Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Краще сюди, Хазяїне. – Впевнено почала нечисть. – По-перше, якщо вони не маги, то я їм мізки зможу задурити граючи. А по-друге, спокійніше мені так буде. Все ж тут сила на нашому боці і захистити тебе зможу.

– Хмм, ну, як і мізки задурити, і захистити... Мабуть, давай. – Тут мені на думку спала дуже цікава ідея, навіяна твором одного мого улюбленого автора. – Вчинимо ось як…

***

Минуло неповних два дні з особистої розмови з Дубровським, а Ярий остаточно перестав розуміти цей світ. Послані за золотом Лисий і Зяма ледь заїками не приїхали. І обидва, як один, розповідали однакову історію.

Ці двоє під'їхали за вказаною адресою і не встигли заглушити двигун, як на телефон Зями пролунав дзвінок.

– Тю, що за номер? Лисий, ти не знаєш? – Зяма показав екран смартфона своєму спільнику.

– Я тобі що, Гугл, Зям? – Прочистивши горло, сплюнув у відчинене вікно машини карний злочинець. – З якого мені пам'ятати всі номери? Начебто не знайомий…

– Гаразд, зара взнаємо. Алло.

– Досить сидіння тиснути. Піднімайтеся за посилкою, йолопи. Квартира 75, десятий поверх. – проговорили в трубку та обірвали зв'язок.

Зяма, який займався у Ярого здебільшого силовими питаннями та доставкою особливо цінних вантажів, від такого звернення на мить впав у прострацію. Давно з ним ніхто так не розмовляв.

– Що за зухвалий тип там сидить? Ану, Лисий, підривайся. Пішли дядькові пояснимо, як треба розмовляти з людьми Ярого. Взагалі охрініли!

– Опа, тебе опустили, чи що? – Нехитро поцікавився Лисий.

– Я зара тебе опущу, чепушило. – Загарчав у відповідь напарник. Лисий, що був менш досвідченим і набагато менш здоровим, ніж Зяма, зблід.

– Братан, та я жартую, ти чого…

– Пішли вже, жартівник хєров. – Першим покинув авто Зяма.

Далі здоровань набрав номер на домофоні – двері відразу відчинилися. Коротка поїздка в ліфті і ось два головорізи вже розминають шиї та кисті перед дверима з числом 75.

– Балакатиму я. Ти – за мною. – Коротко проінструктував Зяма напарника і постукав у двері кулаком.

Точніше, спробував постукати. Рука пройшла крізь двері, наче тих і не було. А потім якийсь ураган затягнув кримінальних елементів у цю квартиру. Чоловіки намагалися кричати, але не могли. Тіла були паралізовані, немов у кошмарі. І залишалося лише дивитись на темну передпокій, посеред якої стояло величезне дерев'яне крісло. Спинка крісла була настільки високою і химерно виконаною, що загалом це можна було назвати навіть троном. На тлі звичайної квартири з недоробленим євроремонтом і радянськими шафами такий трон виглядав вкрай чужорідним. Але ще чужоріднішим був його господар. Тіні приховували постать і обличчя людини, що там сиділа. Та найстрашнішими були очі. Очі, що світяться неяскравим, золотавим світлом.

– І довго я мав чекати, поки ви спілкуєтеся у своїй машинці? Проте, неважливо, – продовжив моторошний чоловік, не очікуючи відповіді, – ось ваш вантаж.

Перед замерлими спільниками згустилися тіні, щоб явити туристичну сумку величезних розмірів.

– Відвезти, збути за максимально можливу ціну. Гроші привезти Ярому. Далі вже наша справа з ним. Все ясно? Якщо зрозуміло, кивніть.

Дочекавшись запеклого, переляканого кивання бандитів, господар будинку задоволено хмикнув. А потім, обидва кримінальні елементи готові були присягнути, біля ніг цієї жахливої ​​людини пробігло щось, схоже на гігантського кота. Але таємничий господар навіть не звернув на це уваги та продовжив.

– От і добре. А тепер я вас відпущу. Сподіваюся, дурниць робити не будете. Якщо не хочете тут залишитися назавжди, звичайно. Адже не дуритимете?

Таке ж шалене мотання головами.

– Чудово, вільні. – Махнув рукою незнайомець. Параліч відступив і Зяма, що тремтячою рукою схопив сумку, розвернувся, щоб дати деру з цього страшного місця, як знову почув голос господаря квартири.

– І ще. Лисий. – Означений бандит знову був паралізований і витріщені очі його відбивали весь жах перед уявними тортурами. – Не плюй більше на моєму подвір’ї, будь ласка. А то сам же послизнешся. Впадеш. Зламаєш шию. У двох місцях, не менше... ГЕТЬ!

Як вони опинилися на сходовому майданчику, мужики навіть не зрозуміли. Стрімко застрибнувши в ліфт, що під'їхав, вони дивилися один на одного напівбожевільними очима.

– Ти це бачив? Ні, Зямо, ти це бачив? – бурмотів Лисий. Губи його тремтіли.

– Краще б не бачив. Тоді б сказав, що ти кукухою поїхав, Лисий. – Бурмотів його напарник. – Це якесь марення… не буває ж так…

– Повний пипець ... – Схопився руками за голену голову Лисий.

На ватяних ногах дійшовши до авто, вони закинули сумку в багажник, сіли в салон і ще пару хвилин просто витріщалися перед собою. А потім, переглянувшись, вибухнули триповерховими матюками, й чорна Тойота Камрі шмигнула від богом забутого під'їзду на такій швидкості, наче світлофори та патрулі поліції для неї перестали існувати.

– Так, заспокоїлися! – Дослухавши плутану розповідь підлеглих, Ярий, що сам перебував у легкому шоці, спробував привести хлопців у порядок. – Якого ви розкисли? Не обісралися – і слава богу! Ось так зараз круті гіпнотизери працюють. А ви що, жахіть у кіно надивилися?! Чого там ви у своїх тупих бошках надумали?! Що він диявол, чи що?