Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Всяк хоче жити незалежно,

Всяк силу он яку забрав;

Нароздавали ми тих прав необережно

Що аж самі лишилися без прав…

А щодо партій, як не звуться,

На них надія теж мала,

Бо вже без дії зостаються

Й огуда їхня, і хвала,

Принишкли ґвельфи й ґібеліни[130],

Їх потомила боротьба;

Що їм до іншого руїни?

Усяк лише про себе дба.

До злота двері всі заперто;

Усяк собі згрібає вперто,

А ми біднієм з кожним днем.

П і д ч а ш и й

Мені теж трудно з ділом зладить;

Щодня ми хочем заощадить —

Щодня все більше видаєм.

До столу треба все настачить,

Кухар нужди ні в чім не бачить:

І сарни, й свині, і бички,

І кури, й гуси, і качки…

Уся та натуральна пóдать

Порядно з наших дібр надходить,

А от вина недостає…

Колись в льоху бочок-бочок, бувало,

Із винами найкращими стояло,

Тепер його все мало й мало,

А наше панство п'є та й п'є.

Вже й ратуша льохи відкрила,

Та що ті кухви та барила?

На них питців як хмара б'є!

А я все мушу рахувати;

Од мене всі чекають плати;

Лихвар же буде втричі драти

За те, що нині в борг дає…

Б'ємо ми невгодовані ще свині,

Спимо ми на заставленій перині,

Їмо ми ніби з'їдений обід…

Ц і с а р

(помовчавши, до Мефістофеля)

І в тебе, блазню, мабуть, є сім бід?

М е ф і с т о ф е л ь

Ні одної! Я в захваті дивлюся

На блиск двора й напасті не боюся.

Твоя ж бо влада сильна і міцна,

І армія всім ворогам страшна;

А добра воля, й мисль, до дії скора,

І труд повсюдний — то твоя підпора.

Тут місця для побоювань нема;

Таких зірок не перекриє тьма!

Г о м і н    у   ю р б і

Паливода… Зна, що почім…

А бреше як… Добро таким…

Я знаю вже… Куди він гне…

Проекти нам… Складать почне…

М е ф і с т о ф е л ь

Скрізь є в чімсь брак, хоч світ кругом хороший;

Та що кому, а вам бракує грошей.

Хоч долі й не валяються вони,

Та мудрий все дістане й з глибини.

У надрах гір, в підмур'ях під домами

Є золото в монетах і шматками;

А хто його добуде з тих темниць?

Природа й дух, людини творча міць.

К а н ц л е р

Природа й дух противні християнам,

За них горіть невірам окаянним

Доводиться недарма на кострах.

Природа — гріх, а дух — нечиста сила,

Що сумніви потворні породила

Благочестивому на страх.

У нас є інші дві підпори,

Що проти злої непокори

Завжди за цісаря стоять;

Це — духовенство та лицарство,

Що їх уміє вдячне царство

Маєтностями дарувать.

Простолюдці, до лиха звичні,

Буває, óпором стають:

То чаклуни все єретичні

Село і місто нам псують.

Ти, певно, з ними накладаєш,

Як блазень, блазнів поважаєш,

Зухвалі жартики пускаєш,

Щоб їх сюди якось втягнуть.

М е ф і с т о ф е л ь

Що ви учений муж, я пізнаю нараз!

Чого не мацнете — далеко те од вас,

Чого не візьмете — того нема зовсім,

Чого не злічите — числа немає в тім,

Чого не зважите — не важить та вага,

Чого не виб'єте — не варто ні шага.

Ц і с а р

Знов пащекує без угаву блазень…

Навіщо ця великопісна казань?

Обридли вже мені оті «чого»;

В нас золота нема — дістань його!

М е ф і с т о ф е л ь

Знайду я те, що кожен з вас шука;

Це річ легка і воднораз важка.

Скарби самі нам не дадуться в руки,

Доводиться удатися на штуки.

Зміркуйте лиш: в страшну ту давнину,

Як орди скрізь проносили війну[131],

То люди всі, лякаючись навали,

Своє добро по тайниках ховали;

За римлян теж таке завжди велось,

Та й дотепер, можливо, дотяглось.

І все те у землі лежить, мов на схороні,

І, як сама земля, належить теж короні.

П і д с к а р б і й

Хоч дурень він, а добре зміркував;

Так, це одне із цісаревих прав.

К а н ц л е р

То біс сильце із золота вам ставить,

Щоб пагубу незміряну направить.

П і д ч а ш и й

Аби він дав потрібний нам запас,

То хай вина впаде уже й на нас.

В о є н а ч а л ь н и к

Розумний дурень, зна, що обіцяти:

Аби де взять — не гребують солдати.

М е ф і с т о ф е л ь

Не думайте, що я вас одурив;

Спитайте мудреця без зайвих слів.

Він астролог, часу ходу пильнує,

Хай скаже тут, що небо нам віщує.

Г о м і н   у   ю р б і

Два шахраї… Один то грець…

Край трону дурень… І мудрець…

Та сама пісня… знана всім…

Той шепче щось… А той за ним…

А с т р о л о г

(говорить те, що йому підшіптує Мефістофель)

Над нами Сонце щиро золоте[132];

Меркурій-вісник нагороди жде;

Венера, нам зичлива кожну мить,