Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одержимий злом 📚 - Українською

Читати книгу - "Одержимий злом"

1 483
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одержимий злом" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 68
Перейти на сторінку:
у новинах, — відповів.

Критики за спонтанне інтерв’ю не уникнути. Він знехтував забороною керівництва, зневажив ієрархію, послухавшись свого професійного чуття, і вчинив, як вважав за правильне. Треба було ще вчора наполягти на своєму.

Вістінґ дивився у вікно. Коли Гаммер повертав на Стурґату, мигцем побачив себе в боковому дзеркалі. Він усвідомлював, що за імпульсивним поривом крилося щось більше. Минуло три дні від втечі Тома Керра. Невдоволення діями поліції наростало. Він кинув журналістам іншу кістку й тим самим відволік їхню увагу від дражливої теми.

На світлофорі попереду спалахнуло червоне світло. Гаммер вилаявся, увімкнув сині мигалки й проскочив світлофор.

— Тут праворуч, — показав рукою Вістінґ.

Далі у вуличці стояв автомобіль Ліне. Гаммер під’їхав і став поруч з ним. Вістінґ відчинив дверцята, не чекаючи зупинки авта.

Ліне вийшла з під’їзду будинку.

— Я піднімалася до неї, але ніхто не відчинив.

Вістінґ зателефонував двірникові, заходячи вслід за Ліне в будинок. Доки йшли сходами, він пояснив, навіщо їм треба потрапити в помешкання.

— Буде за десять хвилин, — сказав Вістінґ і поклав телефон у кишеню.

Гаммер тричі гупнув кулаком у двері, аж стіни струсонулися. Сусідка поверхом нижче вийшла на сходи, задерла голову догори. Вістінґ ступив кілька кроків до неї.

— Поліція, — показав їй посвідчення. — Ви бачили жінку, яка тут мешкає?

— Марен?

— Так.

— Не бачила від учора.

— Коли саме вчора?

— Увечері. Вона виходила з квартири.

Гаммер знову грюкнув у двері. Вістінґ зійшов іще на кілька сходинок. Сусідка була приблизно одного віку з Марен Доккен.

— Ви з нею балакали?

Жінка похитала головою.

— Вона саме розмовляла по телефону.

— Коли це було? — втрутилася Ліне.

— Десь після шостої, — подумавши, відповіла жінка. — Може, о пів на сьому.

Ліне простягнула батькові свій мобільний. На екрані висвітився час дзвінка — 18.23.

— Це я з нею розмовляла. Вона хотіла прогулятися, подихати свіжим повітрям.

Вістінґові перехопило горло. Він уже не міг стримати щонайгірших прогнозів.

— Як вона була вдягнена? — запитав він.

— Одягнена? Ну, не знаю...

— У що взута? Пригадуєте, яке мала взуття?

Сусідка похитала головою.

— У якому взутті вона зазвичай ходить? — повторив Вістінґ, мимоволі підвищивши голос. — Це важливо!

 — Не знаю…

— Fuck, — лайнувся Гаммер.

Він відступив крок назад і з розгону гупнув ногою у двері. Одвірок хряснув з першого ж разу. Двері злетіли із завіс і вдарилися в стіну передпокою.

— Марен! — крикнув Гаммер, входячи до помешкання.

Вістінґ стояв на сходовому майданчику разом з Ліне.

— Що не так з її взуттям? — запитала Ліне.

— Потім! — буркнув Вістінґ.

Помешкання було невеликим. Гаммер оглянув його за хвилину.

— Нікого.

Вістінґ увійшов, узяв у руки одну сандалю з-під дверей. Тридцять восьмий розмір.

Сусідка піднялася нагору й собі зацікавлено зазирнула в квартиру.

— Ви питали про взуття, — озвалася вона. — Маю ось таке. Якщо це допоможе…

Вона простягнула мобільний і показала фото, зняте перед будинком, очевидно, влітку. Світило сонце. Листя на деревах свіже й зелене. Марен Доккен сиділа на лавці боком до камери, підтягнувши ноги до грудей, і всміхалася. На ногах — сірі кросівки з рожевим візерунком. Вістінґ одразу їх упізнав.

Розділ 52

— Тату, то що там з кросівками? — допитувалася Ліне.

