Читати книгу - "Одержимий злом"

Коли стався інцидент на дорозі, саме почався дощ. Свідок не чув ніяких криків. Скоріш за все, дівчину підібрав хтось знайомий, щоб у таку погану погоду підвезти додому. Кросівок міг валятися на узбіччі віддавна. Міг випасти зі спортивної торби велосипедистки або злетів з даху автівки, ненароком залишений там забудькуватою власницею. То були не властиві йому компроміси з власним сумлінням, коли, замість вибудовувати найгірші теорії, він шукав зручні відмовки. Однак тривога, дратівливий стан, яких можна було б уникнути, якби вони публічно заявили про випадок і попросили дівчину та водія фургона зголоситись у поліцію, не полишали його.

У двері кабінету постукав Гаммер.

— Починають, — коротко сказав він.

Вістінґ відсунувся на стільці від столу. Вони разом піднялися на третій поверх, у конференц-зал управи, і сіли в самому кутку, під стіною. На нараду зібралися всі, хто так чи інакше був причетний до проведення слідчого експерименту того дня, коли втік Том Керр. Окрім поліцейських, запросили й парамедиків.

Тут повинна бути й Ліне, а він про неї й не згадав, майнуло в голові. Стіллер мав би про це подбати. Це ж він її втягнув. Вона не мала колег, з якими могла б поділитися пережитим потрясінням.

Франк Квастму з відділення патрульної поліції привітався з присутніми. Йому випало сьогодні вести нараду. Йшлося навіть не про звіт у звичному розумінні цього слова, а радше про те, щоб знизити рівень напруги, пом’якшити стрес, обмежити вибух спізненої реакції на події. Кожен, хто відчував потребу поділитися своїми почуттями чи просто висловитися, отримав таку можливість.

Найвиразніше Вістінґ пам’ятав вакуум. Вакуум, який постав безпосередньо після вибуху. Тишу, коли весь кисень витіснило з легень, перш ніж сколихнулася паніка і все навколо завертілося. Той вакуум тривав частку секунди, а йому здалося — безкінечно. Він бачив не цілісну картину, а миготливі окремі кадри і в епіцентрі — Ліне.

Вістінґові надали слово наприкінці наради. Він підвівся, вийшов на подіум, обвів поглядом залу. Дехто з учасників слідчого експерименту сидів у перших рядах. Марен Доккен серед них не побачив, упізнав одного поліцейського з перебинтованою рукою, приязно кивнув.

Про свої враження і переживання не розповідав, натомість коротко прозвітував про хід слідства. Не торкався листування з Тео Дерманом, промовчав про роль Клеса Танке, зате детально зупинився на вбивстві Кріса Пауста Бакке й розшуках постачальника зброї.

Доки говорив, задзвонив його мобільний. Він вийняв з кишені телефон і, перш ніж продовжувати звіт, увімкнув віброрежим. Телефонувала Ліне.

Коли Вістінґ закінчив, Квастму оголосив, що можна ставити запитання. Принесли напої і канапки. Присутніх попросили не розходитись, залишитися на кулуарні дискусії.

Вістінґ увімкнув мобільний. Ліне знову намагалась йому додзвонитися. Він вийшов у коридор, набрав її номер.

— Привіт! Нарада вже закінчилася? — запитала Ліне.

Вістінґ ошелешено затнувся.

— Щойно, — нарешті відповів він. — А в чому справа? Ти говорила зі Стіллером? Він запросив тебе до участі?

— Та ні, жодним словом не згадав про нараду. Я домовилася з Марен зустрітись опісля. Вона казала, що це займе десь годину.

Вістінґ глянув на годинник. Майже друга.

— Потривало довше. Але Марен не було.

— Вона ж мала бути!

— Коли ти з нею розмовляла?

— Вчора… Вона не відповідає на смс-ки. Намагалась додзвонитися, але телефон поза зоною досяжності.

