Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Алтин-толобас 📚 - Українською

Читати книгу - "Алтин-толобас"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Алтин-толобас" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 93
Перейти на сторінку:
точнісінько в пах, і магістр присів навпочіпки. Безмежний всесвіт умить стиснувся до розмірів забитого місця.

Качиним кроком Фандорін одшкандибав убік. Господи, як же йому було боляче!

І тут постраждалий побачив пістолет: він лежав собі біля бровки, байдуже поблискував під сонцем. Забувши про біль, Ніколас кинувся до зброї, схопив її й розвернувся — якраз, щоб побачити фінал вражаючого єдиноборства.

Влад Соловйов, який відступав назад під натиском вертлявого Шурика, зачепився високим каблуком за кришку каналізаційного люка. Похитнувся, змахнув руками й негайно отримав сильний удар підошвою ботинка просто в незахищені груди. Упав, розкинувши руки, й лишився лежати нерухомо.

— Ні з місця! Руки вгору! — крикнув кілеру Фандорін, виставивши вперед руку з пістолетом.

Ніколи йому ще не доводилося тримати бойової зброї, одначе Ніколас знав, що десь на рукоятці має бути запобіжник. Якщо його не зняти (чи якщо з нього не зняти?), пострілу не буде.

Лівою рукою магістр провів по гладенькій поверхні праворуч, ліворуч, зсунув якийсь важілець. Залишалося надіятись, що це і є запобіжник. Тепер треба бути вкрай обережним — ледь поворухнеш вказівним пальцем, і може вистрілити.

— Руки вгору! — іще раз крикнув Фандорін Шурикові, котрий стояв над поваленим супротивником і дивився на магістра з поблажливою посмішкою. Похитав головою, рушив до Ніколаса.

— Стояти! — підвищив голос Фандорін. — Я вистрілю! Чесне слово!

Шурик чесному слову явно не повірив і ходи не сповільнив.

Ніколас стільки разів бачив цю сцену в кіно, що в нього виникло виразне відчуття де жа вю: дилетант із пістолетом у тремтячій руці, і лиходій, що твердо знає — нормальна, цивілізована людина не зможе вистрілити впритул.

— Не треба! — попередив Ніколас, відчуваючи, що в голосі зрадливо бринять благальні нотки. — Зупиніться! Не треба! Не змушуйте…

— Треба, Федю, треба, — з напускною суворістю перебив його Шурик, чомусь назвавши Фандоріна чужим іменем, і простяг руку до ствола, що ходив ходором.

Цієї миті Ніколас із усією певністю зрозумів, що ніколи і ні за що не зможе пустити кулю в людину, котра дивиться тобі просто у вічі й усміхається. Від жаху та безпорадності пальці магістра мимоволі стислись, а пістолет раптом узяв і сам по собі глухо цмокнув тричі підряд. Дуже швидко: цмок-цмок-цмок.

Шурика ніби переломило надвоє. Він склався навпіл, продовжуючи дивитися на остовпілого Фандоріна. Губи кілера ще були розтягнені у глумливій посмішці, та очі здивовано розширились, і було видно, що одне з них, як і до цього, блакитне, а друге чомусь каре.

Це в нього під час бійки вискочила кольорова лінза, сказав собі Ніколас і позадкував. Шурик же трохи постояв у недоладній скоцюрбленій позі й упав боком на асфальт. Він лежав зігнутий, затискав обома руками живіт і все розтягав, розтягав губи в посмішці.

Ніколасу зробилося нестерпно страшно, й він сам не знав, чого боїться більше: того, що ця людина зараз помре, чи що вона підведеться і знову рушить на нього з цією своєю жахливою посмішкою.

Одначе Шурик і не вставав, і не вмирав — він смикав ногою у важкому ботинкові й через рівні проміжки неголосно повторював:

— А… А… А… А…

З рота в нього стікала кров, і вже набігла невелика темна калюжка.

Прийшов до тями Влад. Сів, покрутив головою, ніби проганяючи хміль. Подивився на Ніколаса, на лежачого Шурика. Легко підвівся, підібрав зв'язку ключів. Витер рукавом безнадійно зіпсованого піджака розбитий рот.