Батько глянув на неї, перевів погляд на сусідку й знову на доньку. В очах — тривога.

— Такий знайшли вчора в придорожній канаві на Ґамлє Ставернсваєн. Такий самий кросівок. Перехожий повідомив, що став свідком, як жінку затягнули в білий критий фургон.

Ліне приголомшено відступила крок назад. Їй потрібен був час, щоб усвідомити почуте. Хвилею накотився страх. Запаморочилося у голові. Вона кілька разів глибоко вдихнула, зібрала докупи думки.

— Том Керр?

— Дуже ймовірно, — кивнув батько.

Жахливі картини того, що він чинив зі своїми жертвами, спливли перед очима. Вона судомно ковтнула слину, кілька разів міцно зажмурила очі, спробувала перевести думки в інше русло.

Камера, подумала вона.

Камера лежала внизу, в авті. Треба її принести, задокументувати, доки все свіже.

І все ж вона не кинулася по камеру, стояла вражена власним цинізмом.

Задзвонив телефон. Батьків. Він відповідав коротко, без зайвих емоцій, не зводячи погляду з доньки. Тривога в його очах поступилася рішучості.

Ліне побігла вниз сходами, дедалі пришвидшуючи темп. Гримнула за собою дверима під’їзду, кинулася до авта й схопила камеру.

Ні, справа не в цинізмі, а в спробі заховатися за щось буденне. Дистанціюватися від страху.

Дзижчання камери трохи отямило. Вона спрямувала об’єктив на будинок і під’їзд, знайшла вікна Марен на третьому поверсі. Побачила нагорі, у помешканні, чиюсь тінь, але не розпізнала, чия вона — батька чи Гаммера.

Задзвонив її мобільний. Треба потім стерти зайві звуки, подумала вона. Затримала кадр ще на кілька секунд, аж тоді намацала в кишені телефон.

Телефонував Адріан Стіллер.

— У нас з тобою все вийде, — сказав він. — Мені треба поговорити з твоїм батьком, але все владнається.

Ліне не зрозуміла, що Стіллер мав на увазі.

— Ти зніматимеш слідство в процесі, — пояснив він. — Я це узгодив зі своїм керівництвом. Треба лише повідомити твого батька.

Ліне глянула на вікна третього поверху.

 — Ти з ним не спілкувався?

— Ще ні.

— Я про Марен Доккен кажу.

— А що з нею?

— Вона в Тома Керра. Він викрав її.

Ліне довелося ще раз розповісти те, що знала.

— Коли це сталося?

— Учора ввечері. Я розмовляла з нею приблизно о пів на сьому. Вона збиралася на прогулянку.

Стіллер гнівно вилаявся.

— Журнал стеження, — промовив він і пробурмотів щось нерозбірливе.

— Що? Який журнал?

— Я тобі передзвоню, — сказав Стіллер і відімкнувся.

Ліне здивовано завмерла.

Розділ 53

Телефонувала Стемстад. Прокурор, з якою він спілкувався напередодні ввечері. Сьогодні вона знову чергувала. Її звали Ґюро. А може, Ґру чи Ґюнн. У голосі звучали гострі нотки.

— Що це таке? — напала вона на Вістінґа. — На TV2 кажуть, що ви дали їм коментар.

Вістінґ урвав гнівну тираду.

 — Це — Марен, — сказав він, постукуючи носаком сандалі по підлозі. — Марен Доккен. Він її викрав.

— Хто така Марен?

Довелося Вістінґові пояснити. Доки говорив, хвилювання змінилося страхом.

— Ось вам пояснення мого вчинку, — сказав він. — Тому Том Керр і повернувся, щоб забрати її. Він заволодів одним із нас.

На іншому кінці запала тиша. Вістінґ гарячково підраховував час від моменту викрадення. Минуло понад дванадцять годин. Майже чотирнадцять.

— Звідки ж було знати, — нарешті озвалася чергова прокурор. — Ми зробили, що могли.

Вістінґ вирішив змовчати про те, що вони зробили. Треба було рухатися далі.

— Дайте орієнтування, — попросив він. — В усіх засобах масової інформації.

Тепер прокурор уже не заперечувала. Після розмови з нею Вістінґ

1 ... 45 46 47 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимий злом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одержимий злом"