Читати книгу - "Серця в Атлантиді"

«Мр-брм-мр», — від сентґебівців.

«Будь ласка, залиш усе, як є, — подумки благав Боббі, — не змушуй їх дякувати, не тицяй їх носами!»

Можливо Ріонда почула його думки — у Боббі тепер були всі підстави вірити в подібне — тому що вона сказала:

— Ну гаразд, цю частину можна й опустити. Шуруйте додому, хлопці. Ага, Гаррі, як побачиш Мойру Дедем, передай, що Ріонда і далі щотижня їздить на бінго до Бріджпорта, якщо треба її підвезти.

— Передам, обов’язково, — сказав Гаррі, сів на велосипеда і покотив угору пагорбом, і досі не відриваючи погляду від тротуару. Якби назустріч вийшов пішохід, він би, напевно, його переїхав. Двоє приятелів подалися слідом, налягаючи на педалі, щоб його наздогнати.

Ріонда проводжала їх очима, її посмішка поволі зів’яла.

— Ірландський набрід, — нарешті сказала вона. — Тільки й чекай біди. Ну й нехай забираються на всі чотири вітри. Керол, ти справді в порядку?

Керол сказала, що так.

— Боббі?

— Авжеж, я в нормі.

Боббі знадобилася вся його витримка, аби не почати тремтіти перед нею, як миска журавлинного желе, та якщо Керол тримається, то й він має впоратися.

— Сідай в машину, — звернулася Ріонда до Керол, — підкину тебе додому. А ти, Боббі, давай ноги в руки і дуй через дорогу до себе. До завтра ті хлопці зовсім забудуть і про тебе, і про мою маленьку Керол, але сьогодні вам розумніше посидіти вдома.

— Добре, — погодився Боббі, твердо знаючи: не забудуть ні завтра, ні до кінця тижня, ні до кінця літа. Їм з Керол доведеться ще довго стерегтися Гаррі та його друзів. — Бувай, Керол.

— Бувай.

Боббі поплентався через вулицю. На тому боці він спинився, дивлячись, як старенька автівка Ріонди прямує до багатоквартирного будинку, де мешкали Джербери. Вийшовши з машини, Керол озирнулася і помахала йому рукою. Боббі помахав у відповідь, тоді піднявся сходами на ґанок 149-го й увійшов досередини.

Тед сидів у вітальні, палив і читав журнал «Лайф» з Анітою Екберґ на обкладинці. Боббі не мав ані найменшого сумніву, що валізи та паперові пакети вже зібрані, та їх ніде не було видно. Мабуть, залишились у кімнаті нагорі. Боббі зрадів. Йому не хотілося на них дивитися. Знати, що вони там, уже само по собі було доволі кепсько.

— Чим займався? — поцікавився Тед.

— Нічим особливим, — відповів Боббі. — Краще піду ляжу і до вечері почитаю.

Боббі пішов до своєї кімнати. На підлозі біля ліжка стосиком лежали три книжки з дорослого відділу Гарвіцької публічної бібліотеки: «Космічні інженери» Кліффорда Д. Сімака, «Таємниця римського капелюха» Еллері Квіна і «Спадкоємці» Вільяма Ґолдінґа. Зупинивши вибір на «Спадкоємцях», Боббі влігся, поклав голову в ногах ліжка, а ноги в шкарпетках викинув на подушку. На палітурці були зображені печерні люди, та малюнок більше скидався на абстракцію. Так печерних людей не зобразять на жодній дитячій книжці. Мати дорослий читацький квиток було дуже приємно… та чомусь уже не так, як раніше.

«Пильне око Гаваїв» показували о дев’ятій і за звичайних обставин Боббі дивився його, як зачарований, а мама заявляла, що в серіалах на зразок «Пильного ока Гаваїв» і «Недоторканних» занадто багато насилля, і зазвичай не дозволяла їх дивитися. Та того вечора думки Боббі постійно кудись відлітали.

Менш ніж за шістдесят миль звідси міряються силами Едді Албіні та Ураган Гейвуд. Дівчина-реклама бритв «Жилет блу», одягнена в блакитний купальник і такі ж блакитні туфлі на високих підборах, дефілюватиме рингом перед початком кожного раунду, здійнявши високо над головою табличку з блакитною цифрою: 1… 2… 3… 4…

О пів на десяту Боббі не міг би сказати, хто у фільмі приватний детектив, не кажучи вже про те, хто убив біляву світську левицю.

«Ураган Гейвуд впаде у восьмому раунді, — казав Тед, — і дідові Джі це відомо».

А що, як щось піде не за планом? Боббі не хотілося, щоб Тед їхав, та якщо інакше не можна, нестерпно було думати, що Тед може поїхати з порожнім гаманцем. Але цього ж не може трапитися… чи може? В одному фільмі Боббі бачив, як один боксер збирався лягти в нокауті, та потім передумав. А якщо сьогодні трапиться те ж саме? Договірний бій — це тобі не жарти, це шахрайство.

Не дурій, Шерлоку, що ж навело тебе на такий висновок?

А якщо Ураган Гейвуд не схоче шахрувати? Тоді Тед опиниться в серйозній скруті або, як висловився б Саллі-Джон, «влипне по саме нікуди». Якщо вірити годиннику у вигляді сонячного диска з променями, що висить на стіні вітальні, зараз дев’ята тридцять. Коли розрахунки Боббі правильні, то саме почався переломний восьмий раунд.

— Як тобі «Спадкоємці»?

Боббі так глибоко поринув у роздуми, що від голосу Теда аж підскочив. На екрані Кінен Вінн стояв біля бульдозера і казав, що заради цигарки «Кемел» ладен пройти милю.

— Значно важчі за «Володаря мух», — промовив Бобб. — Дві невеличкі родини печерних людей ніби мандрують по світу й одна з них здається розумнішою. Але головні герої — інші, ті, що дурні. Я вже майже зібрався був лишити, але зараз стає цікавіше. Думаю дочитати їх до кінця.

— Родина, з якою ти познайомився вперше, та, де маленька дівчинка, — то неандертальці. Друга родина, а точніше, плем’я — от вже мені цей Ґолдінґ зі своїми племенами — кроманьйонці. Кроманьйонці і є спадкоємці. Те, що відбувається між цими двома групами, підпадає під схему трагедії. Усі події підводять нас до нещасливого фіналу, якого не можна уникнути.

Тед провадив далі, згадавши п’єси Шекспіра, вірші По і романи типа на ім’я Теодор Драйзер. Іншим разом Боббі зацікавився б, та цього вечора раз-по-раз переносився думками у «Медісон-Сквер-Ґарден». Він бачив ринг, залитий нещадним світлом, наче столи в «Кутовій лузі», коли за ними перебували гравці; чув крики глядачів, коли Гейвуд увійшов у раж і то правою, то лівою замолотив сторопілого Едді Албіні. Він і не думає здавати бій, а, подібно до боксера з телефільму, збирається відкрити суперникові світ реального болю. Боббі відчував запах поту і чув, як рукавиці важко бухають по людській плоті. Очі Едді Албіні перетворилися у два нулики… Коліна підігнулися. Публіка на ногах і аж заходиться…

— …уявлення про долю, як про силу, якої неможливо уникнути, схоже, зароджується в греків. Був такий драматург, Еврипід,