Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

І пішли, подивилися і, повернувшись, ішли в монастир, названий Октодекат, тобто вісімнадцятий, і зустріли монахи отця чесно й люб'язно його прийняли. Розповів же їм отець про страждання Томаїди святої і сказав: «Ідіть принесіть сюди чесні її мощі, не годиться-бо, щоб тіло її покладене було з мирянами, але зі святими отцями». Деякі брати почали обурюватися, що тіло жіноче наказує зі святими отцями покласти. Преподобний же відповів їм: «Та дівчина, яку принести сюди не хочете, матір'ю є і мені, і вам, бо за цноту померла». Тоді монахи не сміли противитися святому отцеві Даниїлу, пішли, взяли те тіло й поховали з честю в гробниці монастирській з отцями святими. Після цього попрощався преподобний зі всіма отцями й з учнем у свій скит пішов. Трапилося ж, що одного брата блудний біс вельми змагав, і прийшов він до преподобного Даниїла, розповів про плотську свою пристрасть велику. І сказав йому преподобний: «Іди в монастир Октодекатський і, увійшовши в гробницю святих отців, помолися, кажучи: «Боже, молитвами мучениці Томаїди, поможи мені і визволи мене від боротьби блудної». Уповаючи на Бога, звільнишся від спокуси диявольської». Брат же, заповідь отчу прийнявши, пішов туди і зробив, як же йому звеліли. І закінчилася боротьба плоті його, і повернувся він у скит, припав до ніг преподобного отця Даниїла, кажучи: «Молитвами святої мучениці Томаїди і твоїми, отче, звільнив мене Бог від боротьби блудної». Спитав же його старець, як звільнився. І сказав брат: «Дванадцять лише молитов помолився, ще ж і з лямпади при гробі святої мучениці Томаїди єлеєм помастився, і поклав голову свою на гробі її, і заснув. І ось явилася мені дівчина світла, свята Томаїда-мучениця, і сказала мені: «Отче-отче, прийми благословення це і йди з миром в келію свою». Я ж, взявши благословення, збудився зі сну і відчув себе зовсім звільненим від тілесних пристрастей. Не відаю, чим було благословення те, яке мені уві сні свята дала, лише звільнення від пристрастей пізнав». І сказав Даниїл преподобний: «Таке дерзновення в Бога мають ті, що подвизаються у цноті». І жив собі далі брат той, не мав більше ніякого плотського турбування і славив Бога, прославляв і святу мученицю Томаїду, лікарку своїх пристрастей. Так само потім робили й инші, що такими пристрастями бентежилися: сходилися до гробу її й отримували розраду і звільнення від тілесної боротьби, святими її молитвами, і славили у тій святій славленого Христа Господа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.

У мученикослів'ї римському 14-ого квітня згадано цю святу так: «Олександрії святої Томаїди, діви-мучениці, дивися». Хоч і чоловіка мала, проте мученикослів'я називає її дівою без вагань, бо була вельми юна і недавно дівство в подружжя цнотливо принесла, ще й тому, що за чистоту постраждала і достойна виявилася перед Господом в лику чистих дів вшанованою бути. Велика Мінея Четья називає її преподобномученицею, а той титул належить тільки черницям, які за Христа постраждали. Свята ж Томаїда, хоч і не була черницею чином, проте чернечі показала чесноти, за цноту постраждавши до крови. Через те і в гробниці чернечій між преподобними отцями блаженний Даниїл Скитський покласти її не завагався, тому достойно преподобномученицьким титулом у Четьї вшанована.

Місяця квітня на 14-й день

Страждання святого отця нашого Мартина Ісповідника, Папи Римського

Після смерти Теодора, Папи Римського, прийняв престол Римської церкви Мартин блаженний, одноголосним вибором усіх. У той час на Сході, у Греції, царював Конста, син Константина, внук Іраклія-царя. Ще ж у ті роки царі грецькі володіли і старим Римом, і намісників своїх на західних тримали краях. Примножувалася тоді на Сході єресь монотелітів, тобто єдиновольників, які сповідували, що одна лише у Христі Господі нашому воля й одне бажання. Єресь та походила від попередньої Євтихієвої єресі, яка про одну лише природу в Христі злословила, не відповідно до православного ісповідання, яке стверджує вірити у дві в Господі нашому, втіленому Бозі, природи, також і дві волі, два бажання і дії, окремих кожної природи, проте в одній особі Христовій. Бо не на дві особи розділяється Христос Бог, але у двійці природ, не змішуючись, пізнається. Почав же ту єресь Кир, патріярх Олександрійський, і Сергій Царгородський, погодився на те й цар Іраклій, дід царя Консти. Після Сергія-патріярха в Царгороді був Пирр, також єретик-монотеліт, тоді Павло, тієї ж єресі. За намовою того Павла цар Конста написав одну книжицю, монотелітської єресі сповнену, назвав її Типос, і розіслав всюди, так вірити наказуючи. Багато-бо з правовірних, що з єрессю тою не погоджувалися і царському неблагочестивому велінню противилися, через вигнання, рани і смерть постраждали. Таким був преподобний Максим Ісповідник, як же в житії його багато про те написано, і цей, про кого нам слово, святіший Мартин Папа. Тільки-но прийняв престол староримського патріяршества, зразу цар послав до нього ту свою єретичного мудрування і зловір'я книжицю, бажаючи, аби новопоставлений Папа Мартин ту його віру прийняв і утвердив соборно. Блаженний же Мартин відкинув те зловір'я, кажучи: «Якщо б і цілий світ нове це вчення, правовір'ю суперечливе, захотів прийняти, — я не прийму, не відступлю від євангельського й апостольського учення і святих Отців передання, якщо мені і смертю постраждати». І послав до Царгородського патріярха Павла чесних із причту церковного мужів зі своїм писанням, просячи його і вмовляючи, щоби в єднанні церковному не робив розбрату, не сіяв полови єретичної посеред пшениці віри благочестивої і царя щоб переконав зупинитися в мудруванні такому, противному Церкві. Патріярх же Павло не лише блаженного Мартина Папи не послухав, а й посланців його з безчестям і ранами у далекі вислав землі. Тоді святіший Папа, радою преподобного Максима, авви Хрисополітанського, який у Римі в той час був, зібрав Собор помісний, скликав єпископів західних числом сто п'ять і, поклавши перед ними Кировий, Сергієвий, Пирровий і Павлів блуд, разом і царське писання, яке Типос називалося, анатемі передав. І написав до всіх вірних, що є у вселенній, у правовір'ї їх утверджуючи, виявляючи ж єретичний блуд і наказуючи остерігатися того пильно. Почув про те цар Конста, гніву й люті великої сповнився і послав помісника свого, одного воєводу на ім'я Олімпій, до Риму, щоб взяти Мартина святого. Але коли Олімпій до Риму прийшов, застав ще Собор помісний і, бачивши багато єпископів і людей, що зійшлися, духовного і мирського чину град наповнений, не посмів відкрито взяти Папу, але одного з воїнів намовив убити його