Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

По дорозі нам ніхто не зустрівся.  І чесно кажучи, я була цьому дуже рада.  Як уявлю купу ревнивих поглядів у свій бік, одразу ж погано стає.  Брр!  Не вистачало ще й тут нажити собі ворогів.

Йшли ми мовчки, що ще більше додавало незручності.  Це і зрозуміло, весь цей час ми спілкувалися як друзі, а тут, оп - і побачення!  Ми обидва нервуємо і бентежимося.  Не стільки один одного, скільки самої ситуації.  А ще мені страшно.  Що якщо романтичні стосунки у нас не складуться, а до дружби повернутися вже не вийде?  Ох ти ж, пресвятий їжачок!  Раніше треба було про це думати, Іммі, раніше!

- Дивись!  - сказав мені Айт, коли ми вийшли з будівлі академії і підійшли до озера.

Там, посеред нього, розташувався невеличкий острівець.  Так ось чому там рідко хто буває!  Добиратися треба або вплав, або по повітрю.  Морочитися з човном або мостом мало хто захоче.  Навіщо, коли є й інші красиві місця?  А тих, що  вміють літати  в академії було не так вже й багато.

Я глянула на Айта.  Він хитро посміхався і, здається, щось задумав.

- Я спершу хотів запропонувати тобі політати на драконі.  Але вирішив, що, в цьому випадку, сюди збіжиться половина академії, разом з професорами.  Хто просто подивитися, а хто вирішить, що я зібрався тебе зжерти!  - і жартівливо клацнув зубами.

Я уявила собі цю картину і засміялася.  Але як же ми тоді потрапимо на острів?  Не встигла думка сформуватися в моїй голові, як Айт підхопив мене на руки.  За його спиною розправилися потужні шкірясті крила і ми злетіли.  Великі Боги!  Як же круто!  Потрібно буде попросити його, як-небудь покатати мене на своїй спині, в образі дракона.  Тому, що я впевнена, це буде незабутньо!

Ми приземлилися на острівці і Айт поставив мене на ноги.  Я озирнулася навколо.  Як же тут красиво!  Складалося відчуття, що ми знаходимося в чарівному лісі.  Високі дерева розкинули своє широке гілля, на якому горіло вогнем червоне і жовте листя.  Трава була все ще зеленою, м'якою.  Навколо, раз у раз, пролітали птиці, чулося їх дзвінке щебетання.  Дивний аромат йшов від безлічі квітів, що росли на галявині!  Це було воістину чудове місце!

- Скоро все зів'яне, - тихо вимовив Айт за моєю спиною.  - Я хотів, щоб ти побувала тут до цього.

Я повернулася до нього.  Він знаходився так близько, нас ледь розділяли кілька сантиметрів.  Я відчувала тепло його тіла, навіть через тканину одягу, дивилася йому в очі і не могла вимовити й слова.

Я зніяковіло відвернулася і відійшла трохи вбік, зробивши вигляд, що хочу роздивитися квіти ближче.  Але мені лише потрібно було перевести подих і трохи заспокоїться.

- Я приніс трохи перекусити, - нарочито бадьоро сказав Айт, - ти ж не була на сніданку.  А обід ми обоє пропустили.

- Дякую!  - щиро посміхнулася йому.

І знову мовчання.  Здавалося, ніби незручність заполонила весь простір, і її можна не тільки відчути, а й помацати руками.  Я спробувала зав'язати невимушену розмову, щоб розірвати напругу, що  повисла в повітрі.

- То як це - бути драконом?  - запитала я.  - У Расін їх немає, а мені завжди було цікаво.

Айт витягнув покривало з кошика, розстелив і сів на нього, пропонуючи мені присісти поруч.

- Як це бути драконом?  - повторив він моє запитання, дивлячись кудись у небо.  - У дитинстві я думав, що це просто неймовірно.  Літаєш по небу, лякаєш хлопчаків, що відбирали твої іграшки.

Я хіхікнула, Айт теж посміхався.

  - Складно зараз уявити, щоб у тебе, хтось щось міг відібрати, - з сумнівом простягла я.

- О, я був тим ще замірком!  - реготав він.  - Мама весь час голосила, що я точно хворію.  Вона постійно намагалася мене нагодувати і тягала до лікарів.  Батько намагався їй довести, що він і сам в дитинстві був не міцніший мене, але на неї це не діяло. Врешті-решт, він шепнув мені по секрету, що сперечатися зі стурбованою жінкою марно і доведеться мені потерпіти.

- І ти терпів?  - уточнила я.  Було цікаво слухати про його дитинство.

Айт пирхнув і весело глянув на мене.

- З моєю мамою складно сперечатися, тут батько мав цілковиту рацію.  Так що так, терпів.  Правда, коли народилася Ніяра - моя молодша сестра, - її запал трохи вщух.  Ну як, трохи?  З семи прийомів їжі залишилося шість!  І до лікаря мене тягали не раз в тиждень, а раз на два тижні. Коли він говорив про свою родину, на його устах блукала ніжна посмішка.  Неозброєним оком було видно, що він дуже прив'язаний до неї.  Я ж сиділа і дивилась на нього, такого розслабленого і невимушеного.  В академії він грізний староста, весь час зібраний і серйозний.  А зараз я бачила його зовсім з іншого боку.  І чорт забирай, цей бік мені подобався ще більше!

Айт розповідав про свої дитячі переживання - що він не зможе обернутися на дракона.  Що над ним всі будуть потішатися і навіть замислювався про втечу з дому, якщо нічого не вийде.

- Я так чекав того моменту, коли зможу обернутися, - з ностальгією говорив він.  А потім різко посмутнів.  - Тільки все виявилося інакше, ніж я собі уявляв.  Вперше я обернувся, коли дико злякався і розлютився одночасно.  Моя лють спровокувала стрибок магії і дракон, що  дрімав всередині, кинувся на захист.  Діти, всього лише, хотіли мене налякати, щоб в черговий раз з мене посміятися.  Вони не хотіли мене бити або щось на кшталт того.  Але дрібному мені, тоді здалося інакше.

По очах Айта було помітно, що спогади йому неприємні.

- Це був і я, і ніби не я одночасно, - продовжив він свою розповідь.  - Така злість і лють охопила, що я не міг себе контролювати.- Ти їх ...?  - затамувавши подих, запитала я, не зумівши вголос висловити страшне припущення.

- Ні, - і я почула в цьому "ні" величезне полегшення.  - Перетворення помітив один з королівських воїнів.  Він же і прикрив хлоп'ят чарами, чим їх і  врятував.  Але сам факт, що я міг це зробити, знищив всі мої уявлення про те, що бути драконом здорово і весело.

Айт замовк і потер обличчя долонею, немов намагався позбутися від спогадів як від бруду.