Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

— Не знаю, краще запитай у тих двох, — буркнула вона підіймають важкий обладунок.

— Як маленькі їм все потрібно, а ти потім сортуй цей тетріс, — жалілися вона.

— Не ний, чоловіки завжди, як діти у будь якому віці, — прокоментувала Стефа й подивилася у бік Івана.

Я тільки посміхалася з них.

—Добре, пішла я щось на сніданок приготую, — мені тільки кивнули. От що за люди я для них тут буду готувати, а вони на мене жодної уваги. Жартома бурчала я про себе, вже коло дверей я озирнула на двір й піймала погляд Богдана. Подарувала посмішку й помахала рукою привіт, задоволено увійшла до будинку.

Що приготувати нашвидкоруч , варіант тільки один грінки,  такі собі звичайні цибулеві грінки, от ними й займусь.  А в кого буде потім печія то я тут ні до чого.  Моє лихе відьомське я тихенько посміювалося, доки я чаклувала на кухні. Але таки я зробила ще й звичних бутербродів, а то хто й знає, ото ще прокляття кинуть. 

З веселими думками я накрила на стіл в альті й погукала усіх снідати.

—О мої улюблені, цибульчики! — радісно вигукнув Іван, як тільки побачив стіл.

— Так хоч усі їх з’їж, — порадила Стефа й зайняла своє місце.

—А от і з'їм, ти все одно їх не готуєш, так що не зазіхай, — й Сірко досить активно потягнувся за грінкою.

Сніданок пройшов досить легко не дивлячись на те, що скоро у будинку буде неймовірна тиша від якої я вже відвикла.

—Устино, я тебе благаю, нікуди не виходити. Зовсім нікуди, — наголосила Стефа.

—Наш захист сильний, але тільки у будинку та на подвір’ї, — вставив Ліза.

—А ще нікого на поріг не пускай, — сказав Стас.

—Ти як господиня тут силу маєш і ніякий захист не допоможе, якщо сама запросиш, — продовжив він.

— Та не маленька ж, он скоро чаклунські повноліття, — і я витягнули руку зі срібної каблучкою, як нагадування, що силу  ще стримують.

—До повноліття головне ще дожити треба, — пробубонів під носа Сірко, не дивлячись на мене.

— Так вже час, —сказав голосніше Іван й підвівся із за столу.

Всі як один поставили на по готові.

—Через п’ятнадцять хвилин на подвір’ї. Хто запізнився буде тратити свій портал, — додав він й пішов.

А я так і залишилася за столом дивлячись на пусті місця й намагаючись збагнути, а коли я так до всіх звикла.

Ненавиджу прощатися, бо ти ніколи не знаєш чи побачитись ви знов.

Усі стояли півколом коло ґанку чекаючи доки відчинитися портал і ось затріщала магія, розповзалися фіолетові вогники заклубився довкола туман й сила переплелася у візерунок місця призначення. Гарна магія залишилась довкола Івана це були особисті чари, а не купований амулет, тут справжня вища магія.

—Ну що ж, бувай Устино, — з сумом сказав він й покрокував першим.

За ним махнувши бувай пішли Стас та Андрій, Ліза мене міцно обняла, а потім зникла в порталі.

Стефа ще раз наголосила що не залишати будинок, міцно притисла до себе й пішла.

Богдан залишився останнім.

—Ну що скоро зустрінемось, чаклунко.

—Скоро, тільки давай без трощіннях ваз зі смаколиками, діставати не буду.

Хлопець  голосно розреготався.

— Буду старатися! —він ніжно мене обійняв й легенько поцілував. — Я тобі обов’язково напишу сьогодні. А ти мені відповіси, — проговорив він тихо з усмішкою в голосі.

Потім відступив на крок,  підхопив рюкзак з речами й зник у порталі, який через секунду розписався феєрверком іскор.

—Ну що Рох, тепер ми самі, — сказала я кроликові, що сидів на сходах й спостерігав за всім.

—Самі. А от скажи мені, чого саме перевертень? Вам чи пороблено ото, — досить активно загомонів мій велетень, аж постукуючи задньою лапкою.

Я тільки пожала плечима , підхопила цю пухнасту нахабу й пішла у дім. Треба тепер думати чим займатися в неочікувано вільний час.