Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Добре, — я зробила крок до водойми, зупинилася біля кромки. — Омут Відьом славиться тим, що більшість істот, які з нього можуть вибратися, є отруйними. Вам, як лікарям, необхідно знати як лікувати людину, отруєну такою отрутою.

— А хіба всі отрути мають протиотрути? — почулося з боку студентів.

— Ні, на жаль, не всі, — я простягла руку над водою і випустила в неї значну частину свого резерву. — Але для отрут тих бестiй, що живуть у воді, протиотрути давно знайдено. А зараз побачимо, хто клюне на нашу наживку.

Я не відчувала небезпеки, тільки легке запаморочення та задушливу ауру, що потроху висмоктувала мою магію. Вода збугрилася, розлетілася темними бризками. З вир вискочила величезна темно-руда істота з котячою головою і щільними жовтими плавниками замість вух.

— Водна мантикора, — представила я бестію студентам, одразу ж зв'язавши ту чарами.

Кіт, розміром з половину мене, невдоволено загарчав-забулькав, але з місця так зрушити і не зміг.

— Перевіряти ваші здібності цілителів ми зараз не будемо, — голосно промовила я, спіймавши переляк в очах деяких першокурсників. — Але у разі непередбачених обставин ви повинні вміти зчитувати ауру бестії. Зрозуміти, отруйна вона чи ні. І як боротися з отрутою, якщо відповідь на попереднє запитання “так”. Не завжди є можливість працювати з самою отруйною речовиною, треба розуміти, що загрожує до того, як вона потрапить у кров. Зараз ваше завдання якнайшвидше зрозуміти, чим загрожує сутичка з водяною мантикорою. На наступну пару я чекаю від вас доповіді про те, що вам вдалося дізнатися. А також пропозиції того, з чого варто робити протиотруту. Ще раз, прошу, не ділитеся своїми думками та рішеннями з однокурсниками. У нас будуть парні та групові заняття, але зараз я хочу зрозуміти рівень кожного з вас. І вирішити, у якому напрямку в навчанні нам з вами рухатися. Оцінюватись буде не те, як ви зробили завдання, а те, що ви його зробили. Усі зрозуміли?

Мені відповіли не впевнено, але я кивнула:

— Тоді починайте.

Я відступила від бестії на крок і окинула її прискіпливим поглядом.

Зважаючи на все, це була особина чоловічої статі, надто багато луски на гнучкому тілі та довгому роздвоєному хвості. У самок зазвичай більше м'якої шерсті на загривку та боках. А це означає лише одне — завдання для моїх студентів буде не найпростішим. Самці водних мантикорів мають два типи отрути. Одна поширюється через укус, а друга через рвані рани, які монстр завдає гострими чорними кігтями. Крім цього в тілі бойової водної мантикори знаходиться ще кілька залоз, що виробляють небезпечні для супротивника речовини.

— Як закінчите зі зчитуванням аури, відійдіть убік, — сказала я, накидаючи на бестію ще одне заклинання. Сили повільно витікали, і я боялася, що не втримаю її. — Так я зрозумію, що мантикору можна відпускати.

Час тривало довго, хлопці почали повільно відходити. Незабаром біля лінії залишилися лише Нерсі та Рирара.

— Ну, ти чого тягнеш? — буркнула орчиха, штовхнувши однокурсника в плече. — Адже там легко.

— Не погоджуся, — протягнув студент, морщачи чоло. — Щось тут не те…

Я придушила задоволену посмішку. Здається, один із майбутніх цілителів розгадав підкинуту випадковістю загадку.

Рирара ж подивилася на мене і одними губами вимовила:

— Якщо не втримаєте, я її вб'ю.

Не знаю чому, але очі зрадницьки защипало від такої турботи. Адже дівчина помітила, що мені важко чаклувати поряд з Омутом. І застерегла тихо, щоб ніхто не почув.

Я вдячно їй кивнула та зчепила зуби.

— Ще трохи, — попросив Нерсі, щось записуючи в зошит зачарованим пером. Його руки тремтіли, але в погляді було стільки зосередженості, що я не наважувалася поквапити першокурсника.

А потім…

Моя магія просто розчинилася в повітрі, засмоктана Омутом. Здобувши свободу, мантикора крутнулася на місці, низько загарчала. Нерсі відступив на крок, випускаючи з рук свої записи. Хтось із дівчат пронизливо зойкнув.

Рирара напружилася, готуючись кинутись назустріч звірові.

Я відскочила убік, загороджуючи своїх студентів від небезпеки. Змахнула руками, створюючи чари, що відштовхують. Та тільки водяна мантикора вже стрибнула. Мої чари полетіли їй назустріч.

Удар хвостом припав на руку. Я долонею відштовхнула його від себе. Жало з паралізуючою секрецією пролетіло за метр від обличчя.

І лише тоді я зрозуміла, що сталося.

Я торкнулася бестії!