староста.

- Привіт!

- Привіт привіт!  - лукаво крикнула Ді і слідом виштовхнула мене з кімнати, прямо в обійми Айта.  - Бувай!  - весело попрощалася вона і зачинила двері.

Ми з Айтом трохи ошелешено переглянулися і дружно розсміялися.

- Ходімо?  - запитав він мене і запропонував взяти його під лікоть.

Я із задоволенням, хоч і з деяким збентеженням, прийняла його пропозицію.

- А куди ми йдемо?  - запитала його.

- Я хочу показати тобі одне місце, - підморгнув Айт.  - Там практично ніхто не буває.  Ти сама зрозумієш чому, коли його побачиш.