Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не хвилюйся, командире…
Більше Федот нічого не сказав, але я йому повірив. Дуже впевнений голос був у Стрільця.
— Четвертак, П'ятак... Ви берете собі по п'ятірці хлопців і займайте позиції на тих же дахах, куди стрільці полізли. Вниз не злазьте і самі не нападайте, але щоб жоден розбійник до нашим «мушкетерам» стріляти не перешкоджав. Зрозуміло?
— Так, батьку. Зробимо…
Сільське ополчення розбіглося вказаними місцями. Залишилися тільки мої найманці та Цепеш.
— Ну, а вас вчити, тільки псувати. Повеселимося?
— А то… — зареготали козаки. — І заспіваємо, і станцюємо. Можна починати?
— З Богом…
До найближчої купи розбійників залишалося кроків двісті. Тож і справді час.
— Пістоль!
— Бабах!
Чудова ціль. Куди не стріляй, все одно в такому натовпі в когось та потрапиш.
— Бабах, бабах, бабах…
Це заговорили мушкети козаків і Цепеша. Стрілки Федота поки що вогонь не відкривали. Ну, правильно, у них самопали гірші за наші. Навіщо даремно вогневий запас витрачати?
— Бабах! — це я вже вдруге послав гостинець. Козаки та Цепеш не відставали. Кулі лягали купно. За кожним пострілом зменшуючи загін розбійників. Просвіту, щоправда, в натовпі, що набігав, ще не видно.
— БАБАХ! — дружно стрельнули бійці Федота.
Залп із шести стволів таки пробив першу дірку в рядах атакуючих і злегка похитнув їхню впевненість у своїх силах. Ще б пак... Вони ж розраховували увірватися в село, яке захищав би від сили десяток мужиків-гречкосіїв, а тут така зустріч...
Але відступати було пізно. Та й розпалилися вже не на жарт.
Розбійники заволали щось на різні голоси і додали ходи, а там і зовсім побігли.
— Бабах!
Я не став демонструвати надмірне молодецтво, а пустив коня широкою дугою, об'їжджаючи нападників з флангу. Пара найманців пішла за мною, решта — разом із Цепешем, проробили той самий маневр, тільки в протилежний бік. В результаті, розбійники змушені були атакувати стрільців, що сиділи на дахах, тому що ганятися за вершниками нема дурних. А ми, у свою чергу, куль не шкодували...
І вже після десятого, приблизно, залпу з більш ніж дюжини стволів, стало ясно, що бандитів не так уже й багато, як здавалося на перший погляд. Що вони й самі зрозуміли.
Частина вцілілої банди розвернулася і кинулась навтьоки — намагаючись сховатися в найближчому лісі. Але Цепеш і п'ятірка запорожців були проти. У тому сенсі, що наздогнали та посікли шаблями.
Друга частина — тямучіша, спробувала знайти захист у хатах. Але й там їх нічого хорошого не чекало. Оскільки тепер я дозволив загонам П’ятака і Четвертака злізти з дахів і закінчити справу.
Пострілювали і кричали ще приблизно з півгодини, а потім у Поліссі знову запанував мир і спокій. Ось тільки покійників суттєво побільшало. На щастя, тільки прийшлих. З ополчення всього трьох зачепило трохи, та й то — подряпини. Непогане, одним словом, навчання вийшло.
«Перемога. Ви здобули «312» пункти досвіду. «264» пункти розділено з загоном. Ви заробили повагу мешканців Полісся «+10». Ваш навик володіння вогнепальною зброєю зріс до «167». Ви досягли нового рівня! Частина ваших людей заслуговує підвищення».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.