Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємниця галицького Версалю 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця галицького Версалю"

430
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця галицького Версалю" автора Тетяна Пахомова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 93
Перейти на сторінку:
мені, милостива пані… Дозвольте нам одружитися… Я спокутую той гріх, милостива пані…

Потоцька з бридливим виразом спостерігала благання Карлічека.

— Добре, приймеш усе ще й за неї, нехай…

Карлічек, плачучи, швидко скинув одяг. Пані махнула головою, і камердинер виніс на площу кругле дерев’яне корито.

— Зв’яжіть йому руки… А тепер залазь і сідай, — скомандувала пані.

Тисячі великих рудих лісових мурах діловито сновигали в кориті, відшукавши там приманку з меду. Нещасний голий Карлічек сів прямо на цей живий мурашник. Озлоблені комахи вп’ялися в ніжну шкіру сідниць, мошонку і… За хвилинку зойки бідолахи переросли в голосіння. Каролінка, не витримавши того, зомліла.

— Усі зрозуміли, що розпусти не треба робити? — Люди приголомшено мовчали. — Не чую! — підвищила голос пані.

— Та-а-к… — розгублений хор голосів поставив крапку в отриманому панському задоволенні.

Агнешка дістала сильний переляк від тієї екзекуції. «Треба будь-що змусити Вільчека одружитися… Я такого не хочу», — стукотіло в голові служниці.

— До суботи очухаєшся, курдупелю, — зневажливо кинула червоному й скусаному до крові Карлічеку пані Потоцька. — І в суботу матимете весілля — таке, яке заслужили своїм гріхом.

Тиждень тягнувся для Гертруди безкінечно довго. Після шалено пристрасного першого побачення все і колишнє, і теперішнє життя видавалося прісним і нецікавим. Якось раптово її дитячі інтереси зникли, і більше зовсім не хотілося ні прогулюватися, ні навіть говорити з Кордулею та Юзефою. Про що?.. Навіщо? Усі ігри, розмови тепер виглядали малюсінькими дрібницями, не вартими уваги, а те, що зараз є найважливішим у її житті, — о-о-о, — не треба нікому знати. «Зорею у води впасти я готовий, щоб розчинитись там і з дощами прийти й помити твої коси…» — засіло в голові й уже сотні разів прозвучало м’яким і приємним голосом Щенсного. Тіло за згадки про чоловічі пестощі озивалося солодким лоскотом безлічі метеликів. Добра й щира шістнадцятирічна дівчина, хоч і намагалася відмежуватися від світу дитинства, усе ж була дитиною, яка щойно отримала доросле тіло й прислухалася до його цікавих вражень. Найбільше Гертруді подобалися навіть не тілесні відчуття, а та увага, яку їй приділяв Потоцький, його мова, де була в центрі уваги вона, бо, як і всі, Гертруда любила, коли говорили про неї. Нічого ж цікавішого для кожної людини у світі нема, аніж вона сама. Її прагнення потрапити у звабливий і чуттєвий світ дорослого життя було нічим іншим, як дитячою потребою в любові. Недолюблене дівча було чи просто так собі затесало в голову — не знати… Четверо молодших дітей здавалися їй більшими улюбленцями батьків. Чи то зависоко піднята планка найстаршої сестри так тиснула на неї, чи то були звичайнісінькі ревнощі — Гертруда б і сама не відповіла, та завжди відчувала якийсь щем від того, коли бачила, як мама зачісує менших сестер чи коли усміхнений тато виношує на руках Францішека чи Йозефа. Великий і ласкавий Щенсний мав усі шанси стати для дівчини і татом, і мамою.

Гертруду часом уже дратувала посада найстаршої няньки, і загадкове слово «заміжжя» звучало як милий серцю відпочинок і бажаний порятунок. У Відні Коморовська любила спостерігати за молодими безтурботними парами: вишукано одягнуті панянки з граційною поставою невимушено йшли під руку з галантними кавалерами й так захоплено про щось розмовляли, що дівчині дуже хотілося бути третьою, але невидимою — десь там, між ними, щоб частина тих божественних емоцій осідала на половині шляху між Ним і Нею… Щоб і собі навчитися так говорити з чоловіками… Гертруда часто йшла за закоханими й жадібно ловила уривки розмов, інтонацій, а вдома, перед дзеркалом, намагалася відтворити їх — виходило гарно й упевнено, як й у австрійських красунь, от тільки… ніяк не знаходився відданий і постійний кавалер, на якому можна було б попрактикуватися.

На тому першому балу в Кристинополі панночка переконалася, що оті вправляння перед дзеркалом не були даремні — юнаки надовго зупиняли свій погляд на ній, а Гертруда з віденським шармом упевнено й граційно освоювала місцевий паркет. Як любить більшість людей свій день народження! Підвищена увага, приємні лестощі, подарунки, розкіш дружнього спілкування — ти як не Бог, то в нього за пазухою, ну а другий день після нього і всі решта триста шістдесят три грубо помазані прикрим відчуттям «мені чогось таки не вистачає» і «видно, я не так живу»… Так, як на другий день після пристойного застілля, коли живіт уже противиться простій вівсянці — подавайте-но сюди довге меню… Таке розчарування чекало й на вишукану та енергійну Гертруду: «Кавалери, де ви-и-и, ау-у…» — тиша… Не Відень. Не кристинопільський бал. Сушно — найбільша пустеля у Всесвіті. Місце заслання для краси. Монастир без стін. Латина й французька — корови й вівці, підходьте, поговоримо… Книжки, вишивка — місць утечі було небагато. Та й такі спокійні заняття були для Коморовської як загата на бурхливій гірській річці: вода прибуває, прибуває й ось-ось знесе кляту перепону…

Літня спека підсилювала неприємне відчуття наближення до точки кипіння. Гертруда прагнула змін. Стосунки з Потоцьким, і тільки вони могли стати єдиним шляхом порятунку із сушненської волі-неволі. Тільки з ним під руку бачила себе дівчина в безкінечних прогулянках — уже не Сушном, ні, Віднем. Вони були гарними й жвавими, як усі ті молоді австрійські пари, і вже хтось інший у невимовній заздрості йшов за ними… Думки як дзеркало, з яким залишаєшся наодинці: шукаєш, де ти гарніший, і в тому напрямку ще більше прикрашаєшся, уже самозакохано й не помічаючи якихось проблемних місць. У двері фантазійної кімнати стосунків із Потоцьким уже було пропхано мільйон прекрасних думок, і ще жодна погана не посміла заповзти туди гадюкою. Світло тих мрій було настільки яскравим, що Щенсний там був не інакше як янголом — добрим, вродливим, люблячим… І не просто янголом, а її власністю, що не зводить очей із Гертруди. Межі між реальністю й казкою вже не було. Її щасливий янгол прилетить до неї в суботу із зорі, яка «впаде у води, і, розчинившись, із дощами прийде й помиє мені коси…»

— Он ти де, Щенсний, — прочинив двері до бібліотеки панський маршалок.

Молодий Потоцький тримав на колінах розгорнуту книгу, а замріяний погляд поверх неї виказував істинну локацію його свідомості. Щенсний тріпнув головою й повернувся в реальний світ.

— Як ти думаєш, Каролю, забирати щось чуже добре?

— Ну та… — заскочений іншою течією Сіраковський намагався видати щось мудре. — Та ж відомо, що «не вбий, не вкради, не чужелож». Ясна справа, що то зле.

— Ніяк не можу того доперти: як

1 ... 45 46 47 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця галицького Версалю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця галицького Версалю"