Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

згорбився в істериці, наче тремтяча маса. Я обняв його, намагаючись заспокоїти, запевнивши, що з ним усе буде гаразд і зараз він повернеться додому. На моє здивування, Стю відмовляється їхати зі мною до лікаря, а потім додому. «Ні, я не можу піти. Я повинен повернутися туди», — наполягає він крізь сльози. Він не може піти, знаючи, що всі колеги затаврували його як «поганого в’язня», що вчинив безлад у камері й накликав на них гнів охорони. Попри те, що 819-му явно погано, він бажає повернутися до в’язниці й довести, що насправді він не поганий хлопець.

«Слухай мене уважно, зараз ти вже не 819-й. Ти — Стюарт, і мене звати доктор Зімбардо. Я психолог, а не тюремний суперінтендант, і це не справжня в’язниця. Це лише експеримент, і ці хлопці такі самі студенти, як і ти. Тож час іти додому, Стюарте. Ходімо зі мною. Давай».

Стюарт перестає ридати, витирає сльози, випростовується і дивиться мені в очі. Він схожий на маленьку дитину, яка щойно прокинулася від кошмару і яку батьки запевняють, що це не справжнє чудовисько і що все буде добре — хай-но він повністю усвідомить реальність. «Стю, ходім». (Я розбив його ілюзії, але мої все ще тримаються.)

Дорогою по його одежу та під час завершення формальностей звільнення я пригадую, що день Стю почався з неприємностей, які заклали основу для цього емоційного зриву.

РАНКОВІ НЕПРИЄМНОСТІ СТЮ

У журналі начальника записано, що 819-й відмовився вставати під час підйому о шостій десять ранку Його посадили в Яму, а потім дали лише половину часу на вмивання. Усі, включно з 819-м, були присутні на п’ятнадцятихвилинній ранковій перекличці, що розпочалася о пів на восьму, і неодноразово на різний манір повторювали номери. Проте 819-й відмовився виконувати вправи. Охорона вигадала спеціальне покарання, змусивши всіх ув’язнених стояти з витягнутими руками, поки 819-й не підкориться.

819-й не піддавався, аж у в’язнів закінчилися сили, і їхні руки попадали. Його знову замкнули в Ямі, де він у темряві з’їв свій сніданок, відмовившись від яйця. Його звільнили від обов’язків миття голими руками туалетів і тривалого безцільного пересування порожніх ящиків з місця на місце, хоча всі інші в’язні робили це. Повернувшись до камери, 819-й замкнувся там. Він відмовився зчищати налиплий бруд з ковдри, яку йому вкинули досередини. Його співкамерників, 4325-го та заміну 8612-му, змусили виконувати додаткову роботу, доки той не послухається. Вони пересували ящики з одного місця в інше і назад, і щораз більше гнівалися на 819-го за його впертість, через яку страждали.

Керос у рапорті по завершенні зміни повідомляє: «Ув’язнений замкнувся в камері. Ми дістали кийки і намагалися його витягнути, проте він не піддавався. Ми змусили всіх стати вздовж стіни й підняти руки, а той у камері ліг та розсміявся. Я не думав, що він послухається, і ми піддалися. Решта в’язнів нас зненавиділа. Я тільки усміхався і виконував свою роботу».

Ворниш у своїй доповіді зазначає психологічну важливість поведінки цього ув’язненого: «Очевидна байдужість 819-го до проблем своїх колег-в’язнів їх засмучує». Ворниш й далі нарікає в своїй доповіді на нестачу чітких інструкцій, як чинити з ув’язненими. «Я почувався невпевнено, не знав, наскільки сильно ми могли тиснути. Така нестача зрозумілих правил мене турбувала»[84].

Венді повідомляє про іншу реакцію: «З кожним днем я брав дедалі активнішу участь. Допікати в’язням о пів на третю ночі було приємно. Це задовольняло мої садистські схильності, мені подобалося їх принижувати». На це зауваження потрібно звернути увагу. Впевнений, що він ніколи так не сказав би ще чотири дні тому.

Суворий охоронець Арнетт додає до свого звіту: «Я відчув, що не можу належним чином грати свою роль, лише з 819-м і 1037-м, коли їм було занадто тяжко. А я не був таким строгим, як повинен»[85].

«Загалом у в’язничному досвіді дійсно найгнітючіше, що ти весь час цілковито залежиш від милості інших людей, які намагаються зробити все, щоб тобі було якомога тяжче і нудніше, — згодом сказав мені Стю (819). — Я просто не витримую приниження від інших. Я плекав власне обурення фашистським норовом одних охоронців, натомість інших любив за співчуття. Мені дуже подобалося бунтарство декого з ув’язнених, а задоволення та послух інших дуже злили. Також змінилося моє сприйняття часу: дні у муках видавалися значно довшими, ніж якби я провів їх з насолодою. Найгіршим було відчуття повної зневіри, породжене постійними знущаннями, і шляхів виходу я не бачив. Найкращим стало те, що мене нарешті звільнили»[86].

ЗРАДА НАШОГО ШПИГУНА

Нагадаю, що Дейвид, який вдягнув форму 8612-го, був підісланий у нашу в’язницю як шпигун. На жаль для нас, він не давав жодної корисної інформації, бо почав симпатизувати арештантам і прикипів до них усім серцем. Я випустив його вранці, щоб опитати й отримати його оцінку того, що відбувається. У розмові також брав участь Джаффе. Наш невдалий інформатор ясно висловив своє презирство до охоронців і розчарування тим, що не зміг мобілізувати в’язнів до непокори. Він розповів, як уранці в душовій кімнаті один охоронець наказав наповнити кавник гарячою водою, а інший вилив її і змусив Дейвида набрати вже холодної води, ще й вилаяв за непослух. Дейвид ненавидів цю «срану» дідівщину. Наш інформатор також розповів про спотворення сприйняття часу, що почалося після кількаразових нічних побудок на перекличку. Розум притуплювався, а все довкола було мов у тумані.

«Свавілля й ідіотизм охоронців дратують». У своїй новій ролі (інформатора, що став на бік повстанців) Дейвид розповів про свій план заохочення ув’язнених до дії. «Сьогодні я вирішив бути поганим в’язнем. Я хотів би розбудити своєрідний дух опору серед ув’язнених. Покарання всіх в’язнів (наприклад, змушування до роботи) через непослух одного не спрацювало б, якби вони всі не слухалися. Я намагався змусити їх чинити опір. Проте всі з готовністю виконували накази, навіть принизливі завдання, як-от перенесення речей з однієї шафи до іншої й назад або чищення унітазів голими руками».

Дейвид повідомив, що ніхто не сердиться на мене чи начальника, чий голос переважно чути тільки з гучномовця, проте всі розлючені на охоронців. Він сказав одному з них сьогодні вранці: «Пане наглядачу, думаєте, після цієї роботи вам вистачить часу знову стати людською істотою?». За що, звісно, заробив карцер.

Дейвида засмутила невдала спроба підмовити в’язнів опустити руки під час групового «покарання» 819-го за безлад. Урешті-решт їхні руки впали, але через утому,