Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Пройшовши далі по околиці, Родіон став свідком дійсно найжахливішого видовища, гіршого навіть від ранку другого грудня 2002 року. Якраз на перехресті околиці, біля невеликої цегляної арки, стояла чорноволоса жінка з оголеною груддю. Вона підняла із землі гострий камінь, присипаний піском, та повернулась до малесенького немовляти, яке несамовито верещало на тому ж піску. Судячи з усього, його мучили різі в животі. Жінка була в істериці: вона високо замахнула руку, застигла так на мить, та з усієї сили вдарила гострою стороною каменю голову немовляти. В ту ж секунду його крихкий череп розбився, і з лобу виднілась жахливого вигляду рана, з якої разом з кров’ю витікали шматки розчавленого мозку. Мати немовляти тоді впала над убитою дитиною, що видавала ще деяке огидне бурління, та застигла на колінах, й певно сама через кілька секунд сконала в печальній агонії, простягнувшись по закривавленій землі. Тоді Родіон Михайлович згадав слова: «Горе вагітним і годуючим у ті дні! Буде велика скорбота, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде».

         В той момент Родіон Михайлович не мав сили вже за цим споглядати. Він швидко пройшов арку та вчув горілий запах: десь недалеко палали будинки, в які потрапила громовиця (серед небувалої спеки!). Відбувався лютий хаос, адже в будинках тих ще були люди, але тепер вони вискакували з вікон, охоплені нещадним вогнем, та бились по брудній землі, щоб скинути з себе цю пекучу гадюку, але вона вже обвила їх. Така ж біль на них чекатиме в пеклі, але вона вже не закінчиться смертю. Кожен в Геєні стане подібним до Прометея, але за героїв їх там вважати не будуть. Біль заради болі. Муки заради мук. Через дві хвилини від людини в полум’ї залишились лише тлінні, попечені кості, котрі вже завтра перетворяться в порох.

         Однак помітив Родіон Михайлович подекуди людей, які наче знаходились в зовсім іншому світі. Ні, по їх обличчю також невпинно текли сльози, а тіло здригалось, але здригалось воно в молитві. Справа в тому, що кожна людина тут була причетна до хаосу, від того, що коли періщила кудись блискавка, то вони зачинали кричати й волати, але ті люди на це не зважали: вони весь час били поклони, а на їхніх колінах вже виявилися жахливі рани від гострого каміння. Вони не просили їжі, й скоріш за все скоро помруть з голоду, але вони молилися, й завдяки молитві були далекі від вогню, спеки, болі, – коротше кажучи, від усього, що відбувалося навколо.

         Кожен живий на тій вулиці потребував допомоги, адже жодному з них не вдалось обійти нещастя.

         Родіон Михайлович пішов далі. Він відчував себе якимсь духом: «Може, я вже помер, й тепер бачу майбутнє?», – думав він. Тим часом землю розбивав грім, й люди інколи падали контуженими. Тепер спасіння – смерть.

         Чи може ні? Може прийде той, хто зможе спасти їх від напасті, від гніву Божого? Вони в це не вірили. Так, вони не вірили. Тепер вони зрозуміли, що ніколи насправді не вірили. Їх вбивав сумнів, їх вбивало чуже для людини відношення до світу – середнє, нейтральне. Ці люди дозволяли бути на світі всьому, бо давали свободу влади будь-якій гидоті, й це привело їх до скорботи, нечуваної ще з початку часів. Творіння Господні! Хіба ж такими ви є, якими являєтесь по природі? Усім вам головне – рівність народу, але ж чи може таке бути з часів самого Вавилону та Содому й Гоморри, чий народ також не зрозумів всієї гидоти їх душевного запустіння? Чи ж сьогодні в Содом перетворився наш світ? Бажання «свободи» й рівності привело людей до того, що тепер бачив перед собою Родіон Михайлович. Однак надія ще охопить їхні серця, та це буде трохи пізніше.

         Наразі перед Родіоном знов виник міраж. Вулиця змінилась горою. На ній опинився через мить сам Родіон. Попід горою виявилось провалля, й у самому низу знаходився величезний мегаполіс, повний багатоповерхівок та скляних хмарочосів. По містові проходило купа доріг, шосе, алей, подібних до маленьких капілярних судин (як це для себе виявив Родіон Михайлович з великої висоти). Й серед усіх цих незліченних будівель, по ліву сторону знаходився «оазис»: великий зелений прямокутник, заповнений деревами та озером. З нього зараз вибігало купа людей. Взагалі, в місті також відбувався хаос: гуділа дуже гучна, жахлива сирена, й на дорозі виявився величезний потік з людей, які наче під час марафону, натовпом бігли в одному напрямку. В цьому місті вже колись відбувалось подібне, але то було надто давно, й тепер мало бути дещо гірше, ніж тоді. В мить з неба стали падати масивні бомби. Їх було повно, вони летіли рядами. За секунду мегаполіс накрило снарядами, й стався звук, гучніший від тисяч одночасних громовиць. Хмарочосів не стало: їхні верхівки почали звалюватись на нарід, який немов мурашник, на якого наступила людська нога, біг хто-куди. Все місто покрило туманом пороху. Люди, що не померли від снарядів та бетонних уламків, за кілька секунд були з безумною силою відштовхнуті на десяток метрів, внаслідок вибухової хвилі; інші задихнулись від диму й кіптяви, піднятої вище за людський зріст. Сім’ї, ще хвилину до цього живі й повні, виявились змертвілими.

         Родіон спостерігав за цим, роззявивши рота. Все, що коли-небудь побудувала людина, було зруйновано.

         Потім, позад нього раптово почулися кроки. Він обернувся, та… та ноги його підкосились, й він упав додолу. Перед ним стояв сам Христос з розпростертими руками в сторону іконописця. Від Нього сходило яскраве світло, й одягнений Він був в червоні шати. Родіон Михайлович, побачивши Агнця, нараз відчув надію, безумно зрадів, адже перед ним став його Спаситель. В нашого героя пішли сльози… В душі йому стало так добре, бо Той, кого він зараз бачив перед собою, був покровителем його бідної дружини, та напевне весь час супроводжував Івана… Нарешті, Він супроводжував самого Родіона Михайловича. Його переповнювала любов та хвилювання, але він все одно не спромігся піднятись на ноги сам, тому йому допоміг Господь. Родіон заплющив очі, коли Ісус наблизився до нього впритул. Коли ж відчув Його руку, то миттю розплющив й посміхнувся. Христос посміхався йому, й Родіон посміхався у відповідь. Тоді Він заговорив величним голосом, й Родіон став його слухати, як наймудрішу істоту в світі.