Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Велика маленька брехня 📚 - Українською

Читати книгу - "Велика маленька брехня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Велика маленька брехня" автора Ліана Моріарті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 101
Перейти на сторінку:
я так схудла, ніби зробила це для нього. Але після цього всього у мене дивним чином змінилося ставлення до їжі. Щоразу, коли я їла, то ніби бачила себе збоку — як я їм. Бачила себе такою, якою він мене бачив: неохайна гладуха їсть. І моє горло просто… — Вона торкнулася рукою горла та ковтнула. — Хай там що, а ефект воно мало! Ніби шунтування шлунку. Я можу продавати ідею. Дієта Саксона Бенкса. Одна швидка, трохи неприємна сесія у готельній кімнаті — і ось результат — порушення харчових звичок на все життя. Дешево і сердито!

— Ох, Джейн! — сказала Маделін.

Вона згадала маму Джейн та її слова на пляжі «Ніхто не хоче бачити оце в бікіні». Їй подумалось, що мама Джейн могла закласти основу цього дивного, хворобливого ставлення до їжі. Сюди ж доклалися медіа та всі жінки світу, з їхньою готовністю нещадно критикувати самих себе, а Саксон Бенкс завершив справу.

— У будь-якому разі… Вибач за цю тираду, — сказала Джейн.

— Не вибачайся.

— І у мене не тхне з рота, — сказала Джейн. — Я перевіряла, ходила до стоматолога — багато разів. Але перед тим ми їли піцу, тож я пахла часником.

То ось вона причина надмірного захоплення жуйками.

— Ти пахнеш ромашками, — сказала Маделін. — У мене гострий нюх.

— Думаю, головним чином то був шок, — сказала Джейн. — Від того, як він змінився. Він здавався таким приязним, і я завжди думала, що непогано розбираюся в людях. Після того я відчувала, що не можу більше довіряти своїм інстинктам.

— І не дивно, — сказала Маделін. А вона його вибрала б? Повелася б на пісню з Мері Поппінс?

— Я не шкодую, — сказала Джейн. — Бо ж у мене є Зіггі. Моє чудо-дитя. Я ніби прокинулась, коли він народився. І для мене він не має нічого спільного з тією ніччю. Маленьке гарненьке дитятко. Лише коли він почав набувати певних рис та перетворюватися на маленьку особистість, я стала думати, що можливо... можливо він міг, розумієш, міг успадкувати щось від батька.

Уперше її голос зірвався.

— Щоразу, коли Зіггі поводиться не так, як завжди, я хвилююся. Як тоді, у день орієнтаційної зустрічі, коли Амабелла сказала, що він її душив. З усіх можливих речей, котрі лише могли б статися — душив. Я не могла повірити. І часом мені здається, що в його очах я бачу щось, що нагадує мені його, і я думаю: а що як мій чудовий гарненький Зіггі має таємну схильність до жорстокості? Що як одного дня він так само вчинить із дівчиною?

— Зіггі не має схильності до жорсткості, — сказала Маделін. Її відчайдушна потреба втішити Джейн переконала її у доброті Зіггі. — Він — чудовий маленький хлопчик. Я впевнена, що твоя мама має рацію, він — реінкарнація твого батька.

Джейн засміялася. Вона взяла телефон та глянула на годинник.

— Так пізно. Тобі треба повертатися додому, до сім’ї. Я тримала тебе увесь цей час, просторікуючи про себе.

— Нічого ти не просторікувала.

Джейн встала. Витягнула руки над головою, її футболка піддерлася, і Маделін побачила худенький, блідий, вразливий животик.

— Дуже тобі дякую, що допомогла мені зробити цей чортів шкільний проєкт.

— Будь ласка, — Маделін також підвелася. Поглянула на аркуш, де Зіггі написав «тато Зіггі». — Ти коли-небудь скажеш йому, як звати його тата?

— Господи, не знаю, — відповіла Джейн. — Може колись, коли йому буде двадцять, коли він буде достатньо дорослим, щоб я могла розповісти йому всю правду і нічого крім правди.

— Може, він помер? — з надією запитала Маделін. — Може, його зрештою дістала карма? Ти не ґуґлила його?

— Ні, — відповіла Джейн. На її обличчі відобразилися складні емоції. Маделін не могла розібрати: чи то Джейн каже неправду, чи сама думка про те, щоб ґуґлити про нього інформацію, робила їй боляче.

— Я поґуґлю цього покидька, — сказала Маделін. — Як там його звали? Саксон Бенкс, так? Я його знайду і вріжу йому. Має бути якийсь онлайн-сервіс «вбити мерзотника».

Джейн не засміялася.

— Будь ласка, не шукай його, Маделін. Будь ласка. Не знаю чому, але мені дуже не подобається думка про те, що ти його шукатимеш.

— Звісно, не буду, якщо ти не хочеш. Це я здуркувала. Ідіотка. Не варто над таким жартувати. Не зважай.

Вона простягла руки та обняла Джейн.

На її подив, Джейн, котра завжди лише підставляла для поцілунку щоку, ступила вперед та міцно її обняла.

— Дякую, що принесла картон, — сказала вона.

Маделін погладила Джейн по волоссю — воно пахло, мов щойно вимите. Вона майже сказала «Будь ласка, моя красуня», як завжди говорила Хлої, але нині слово «красуня» здавалося неприйнятним і загрозливим. Тож вона сказала:

— Будь ласка, моя люба.

Розділ тридцять третій

— У вас вдома є зброя? — запитала консультантка.

— Перепрошую? — перепитала Селеста. — Ви сказали «зброя»?

Її серце досі вискакувало з грудей від самого факту, що вона таки прийшла у цю маленьку кімнату з жовтими стінами, з кактусами на підвіконні, кольоровими плакатами з номерами гарячих ліній на стінах, дешевими офісними меблями та гарною старою дерев’яною підлогою. Офіси консультантів розміщувалися у будинку, збудованому десь у на початку XX століття, на Тихоокеанському шосе, що на північному узбережжі. Кімната, де вона зараз сиділа, мабуть, раніше була спальнею. Хтось тут спав, і навіть уві сні не бачив, що за якусь сотню років люди у цій кімнаті розповідатимуть свої ганебні таємниці.

Коли Селеста прокинулася зранку, то була впевнена, що йти не треба. Хотіла подзвонити та відмінити зустріч, щойно відвезе дітей в школу, але потім сіла в автівку, забила в навігатор потрібну адресу, поїхала звивистою дорогою, і всю дорогу думала: ось зараз вона зупиниться, подзвонить і вибачиться, скаже, що зламався автомобіль, і попросить перенести зустріч на інший день. Але вона все їхала і їхала, ніби уві сні, чи в трансі, думала про інше, про те, що приготує на вечерю, і ось — перш ніж вона це усвідомила — припаркувалася за будинком та побачила, як з нього виходить жінка, сердито пахкотить сигаретою, відчиняє двері старої білої автівки. Жінка була одягнена у джинси та короткий топ, її тонкі білі руки були вкриті татуюваннями, немов жахливими ранами.

Вона уявила обличчя Перрі. Його здивоване обличчя, зверхній погляд: «Ти ж це не серйозно, правда? Це так…»

Так примітивно. Справді, Перрі. Саме так. Приміська консультація, що спеціалізується на домашньому насильстві. Так було вказано на їхньому сайті, а ще — на депресії, тривожності та розладах харчування. На головній сторінці було дві одруківки. Селеста обрала їх, бо вони розташовувалися достатньо далеко від

1 ... 44 45 46 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика маленька брехня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велика маленька брехня"