Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І коли ми все-таки насмілились увійти в цю чорну арку, нашою першою реакцією було полегшення, адже посеред прикрашеної різьбленням і заваленої сміттям кімнати, правильного куба зі стінами завдовжки близько двадцяти футів, не було геть нічого такого, що могло привернути нашу увагу, тож ми інстинктивно, хоч і намарно, почали шукати наступні двері. Аж раптом завдяки гострому зору Денфорт помітив, що хтось розворушив уламки на підлозі, і ми увімкнули обидва ліхтарики на повну потужність. У тому, що ми побачили, не було нічого незвичайного, але я все одно розповім про цю знахідку з огляду на її значення. На недбало зрівняній купі уламків лежали кілька дрібних предметів, а з одного краю зовсім нещодавно розлили чималенько бензину, тож навіть у розрідженому повітрі цього високогірного плато відчувався його різкий запах. Коротше кажучи, це міг бути тимчасовий табір істот, які, подібно до нас, через несподіваний обвал тунелю зупинилися на шляху до безодні.
Скажу відверто: усі розкидані речі були з табору Лейка, і серед них бляшанки, відкриті таким самим дивним способом, як і бачені на тому нещасливому місці, а ще багато обгорілих сірників, три ілюстровані книжки з плямами невідомого походження, порожній каламар, зламана авторучка, дивно покраяні клапті хутра і брезенту з наметів, батарея для електричного ліхтарика з інструкцією, коробка від такого, як у нас, обігрівача і розкидані зім’яті папірці. Від одного вигляду цих речей ставало млосно, та коли ми розгладили папірці і побачили, що на них намальовано, то зрозуміли, що найгіршим було саме це. У таборі ми натрапили на деякі дивно поцятковані папери, тож могли підготуватися до чогось подібного, однак витримати побачене у доісторичних склепах жахливого міста було неможливо.
Божевільний Гедні міг відтворити групи цяток, зімітувавши візерунки на зеленкуватих мильних каменях, відтворити їх у тому ж вигляді на п’ятикутних могилах похованих чудовиськ. Він же міг похапцем зробити грубі замальовки — вдалі і не дуже — із зображенням прилеглих частин міста, позначивши шлях від обведеного колом об’єкта, розташованого осторонь нашого попереднього маршруту — великої циліндричної башти, зображеної на барельєфах; нам з борту літака вона здалася великою круглою дірою — до п’ятикутної споруди і самого входу в тунель. Він міг, я повторюю, зробити такі малюнки; те, що лежало перед нами, поза сумнівом, було так само скопійовано в крижаному лабіринті з якихось барельєфів пізнього періоду, хоча й не з тих, які послужили джерелом для наших креслень. Однак чого цей незугарний маляр ніколи не зумів би зробити, то це відтворити неповторний стиль і точність малюнка, рівень якого, попри очевидну поспішність і недбалість, значно перевершував різьблення, з якого роблено копію; характерну і непомильно впізнавану техніку Древніх доби розквіту нині мертвого міста.
Хтось назве нас із Денфортом божевільними, бо після усього цього ми не кинулись навтьоки, рятуючи життя, оскільки висновки — хай навіть і дикі — напрошувалися самі собою, і нема потреби пояснювати моїм читачам, якими вони були. Можливо, ми таки втратили розум — хіба ж я не називав ці страшні місця горами божевілля? Але здається, що мене охопив той самий запал, який змушує інших вистежувати хижаків у джунглях Африки, аби дослідити їхнє життя чи сфотографувати. І хоч як ми були паралізовані страхом, десь у глибині наших душ палахкотів незгасимий вогник цікавості, що, зрештою, і пересилив наші страхи.
Звісно, ми не прагнули зустрітися віч-на-віч з тим — або з тими — хто, як ми знали, тут побував, але у нас складалося враження, що вони вже пішли. Уже, мабуть, знайшли поблизу інший хід до безодні і пройшли ним, тепер на них чекає зустріч із чорними як ніч залишками минулого в його останньому притулку — притулку, якого вони ніколи не бачили. Або, якщо і цей тунель заблокований, могли піти на північ шукати інший. Ми не забували, що вони здатні обходитися без світла.
Вертаючись подумки до цієї миті, я не можу напевне сказати, які саме емоції нас тоді охопили, яких змін зазнали наші прагнення, що саме настільки загострило наші очікування. Зрозуміло, ми не хотіли зустрітися з тими, кого боялися; водночас, не заперечую, у нас виникло зачаєне, підсвідоме бажання постежити за тими істотами із безпечного укриття. Ми не втратили непогамовного бажання побачити саму безодню, проте у нас з’явилася нова мета, позначена великим колом на зім’ятому аркуші паперу. Ми без вагань упізнали в цьому загадковому символі дивну циліндричну башту з найдавніших барельєфів, яка з повітря видавалася величезною круглою дірою. Навіть на цьому поспіхом зробленому кресленні вона справляла неймовірне враження і змушувала думати, що нижче рівня криги у башті може бути щось надзвичайно важливе, скажімо, якісь небачені архітектурні дива.
Судячи із зображень на барельєфах, башту звели у неймовірно давні часи серед найперших споруд міста. Якщо у ній збереглися барельєфи, вони можуть мати надзвичайно важливе значення. Більше того, десь там міг відшукатися шлях до горішнього світу — значно коротший за наш, так ретельно позначений клаптиками паперу. Можливо, саме ним і скористалися інші шукачі безодні.
Хай там як, а ми почали з вивчення тих жахливих начерків, дуже подібних до наших, а потім рушили у зворотному напрямку в бік круглої позначки на схемі — цим шляхом уже вдруге могли пройти наші безіменні попередники. Десь там мав починатися ще один тунель. Я не хочу описувати всієї нашої подорожі, під час якої ми намагались якомога ощадливіше витрачати папір, позаяк це був той самий маршрут, яким ми й потрапили сюди, хіба що тепер він пролягав внизу, часом спускаючись до найнижчих рівнів. Повсякчас ми помічали серед уламків і сміття під ногами тривожні сліди, а коли запах бензину залишився далеко позаду, у ніздрі знову вдарив спочатку слабкий, а надалі стійкий і неприємний запах. Згодом дорога відхилилася від нашого попереднього маршруту, і ми час від часу світили ліхтариком на стіни і майже завжди бачили знайомі барельєфи, які, схоже, були для Древніх головним джерелом естетичної насолоди.
Близько дев’ятої тридцяти вечора у склепінчастому коридорі, скута льодом підлога якого, здавалося, ішла під землю, а стеля нижчала з кожним кроком, ми помітили попереду яскраве світло і вимкнули ліхтарик. Як виявилося, ми наблизились до великого круглого майданчика і до відкритого місця лишилось не так і багато. Коридор закінчувався на диво низькою як для мегалітичних руїн аркою, проте крізь неї ми встигли багато всього побачити, ще поки наближалися. За аркою була чимала — щонайменше двісті футів у діаметрі — захаращена уламками площа, від неї розходилися засипані сміттям склепінчасті коридори на кшталт того, яким ми щойно прийшли. Стіни були — у видних нам місцях — щедро оздоблені спіральною смугою гігантських барельєфів, що, попри руйнівні наслідки перебування просто неба, виглядали справжніми мистецькими шедеврами, з якими не могло зрівнятися ніщо з побаченого нами раніше. Засмічену підлогу вкривав товстий шар льоду, і ми зробили припущення, що справжнє дно циліндричної споруди лежить десь глибше.
Проте головною прикметою цього місця був велетенський кам’яний пандус, який проходив повз коридори і, різко повернувши, закручувався висхідною спіраллю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.