Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

був християнином і богобоязливим, зберігаючи в таємниці святу віру, і доньку свою, цю святу Тетяну, в благочесті і страху Божому виховав і Божественних книг навчив. Вона, віку дійшовши і заміж вийти не схотівши, у дівстві і цноті провадила життя своє, уневістилася-бо Христові, любов'ю Його зранена, і для Нього працювала день і ніч в пості і молитвах, умертвляючи плоть свою і підкорюючи її духові. Сподобилася служіння церковного через життя своє добродійне, дияконисою була поставлена і служила Богові ангелоподібно в тілі. Тоді мученицьким вінцем Христос Бог увінчав невісту Свою. Її ж страждання було таке.

Коли був убитий нечестивий цар римський Антонін Ела-габала своїми власними римлянами, його ж тіло по граду волочили з наругою і в Тивер-ріку вкинули. Виведений був після нього на царство Олександр, юний хлопець, шістнадцятилітній. Він мав матір християнку на ім'я Мамея, від неї навчився Христа шанувати, але не благочесно, бо й ідолів не відкидав, але поклонявся їм як давнім богам римським, і мав у палатах своїх і образ Христовий, і нечестивого Аполлона, і старозавітного Авраама, й еллінського Орфея та инших ідолів. Не гонив-бо християн сам Олександр, бо від матері християнки народжений був, проте його намісники, антипати і єпархи, великі вірним кривди чинили, адже через юність його доручено було управління царством декому із синкліту, серед них був найпершим Улпіян, єпархградський, жорстокий вдачею і великий ворог християн. Вони від імени царського керуючи всім, посилали всюди накази, аби галилейців [так вони християн називали] муками і смертями змушувати до поклоніння богам римським. Вибрані були на згубу християн диявольські слуги найлютіші такі: Віталій-комит, Вас-кувикуларій, Каій-доместик. І проливали вони кров християнську, як воду, нещадно в Римі і у всіх краях землі Римської. У той час і святу діву Тетяну, дияконису церкви Римської, невірні взяли; коли ж її ввели до храму Аполлона, щоб вона поклонилася, вона помолилася до Христа, Бога свого — і зразу стався струс, і впав ідол, і роздробився на друзки, впала ж і храму частина якась і багатьох із невірного люду, що був усередині, і жерців убила. Диявол же, який в ідолі перебував, велегласно кричав із риданням, утік з того місця, що крик його всі чули і пітьму, яка бігла в повітрі, бачили. Тоді нечестиві на судище і муки вивели її, і спершу по обличчі катівські слуги били її немилосердно, тоді вилками очі її розтерзали — так довго катували, що знемогли кати: була-бо свята для тих, хто бив її, як кувадло, тверда, самі більше приймали болю, ніж мучениця. Ще ж і ангели, які невидимо при святій стояли, по черзі їх по лицях били і мучили. Кричали-бо до судді беззаконного, просячи його, щоб звелів перестати мучити невинну дівчину, і казали, що самі більше приймають мук, аніж вона. Вона ж у муках молилася до Бога за тих, хто мучив її, щоб подалося їм пізнання істини, — і почута була. Осіяло-бо їх світло небесне, і відкрилися очі їхні душевні, побачили чотирьох ангелів, що оточували святу, ще ж і голос, який із Небес до святої зійшов, чули, і впали на землю перед нею: "Пробач, — казали, — слугине істинного Бога, пробач, що тобі неволею сподіяли". І увірували в Христа, було ж їх числом восьмеро, і хрестилися у своїй власній крові. Мучені-бо були за ісповідання Христа жорстоко і в голови мечем усічені були. Иншого дня суддя неправедний, сівши на судищі, знову святу діву Тетяну на випробування представив, яка стала перед ним тілом ціла і здорова, лицем світла й очима весела. Її ж, словами до ідольської жертви вмовити не змігши, звелів оголити і бритвами різати тіло її. Було ж дівоче тіло біле, як сніг, і коли різали його бритвами, текло з ран молоко замість крови і пахощі великі виходили, як із посудини ароматної. Свята ж, підносячи очі свої до Христа, Жениха свого, молилася в муках. Тоді на землі простягнена була хрестоподібно, і палицями били її довгий час, що знемагало і мінялося слуг багато. Ангели Божі, як і спочатку, тут були при святій невидимо, взаємно били тих, що били святу, і повідомляли слуги, що биті невидимо палицями залізними. І померло з них дев'ять, вражених ангельською рукою, инші ж, знемігши, впали ледь живі, а свята насміхалася із суддів, що мучили її, і докоряла богам їхнім. Коли цей день до кінця схилився, вкинута була в темницю, де ж цілу ніч молилася і співала, світло небесне осявало її, й ангели Божі співали з нею. Зранку ж знову на судище виведена була, здорова тілом і ще гарніша лицем, ніж була, й усіх здивувала. І ласкаво говорили до неї словами облесними, щоб схилилася до однодумства їхнього і принесла жертву великій їхній богині Діяні. Свята ж діва вдавала, ніби погоджується з їхньою радою, і ведена була славно до храму Діяни. Біс же, який в ідолі Діяниному жив, зрозумівши про Тетянин прихід, велегласно закричав: "Горе мені, горе мені, куди втечу від Духа Твого, Боже небесний? Вогонь-бо з чотирьох кутів храму гонить мене". Коли ж наблизилася свята до храму, знаменувалася хресним знаменням і, звівши очі свої вгору, помолилася до Бога — і зразу був грім страшний, і блискавка, і впав з небес вогонь, спалив храм та ідола на попіл разом із жерцями і жертвами, і з людей багато, блискавкою вражені, попадали мертві. Через те в претор виведена була і там повішена і нігтями залізними дерта. Тоді груди її святі, тим залізом шарпаючи, вирвали. Тоді знову в темницю була вкинена, і знову ангели Божі зі світлістю небесною прийшли до неї, і, від ран її зціливши, здоровою зробили, й облегшили величезне її страждання. Коли настав ранок, віддана була на поїдання левові страшному на позорищі, проте лев той не пошкодив її, лестився ж і ноги їй лизав. Коли ж відводили з позорища лева на його місце, кинувся він раптом на одного сановника шанованого на ім'я Євменій і убив його. І знову свята Тетяна повішена була і люто дерта, але й ті, що мучили її, знову ангелами невидимо вражені були і гинули. Тоді у вогонь вкинута була, але і вогонь не пошкодив її, погамовував-бо палючу свою силу, шануючи Рабу Христову. Усі ж ті преславні чуда зараховували нечестиві не Христовій силі, але волхвуванню й обстригли волосся на голові її: говорили-бо, що у волоссі своєму має якісь чари, через які ніщо їй не шкодить.