У коридор вийшли Франк Квастму й Нільс Гаммер. Вістінґ попросив доньку хвилинку почекати, опустив мобільний.

— Марен Доккен давалася чути нині? — запитав він колег.

Квастму похитав головою. Він був безпосереднім шефом Марен, мав би знати, де його підлегла.

— Вона на лікарняному, але обіцяла прийти. Спілкувався з нею вчора.

Квастму рушив далі коридором. Гаммер залишився. Вістінґ повернувся до розмови з Ліне.

— Може, вона спить? — невпевнено припустила Ліне. — Їй же прописали сильне знеболювальне.

— Можливо…

Вістінґ за довгий час служби навчився відразу думати про найгірший розвиток подій. Може, виникли ускладнення, пов’язані з пораненням. Скажімо, внутрішня кровотеча, якої не помітили в лікарні або яка відкрилась аж тепер. А може, трапилося щось іще серйозніше.

— Я саме їду до міста, — сказала Ліне. — Хотіла завернути дорогою до неї.

— Тоді зустрінемося там, — запропонував Вістінґ.

— Що сталося? — запитав Гаммер, коли той закінчив розмову.

Вістінґ пояснив ситуацію.

— Я — по авто! Підберу тебе внизу, — відразу вирішив Гаммер і рушив до сходів, що вели на підземну стоянку.

Вістінґ іще заглянув дорогою в кабінет, знайшов у пошуку адресу Марен Доккен та ім’я господаря, який здавав їй у винайм помешкання. Домовласник мав велику фірму з власною двірницькою службою. Вістінґ занотував телефон фірми, накинув куртку й вийшов. У коридорі знову зіткнувся з Франком Квастму.

— Ти питав про Марен Доккен, — сказав той.

— Питав…

— Її батьки телефонували мені під час наради. Вони повернулися з Сінгапуру й прямують сюди. Не можуть до неї додзвонитися.

— Ми — теж. Їдемо до неї додому, — сказав він через плече, спускаючись сходами.

Під будівлею управи стояла група спецкорів телеканалу TV2. Тепер, після оприлюднення ексклюзивних записів Ліне, журналісти мусили дотримуватися високої планки в інформуванні публіки. Вони поховалися від дощу в автах, тож Вістінґ сподівався прошмигнути повз них до Гаммера.

Але не встиг.

— Які новини? — запитав один з кореспондентів каналу, доки оператор налаштовував камеру.

Вістінґ спробував його оминути. Відповідати на запитання преси зараз не мав повноважень. Їх передали черговому поліційному прокуророві в Тьонсберзі. Однак щось змусило його зупинитися. Зачекав, доки оператор скерував на нього камеру. Спершу коротко повідомив, що поліція не знає нічого конкретного ні про перебування Тома Керра, ні про його спільника. А тоді розповів про величезну кількість повідомлень від людей, котрі начебто бачили втікача. Тому просимо громадян допомогти нам знайти водія білого фургона, який, імовірно, викрав молоду жінку.

Вістінґ назвав місце й час, наголосив, що обставини ймовірного викрадення не зовсім однозначні, повторив, що поліція просить зголоситися і водія, і дівчину, яка пішки прямувала узбіччям дороги.

Журналіст запитав про нове розслідування вбивства Таран Нурюм і розшуки Іншого. Вістінґ ухилився від прямої відповіді, аргументуючи свою відмову таємницею слідства й тим, що компетенція у цій справі належить Відділові давніх і нерозкритих справ Кріпоса та поліційному округу Осло. Запевнив, що вони координують між собою зусилля, однак його завдання полягає насамперед у тому, щоб знайти Тома Керра. Він коротко кивнув, даючи зрозуміти, що розмову закінчено, і поквапився сісти в авто до Гаммера.

— Що ти їм сказав? — запитав Гаммер.

Вістінґ мовчки відмахнувся рукою.

— Побачиш