Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Не важливо, як її звали,

важливіше, що я зі сталі,
вона - з пастили.

важливіше, що вона красива,
і пахне квітучою сливою,
але пекуча, як кропива,
і легка, як туман.

і це перемога Пірра,
коли я втрачаю сили,
цілуючи її курсивом
і вірячи в її обман.

ось ми говоримо про софт,
про людей іншого сорту,
про те, що не можна любити.

як раптом проростають кігті
і тягнуться до її кофти,
висмикуючи нитку.

і поруч сидить гола,
про видих я забуваю,
і руки кольорового травня
торкаються її ніг.

а в повітрі пахне гаром,
і я перетворююся тварюкою,
голодною і жадібною тварюкою,
цілуючи її в скроню.

танцює кольорове літо
і плавиться вся планета,
і звірі тікають з кліток,
і паморочиться голова.

на шкірі чорнило міток,
і я скорочую метри,
торкання подібні до вітру
і вимучені слова.

не важливо, як її звали,
не важливо, що розриваю
кігтями квітчастий льон.

не важливо, що я зі сталі,
і навіть не ідеальний,

важливіше, що я закоханий.

Джіо Россо

До нас вибіг якийсь до цього моменту, мені невідомий хлопець. Вигляд у нього був, м'яко кажучи, не дуже. В очах хлюпав страх, риси обличчя були напруженими, а рухи надто різкі для нормального вервульфа.

- Альфа... на північні кордони напали. Троє поранених і один мрець.

Я стиснулася. Мій мозок одразу уявив увесь жах сказаного.

Подивившись на Адама, зрозуміла, що чоловікові теж не по собі. Якщо Альфа добереться до винних - їм не жити. Коханий тільки раз виводив мене у світ зграї, але серце пропускало неспокійні удари разом із думкою, що за СВОЮ зграю, я теж готова помститися будь-кому.

- Дай нам хвилину. - лагідно попросив чоловік.

Незнайомець поклонився і зник у кущах. Почуття того, що наша прекрасна казка руйнується не тільки через моїх батьків, а й можливо серйозних ворогів, розривало душу. Я не хочу так! Не хочу, щоб чоловік, якого я змогла полюбити і прийняти і без того не через легкий шлях, ризикував своїм життям! Я боюся його втратити... Але знаю, що заборонити нічого не можу. Він правитель, він має дбати про свою зграю і приймати удари.

Адам повернувся до мене й, обіймаючи, почав нашіптувати:

- Алекса... прошу, не роби поспішних висновків. Чекай мене сьогодні в саду... я владнаю все і прийду. - він заправив мені пасмо волосся, що випало, за вухо, - Будь ласка, не лягай сьогодні спати, у мене для тебе сюрприз... - його губи рушили на зустріч моїм, і ми сплелися в гарячому поцілунку. Занадто багато неприємних сюрпризів за останній час, хочеться сподіватися, що нарешті буде хоч один гарний сюрприз.Від чоловіка. Коханого чоловіка.

Додому мені довелося повертатися самій і в повній надії.

Усе! Так тривати більше не може! Я не хочу так! Не. Хо-ЧУ! Втомилася! Я не встигла відчути всі барви заміжжя, спільного життя і побуту. Не встигла, як цілий навал родичів приїхав! Що за кошмар у моєму домі? Чому я маю терпіти поради від маніячки-матері та безвольного батька, який завжди їй потурає? Чому має страждати місіс Джейн? Я так більше не хочу! Я захищу свого чоловіка, чого б мені це не коштувало!

Батьки сиділи у вітальні як ні в чому й не бувало. Мене страшенно дратувала поведінка матері. Місіс Джейн стояла біля плити з хворою ногою. М'яко кажучи, я була в шоці, і це дуже м'яко кажучи! Що ця розуму позбавлена, але всіма улюблена жінка забула в такому стані біля плити?!

- Місіс Джейн, ви що з глузду з'їхали? Вам же не можна підніматися! - я підскочила до жінки і допомогла сісти на стілець.

- Люба, а хто ж за мене готувати буде? Полежала день-другий і досить! Дитинко, ви ж усі з голоду опухнете! - обурювалася безстрашна.

Я важко вдихнула.

Ну як так можна? Я достатньо знала місіс Джейн, щоб зрозуміти, що на місці цій жінці ніколи не сидиться. Але й допускати того, щоб вона перепрацьовувала з хворою ногою, я просто не могла!

- Місіс Джейн, а давайте я вам тоді допоможу? Ви сидіть, командуйте, а я буду все робити... - зробила я спробу перекласти всю роботу у свої руки.

- Ох, гаразд, дитино, якщо ти так хочеш допомогти...

- Дуже! - пролепетала я, хапаючи гвинтик і сковорідку.