Читати книгу - "Українське письменство"

І не в Віні дані брати, — Зараз носа тут підтруть. Стрепенуть за парші трохи, Витрясуть не тілько блохи, Аж моклиці опадуть.

                [14]

Думав, з москалями биться — Так як очерет косить. Аж прийшлось просить мириться, Да бігма, сього не чуть. Ні, поганцю, будеш знати, Як то руських зачіпати. Будеш довго пам'ятати, Як в Московщину забрався, Мов собака тут знущався, Да й назад хотів удрать.

                [15]

Мабуть, хлоню небораче, Не вмигнеш ти вже відсіль, Будеш ти в руках, поганче, — Залицюєм відусіль. Га, да будеш памнятати, Як ми будемо карати, Збудеш ти як вовк свій хвіст. Ми не тронем твого ві[й]ська, А з тобой, як з миш’ю кішка Попограємся вохвіт.

                [16]

Тепер хочу звеличати Князя нашого того, Що зволить військам управляти, Затівати для чого (?) Тільки ж то мені халепа, Що не вмію так як треба Забренчать на кобзі тій, Що як забренчить-заграє, То і камінь поскакає — Кобзаристий пан Орфій.

                [17]

Ось дай мені лиш докотиться Аж на гору на Парнас, Дай в будинок завалиться До пана і до дівчат. Там бо піп розумний дуже, В його дев'ять дівчат служе; Дай ще тільки побувать, Да ще з ними побалакать, —