— Завалив гниду? — запитав Соловйов, переходячи на «ти». — Круто. Слухай, Майкл Джордан, ну в тебе й дружбани. Ти бачив, як він мене колошматив?

— У нього п'ятий дан з карате, — пояснив Ніколас, не зводячи очей із пораненого кілера. — Треба «швидку допомогу».

— Це точно. — Влад підійшов, став поряд. — П'ятий дан? Тоді зрозуміло. У мене ж четвертий. Ну, чого милуєшся? Бачиш, людині погано. «Швидка допомога» в тебе, ти й домочуй.

Він кивнув на пістолет, усе ще затиснутий у руці Фандоріна. Ніколас оторопіло втупився в Соловйова. Невже він пропонує добити пораненого?

— Ти чого, вперше, чи що? — Влад похитав золотавою головою. — Тоді тим паче круто. Такого вовка упорав. Не менжуйся, братику, догвинчуй. Усе одно відходить. Він би нас із тобою розчикав — не моргнув… Ну! Та добре вже, дай я.

Вийняв зброю із кволих пальців магістра, прицілився Шурику в голову.

— Не дивись, якщо такий ніжний.

Треба було стати на перешкоді вбивству, та Фандоріна охопила дивна апатія, сил вистачило тільки на те, щоб одвернутися.

Іще одна цмокаюча черга, й акання припинилось.

Соловйов обхопив Ніколаса за плечі й швидко повів до «ягуара».

— Все, земляче, все. Ходу.

Нашвидку обтер «беретту» хусточкою, витяг із рукоятки не до кінця відстріляний магазин, порожній пістолет кинув на асфальт. Пояснив:

— А то пацанята місцеві підберуть, іще нароблять шкоди. Обойму потім викину. Лізь у тачку, чудесний незнайомцю. Ну, я з тобою і вклепався.

* * *

На першому ж світлофорі Соловйов простягнув руку:

— Почнемо церемонію офіційного представлення. Влад Соловйов.

Фандорін, затнувшись, назвався так:

— Ніко… Микола Фандорін.

— Цікава ти людина, Колю. Просто лом у мене на цікавих людей, немає мені від них ніякого спасу. Ти не пузирся, претензія не до тебе, а до Господа Бога. Вибач, звичайно, зайву цікавість, але кого ми з тобою урили? — Він скоса поглянув на мучнисто-біле обличчя магістра історії. — З виду і прикиду ти не з ділових. Висловлюючись мовою дворів і лягавих, чистий ботанік. Скажи мені, ботаніку, як ти до життя такого дійшов, що за тобою запеклі вовцюги з дев'яносто третіми «береттами» ганяються?

Дуже захотілося все розповісти цьому сміливому, відчайдушному хлопцеві, та й обов'язок вдячності начебто не дозволяв критися. Але, з другого боку, вплутувати у свої невеселі справи стороннього було б безвідповідально. Влад і без того вже добряче вклепався. Страшний Шурик уже мертвий, та Алтин говорила, що в нього має бути господар…

Соловйов виждав з півхвилини, знизав плечима:

— Не хочеш — не говори. Маєш право. Ти мені, Колю, життя врятував. Якби ти не торохнув цього кошмарика, він би мені точно кирдик зробив.

— Розумієте… — хвилюючись, почав Фандорін. — Розумієш, Владе, я не певен, що маю право втягувати тебе в цю історію… Вона така каламутна, заплутана. Я б навіть сказав, таємнича. І дуже небезпечна.

— Небезпечна — нехай би вже, не звикати, а от чужих таємниць не люблю, — скривився Влад. — Своїх дівати нема куди. Ти скажи, тобі чого в Шереметьєво треба? Хочеш чкурнути із ЕрЕф до сонячної Анталії або гостинної Чехії? Втомився від своїх товаришків, хочеш од них відпочити? Розумію тебе, Колю, особливо якщо вони всі на

1 ... 45 46 47 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алтин-толобас"