Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сердечна терапія 📚 - Українською

Читати книгу - "Сердечна терапія"

307
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сердечна терапія" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:
Львові, з Магою. Але той не зачіпав її душу, не зчиняв у ній хвилі ревнощів, він так і не торкнувся чогось нетілесного. А тут раптом таке...

Яна підвелася з ліжка і, притримуючи правий бік рукою, обережно пішла провести відвідувачок до виходу з відділення.

— Не дуже гуляй тут, ще застудишся по коридорах! — відмовляла її Шурочка.

— Та я трошки пройдуся з вами, залежуватись теж негоже, — відмахнулася Яна і рушила вперед, щоб не залишатися наодинці з Антоніною, щоб не дивитися їй у вічі, бо ще й сама не знала, де вихід із цієї ситуації.

Ліфт із якоїсь причини не працював, і чергова санітарка огрядної статури порадила гостям спускатися пішки, а на Яну гримнула, щоб та краще йшла в палату, поки черговий лікар не побачив. Антоніна здивовано вигнула брови на таке поводження з хворими в сучасній лікарні, але раптом її охопило «дежавю» з тих часів, коли народився син... Так, бува, запах підгорілого молока викликає в уяві дорослих людей чітку асоціацію з радянським дитячим садком, де рідко який день минав без того, щоб не пригоріла молочна каша. Антоніна заплющила очі, всміхнулася, зітхнула і знову чомусь відчула на своєму тілі відголоски Романових обіймів, відгомони стосунків, які могли б народитися в юності, але пролежали десь законсервованими, як тушонка на військовому складі, до часу «Ч».

— Ну, Яночко, йди вже, і ми пішли, день у мене довжелезним видався, якби розповісти! — всміхнулася Олександра і махнула вільною від великої сумки рукою.

— Так-так. У мене теж некороткий, — спробувала стримати посмішку Антоніна, потерла носа і чомусь знизала плечима. — Ну, ми пішли, а ви телефонуйте. Може, треба буде забрати, коли випишуть, то без питань. Я — жінка вільна.

Яна кивнула й усвідомила різницю між тією Антоніною, яка вперше переступила поріг її кабінету в дитсадку, і цією «вільною жінкою»... Щось відбувалося. Однозначно, щось відбувалося таке, що давало їй сили піднятися над чоловіковим «блудом», над Сонею, над страхами невизначеного самотнього майбутнього... «Але так швидко, — думала Яна. — У такому віці, так стрімко... А може, все на краще. Щоправда, для кого? Як-то буде Ігорю?..»

Жінки рушили вниз сходами, а Яна на якусь хвилину завмерла у порожньому прохолодному вестибюлі, їй хотілося побути на самоті, вже дві доби не мала такої можливості. Палата помалу наповнювалася дедалі новими і новими сусідками, постійно йшли відвідувачі, точилися розмови, дзюркотіла вода в умивальнику, клацав круглий настінний годинник, щось безперервно відбувалося і відволікало її від власних думок. Яна присіла на один із чотирьох стільців, з’єднаних позаду дерев’яною планкою в ціле, як раптом почула дзижчання ліфта. Кабіна піднялася на її поверх, двері зі скрипом відчинилися, і в вестибюль ввалилася дивна пара. Попереду йшла струнка дівчина на підборах, у блакитному светрі та джинсах із мікрофоном у руці. За нею слідував хлопець у чорному джемпері та таких само джинсах, узутий у «мартінси». На плечі він тримав чималу відеокамеру. Вочевидь, верхній одяг вони залишили десь унизу й обтяжені були тільки технікою. Дівчина на мить зафіксувала свій погляд на Яні, озирнулася на оператора, той кивнув, і обоє дружно посунули на неї.

— Скажіть, а що таке, по-вашому, щастя? — без традиційних реверансів промовила дівчина і простягнула мікрофон до Яниного обличчя.

Від несподіванки жінка на мить заклякла, але швидко оговталася й, усвідомлюючи комічність ситуації, відповіла:

— Щастя — це коли ти дивишся на лікарняні події тільки по телевізору в комедійних серіалах!

— А для вас особисто, якщо абстрагуватися від лікарні? Адже вчора настав Новий рік! Як ви бачите своє нове щастя в ньому? Чого б ви хотіли? — не відступала дівчина, а хлопець із камерою поволі пересувався навколо них, міняючи ракурс зйомки.

Яна зрозуміла, що відбутися жартом не вдалося, подивилася на наполегливу парочку уважніше і торкнулася рукою мікрофона. Дівчина заперечно похитала головою і не випустила свій засіб виробництва. Яна сплела руки на животі, зітхнула і заговорила, дивлячись не на камеру, а на саморобну паперову гірлянду, приклеєну скотчем до сірої фарбованої стіни.

— Якщо в мішок із чорним насінням соняшника вкинути дві білих зернини з гарбуза, довго возити чи носити той мішок, щоб насіння добряче перемішалося, а потім висипати його вміст на підлогу, — який шанс, що два гарбузця опиняться поруч?

Яна завмерла, не відриваючи погляд від скромно прикрашеної стіни, а дівчина зацікавлено зиркнула на оператора. Той не ворухнувся, продовжуючи знімати.

— Ви, звісно, зрозуміли, про що йдеться. Ось це, мабуть, воно і є — щастя зустріти СВОЮ людину, яке сили небесні посилають небагатьом, хіба що обраним. Тому що більшість людей, на жаль, навіть не уявляє, як-то воно буває.

— Але... Але як же можна розпізнати, чи це ТВОЯ людина, чи ні? Є якість критерії? А раптом ти вирішиш, що твоя, а завтра зустрінеш іншу, яка видасться тобі ще більш ТВОЄЮ? Чи ще так: ти впізнав свою пару, а вона тебе ні? Що тоді? Чи, наприклад, як відрізнити ЦЕ від простої закоханості чи симпатії?

— Надто багато питань, — усміхнулася до дівчини Яна, — я ж не Бог. Просто я думаю, що коли ці дві насінини волею долі торкнуться одне одного, вони не зможуть цього не відчути.

— А що ж робити решті? — округлила очі дівчина. — Взагалі жити самотнім?! Так і людство вимре!

— Решті? — Яна ніби прокинулася. — Жити. Але принаймні поважати одне одного. І не калічити. Хоча... Все це слова. Та й з іншої опери. Ви спитали про ЩАСТЯ. Я відповіла. Вибачте, я піду в палату, ще слаба. Звісно, є інакше щастя — просто коли всі здорові та життєрадісні. Це теж немало.

З дверей відділення визирнула санітарка і насварила Яну пальцем. Та підвелася і рушила до неї. Оператор перевів камеру на огрядну жіночку, а та миттю осмикнула халат і замахала обома руками:

— Оце ще журналістів мені не вистачало! Це лікарня, а не... а не...

— Скажіть, а що таке, по-вашому, ЩАСТЯ? — посунула на неї дівчина.

— Щастя?! Ну, ви даєте! — кокетливо поправила на голові білу хустинку жінка. — Це ж і пояснювати не треба! Нормальний непитущий мужик вдома, бажано, щоб з руками, і не гуляка, нормальні здорові діти, не босяки і не наркомани, стабільна робота, щоб зарплатня вчасно, дах над головою... Господи, та що нашій женщині для щастя треба? От все це і

1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сердечна терапія"