Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

Денна випила й кивнула самій собі.

— Одначе вино добре, — сказала вона. — Він іще за шинквасом?

— Так, — сказав я, не дивлячись.

— Що ж, тоді… — вона всміхнулася. — Схоже, ти від мене не відчепишся.

— Ти коли-небудь грала в кутики? — з надією спитав Сім.

— На жаль, ні, — відповіла Денна. — Але навчаюся швидко.

Із моєю й Віловою допомогою Сім пояснив правила. Денна поставила кілька конкретних запитань, показавши, що зрозуміла суть. Я зрадів. Сидячи за столом навпроти мене, вона мала стати моєю партнеркою.

— На що зазвичай граєте? — спитала.

— Залежить від обставин, — сказав Віл. — Іноді ми граємо на руку. Іноді — на партію.

— Тоді на партію рук, — сказала Денна. — Скільки?

— Спершу можна зіграти тренувальну партію, — відповів Сім, змахнувши з очей волосся. — Бо ти лише вчишся і взагалі.

Вона примружила очі.

— Я не потребую особливого ставлення, — сягнула в кишеню й виклала на стіл монету. — Хлопці, один йот — це для вас забагато?

Це було забагато для мене, тим паче з партнеркою, яка що­йно навчилася грати.

— Обережніше з цими двома, — попередив я. — Вони грають на кров.

— Насправді, — зауважив Вілем, — кров мені не по­тріб­на, і натомість я граю на гроші, — він попорпався в гаманці, доки не знайшов йот, який твердо поклав на стіл. — Я гото­вий зіграти тренувальну партію, та якщо їй ця думка видається образливою, я поб’ю її й заберу все, що вона захоче викласти на стіл.

Денна у відповідь усміхнулася.

— Такі, як ти, Віле, мені до вподоби.

Перша рука виявилася непоганою. Денна сплохувала з однією взяткою, але ми все одно не змогли б виграти, бо карти були проти нас. Зате на другій руці вона помилилася під час торгу. Тоді, коли Сім її виправив, знітилася й почала торгуватись як скажена. Відтак ненароком пішла першою. Помилка не бозна-яка велика, але вона виклала чирвового валета, а це чудово всім підказало, яка в неї рука. Денна теж це помітила, і я почув, як вона бурмоче собі під носа щось однозначно нежіночне.

Віл і Сім, віддані своєму слову, безсоромно взялися за діло, щоб скористатися ситуацією. Я ж, із огляду на слабкі карти в руці, мало що міг — хіба що сидіти й дивитись, як вони виграють наступні дві взятки й починають насуватися на Денну, мов голодні вовки.

От тільки їм не вдалося. Вона витягнула розумну карткову силу, а тоді дістала чирвового короля. Це було безглуздо, бо вона вже намагалася піти з валета. А тоді дістала ще й туза.

Я усвідомив, що її незграбна, невдатна гра була блефом, незадовго перед Вілом і Сімом. Я постарався не виказувати свого здогаду, доки не побачив, як на їхніх обличчях відобразилося нечітке усвідомлення. А тоді засміявся.

— Не гни кирпи, — застерегла мене Денна. — Я й тебе надурила. Коли показала валета, тебе наче нудити почало, — піднесла руку до рота й вирячила безневинні очі. — Ой божечки, ще ніколи не грала в кутики. Ви можете мене повчити? Чи правда, що іноді люди грають у це на гроші?

Денна різко поклала на стіл іще одну карту й зібрала взятку.

— Прошу. Ви маєте радіти, що я ляскаю вас по руці, а не обдираю, мов липки, всю ніч, як ви заслуговуєте.

Вона невблаганно розібралася з рештою руки, і це дало нам таку сильну перевагу, що з рештою партії все було ясно. Денна після цього не пропустила жодної взятки і грала з такою вправністю, що Манет поряд із нею був усе одно що тяг­ловий кінь.

