Читати книгу - "Нічний адміністратор"

— Синку, що ти вмієш робити? — запитав капітан. Він виявився кремезним сорокарічним шотландцем з улесливим голосом. Позаду нього стояла боса сімнадцятирічна філіпінка.

— Готувати, — сказав Джонатан і капітан розсміявся йому просто в обличчя, але все-таки взяв як позаштатного кока за умови, що той працюватиме протягом усього рейсу, а капітан присвоїть зароблені Джонатаном за цей час гроші.

Так він став рабом на бортовій кухні, який спав на найгіршій койці і над яким знущалася решта команди. Офіційного кока звали Ласкар, і через свою залежність від героїну той уже на ладан дихав і був худий, як скріпка, тому незабаром Джонатану довелося працювати за них обох. За ті кілька нещасних годин, які йому вдавалося поспати, Джонатану снилися розкішні сни, що часто сняться в’язням: у тих снах Джед, уже без готельного халата, грала головну роль. А потім одного сонячного ранку команда поплескала його по спині і сказала, що ще ніколи в морі їх так добре не годували. Проте Джонатан не зійшов на берег разом з ними. Маючи запас їжі, яку він завбачливо приберіг, цей професійний спостерігач вирішив заховатися у передньому трюмі і просидів там ще дві доби, й лише опісля прошмигнув повз портову поліцію.

Коли Джонатан опинився сам-один на величезному і невідомому континенті, на нього раптом навалилась втрата вже зовсім іншого ґатунку. Його рішучість немов розчинилася у діамантовому серпанку навколишніх пейзажів. «Роупер — всього лиш абстракція, як і Джед, як і я. Я помер і опинився у потойбічному світі». Ідучи узбіччям байдужої автостради, ночуючи у водійських нічліжках і клунях, ви-клянчуючи денну платню за дводенну працю, Джонатан молився, щоб до нього повернулося почуття покликання.

— Найкращий для вас варіант — це «Шато Бабетт», — говорив йому Рук. — Це велика і недоглянута халабуда, а керує нею стара карга, працівники у якої не затримуються. Цілком хороша місцина, щоб сховатися від всіх і вся.

— Ідеальне місце, щоб почати шукати свою тінь, — казав йому Берр.

Тінь означає ідентичність. Тінь означає сутність, сутність у світі, де Джонатан став не більше ніж привидом.

Готель «Шато Бабетт» вгніздився серед вульгарщини Авеню де Артізан, немов стара обідрана квочка. У цьому містечку він виконував роль «Майстерса». Джонатан одразу ж упізнав готель, згадавши опис Рука, і коли підходив до нього, зупинився на протилежному боці дороги, щоб краще роздивитися. Це була висока, дерев’яна, старезна і, як на колишній дім розпусти, непохитна будівля. З обох боків паскудного ґанку стояли кам’яні урни, на яких були намальовані голі дівчата, що веселилися десь посеред лісу. Шанована назва готелю красувалася на вертикальній про-гнилій дерев’яній дошці, і саме коли Джонатан почав переходити дорогу, здійнявся поривчастий східний вітер: вивіска заторохкотіла, мов поїзд, Джонатану в очі залетів пісок, а ніздрі наповнилися запахом смаженої картоплі і лаку для волосся.

Він піднявся сходами, впевнено відкрив старезні двері і опинився у гробовій темряві. Десь звіддаля, як йому спочатку здалося, до нього долинав чоловічий сміх і сморід учорашньої вечері. Поступово він роздивився рельєфну мідну поштову скриньку, потім старий годинник з квітами на циферблаті, які нагадали йому про Леньйон, а потім і стійку рецепції, завалену листами і чашками з-під кави та освітлену гірляндою кольорових ліхтариків. Вочевидь, його приїзд збігся з прибуттям когорти заяложених гірничих інженерів з Квебеку, які шукали любовних пригод, перш ніж вирушити наступного дня до шахти на півночі. їхні валізи і саквояжі лежали на купі біля підніжжя сходів. Двоє молодиків слов’янської зовнішності, у зелених фартухах і з сережками в вухах, понуро перебирали ярлики, шукаючи потрібний.

— Et vous, monsieur, vous etes qui?[38] — почувся жіночий голос, який перекрикував загальний гамір.

За стійкою рецепції Джонатан розгледів мадам Лятю-ліп, власницю готелю. Вона скидалася на королеву: на ній був рожево-бузковий тюрбан, а з макіяжем жінка явно перебрала міру. Вона злегка відкинула назад голову, щоб краще його роздивитися, і явно грала на публіку, яка складалася виключно з чоловіків.

— Жак Борегар, — відповів він.

— Comment, cheri?[39]

— Борегар, — довелося повторити йому, перекрикуючи галас рецепції, хоч Джонатан і не звик підвищувати голос. Чомусь це прізвище йому було більше до вподоби, ніж Лінден.

— Pas d’bagage?[40]

— Pas de bagage.

— Alors, bon soir et amusez-vous bien, m’sieu[41] [42][43], — прокричала йому мадам Лятюліп, подаючи ключ. До Джонатана раптом дійшло, що вона помилково прийняла його за одного з інженерів, але він не побачив жодної потреби просвітити її, ким він насправді був.

— Allez-vous manger avec nous ä ’soir, M’sieu Beauregard?™ — гукнула вона, коли він уже почав підніматися сходами. Вочевидь, вона щойно тепер оцінила його зовнішність.

— Дякую, мадам, але мушу відмовитися — мені потрібно виспатися.

— Але мсьє Борегар, не можна ж лягати спати на голодний шлунок, — кокетливо заперечила мадам Лятюліп, знову ж таки намагаючись справити враження на свою хтиву публіку. — Справжньому чоловікові потрібно набратися сил перед сном! N’est-ce pas, mes gars?[39]™

Зупинившись на сходах, Джонатан сміливо приєднався до загального сміху, проте все ж наполіг, що мусить виспатися.

— Bien, tant pis, d’abord![44] — вигукнула мадам Лятюліп.

Її не потривожив ні його незапланований приїзд, ні неохайний вигляд. Неохайність в Есперансі не вважалася гріхом, а навпаки — ознакою духовності, принаймні так вважала мадам Лятюліп, яка сама взяла на себе роль культурного арбітра містечка. Він був farouche[45], a farouche в її розумінні означав благородний, і в його обличчі вона розгледіла мистецтво. Він був sauvage distingue[46] [47], її улюблений тип чоловіків. Акцент гостя переконав її у тому, що він француз. Або, може, бельгієць, вона не надто в цьому тямила, бо зазвичай їздила у відпустку не далі Флориди. Вона знала одне: коли він розмовляв французькою, вона його розуміла, але коли вона зверталася до нього, він виглядав таким же невпевненим, як і решта французів, яким доводилося чути чисту неспотворену французьку мадам Лятюліп. Звісно, вона одна її такою вважала.

Як би там не було, піддавшись імпульсивному бажанню огледіти його