— Це була мені наука, — мовив Віл, посунувши свій йот до Денни. — Можливо, мені треба трохи зализати рани.

Денна підняла келих в салюті.

— За легковірність добре освічених.

Ми цокнулися з нею келихами й випили.

— А ви були підозріло відсутні, — сказала Денна. — Я чекала на вас майже два витки.

— Чому? — запитав Сім.

Денна розважливо поглянула на Віла й Сіма.

— Ви теж студенти Університету, так? Того особливого, в якому навчають магії?

— Є таке, — приємно погодився Сім. — Ми під зав’язку повні маловідомими секретами.

— Ми граємося з темними силами, яких краще не чіпати, — безтурботно сказав Віл.

— До речі, це зветься Арканум, — зауважив я.

Денна серйозно кивнула, нахилившись уперед. Її личко стало напруженим.

— Загалом ви, мабуть, знаєте, як вона працює в більшості випадків, — вона поглянула на нас. — То розкажіть. Як вона працює?

— Вона? — перепитав я.

— Магія, — пояснила Денна. — Справжня магія.

Ми з Вілом і Сімом хутко перезирнулася.

— Все складно, — заговорив я.

Денна знизала плечима й відкинулася на спинку стільця.

— У мене дуже-дуже багато часу, — заявила вона. — І мені треба знати, як вона працює. Покажіть. Продемонструйте магію.

Ми ніяково засовалися на стільцях. Денна розсміялася.

— Нам не можна, — сказав я.

— Що? — перепитала вона. — Це порушує якусь космічну рівновагу?

— Це порушує спокій констеблів, — відповів я. — Вони за таке по голівці не гладять.

— І майстрам в Університеті це не надто подобається, — докинув Віл. — Вони дуже дбають про репутацію Університету.

— Ой, та ну, — заговорила Денна. — Я чула історію про те, як наш Квоут викликав якийсь демонічний вітер, — вона різко показала великим пальцем на двері позаду себе. — Просто на подвір’ї.

Це їй Емброуз розповів?

— То був просто вітер, — сказав я. — Демони там ні до чого.

— А ще його за це відшмагали, — додав Віл.

Денна поглянула на нього так, ніби не могла зрозуміти, чи жартує він, а тоді знизала плечима.

— Що ж, я не хотіла б доводити когось до біди, — сказала вона з відвертою нещирістю. — Але мене охопила потужна цікавість. І я маю таємниці, які готова запропонувати навзамін.

Тут Сім нашорошив вуха.

— Які таємниці?

— Усі таємниці жіноцтва в їхньому безмежному розмаїтті, — з усмішкою відповіла Денна. — Так уже сталося, що я знаю декілька секретів, які, можливо, дозволять вам уникати проколів у стосунках зі слабкою статтю.

Сім прихилився до Віла й запитав, перейшовши на театральний шепіт:

— Вона сказала «проколів» чи «приколів»?

Віл тицьнув у груди себе, а тоді — Сіма.

— У мене проколи. У тебе приколи.

Денна здійняла брову та схилила голову набік, вичікувально глипаючи на нашу трійцю.

Я ніяково прокашлявся.

— Нам радять не ділитися таємницями Аркануму. Це не одно­значне порушення законів Університету…

— Насправді однозначне, — втрутився Сіммон, винувато поглянувши на мене. — Кількох законів.

Денна драматично зітхнула, звівши очі до високої стелі.

— Так я й думала, — відповіла вона. — Ви просто гарно ­балакаєте. Визнайте: ви не вмієте обертати вершки на масло.

— Я достеменно знаю, що Сім може обертати вершки на масло, — заявив я. — Просто він цього не любить, бо лінивий.

— Я не прошу вас навчити мене магії, — сказала Денна. — Мені просто треба знати, як вона працює.

Сім поглянув на Віла.

— Це не підпадає під визначення несанкціонованого розголошення, так?

— Неправомірного розкриття, — похмуро нагадав Віл.

Денна змовницьки нахилилася