Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Глибоко під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "Глибоко під водою"

454
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Глибоко під водою" автора Пола Хокінс. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 91
Перейти на сторінку:
людям — це можливо, але, звичайно, якщо вчинок правильний, то дехто з нас уважатиме його правильним — і буде тобі вдячний?

Він знову закусив губу.

— Проблема, — сказав він, і його голос знову тремтів, — у тому, що шкоди вже завдано. Я спізнився. Уже пізно робити правильні вчинки…

Він знову заплакав, але не так, як раніше. Він не скімлив, не панікував: зараз він плакав, як людина, яка втратила все, втратила будь-яку надію. Він був у відчаї, і я не міг цього стерпіти.

— Джоше, я повинен покликати твоїх батьків сюди, я повинен… — сказав я, але він учепився в мою руку.

— Ну, будь ласка, містере Таунсенде! Будь ласка!

— Я хочу тобі допомогти, Джоше. Справді. Скажи, будь ласка, що тебе так тяжко засмучує. (Я згадав, як сиджу в теплій кухні, не вдома, їм тост із сиром. Джинні була там, вона сіла поруч. «Розкажеш мені, що сталося, зайчику? Будь ласка, скажи мені». Я не сказав нічого. Ані слова. Жодного слова.)

Але Джош, навпаки, був готовий говорити. Він витер очі й висякався. Кашлянув і випростався у своєму кріслі.

— Ідеться про містера Гендерсона, — сказав він. — Про містера Гендерсона та Кейті.

Четвер, 20 серпня

Ліна

Усе почалося з приколу. Ця історія з містером Гендерсоном. Із гри. Ми вже цей номер проводили — із містером Фраєром, учителем біології, і з містером Макінтошем, тренером із плавання. Мета гри була — змусити його почервоніти. Ми пробували по черзі. Одна пробує щось відмочити, і якщо мети не досягнуто, то настає черга другої людини. Можна було робити все, що хочеш, коли хочеш, єдине правило полягало в тому, що при цьому має бути присутня ще одна людина — а то інакше факт не піддавався перевірці. Ми ніколи не залучали до цієї гри нікого більше, це була наша штука, моя і Кейті — я насправді й не пам’ятаю, хто з нас це придумав.

Із Фраєром я вийшла першою — і зробила його приблизно за тридцять секунд. Я підійшла до вчительського столу, усміхнулася йому й закусила губу, коли він пояснював щось про гомеостаз, а потім трохи нахилилася так, що в мене трохи відкрилася блузка — і готово! Над Макінтошем треба було попрацювати трохи більше, тому що він звик бачити нас у купальниках, так що навряд чи мав би збожеволіти, побачивши якийсь клаптик шкіри. Але Кейті врешті його добила: поговорила мило, сором’язливо і трішечки збентежено з ним про фільми з кунг-фу. Ми знали, що він їх любить.

А от із містером Гендерсоном вийшло зовсім по-іншому. Кейті пішла першою, бо виграла тур із містером Маком. Вона дочекалася закінчення уроків, і поки я дуже повільно збиралася, вона підійшла до його столу й сіла на край. Вона всміхнулася містерові Гендерсону, трохи нахилившись уперед, і почала говорити з ним, але він раптово відсунув стілець і встав на ноги, відійшов на крок. Вона продовжила, але уже не так старалася, а коли ми виходили, він глянув на нас так, наче розлютився. Коли я своєю чергою пробувала його засоромити, він позіхав. Що я тільки не робила: ставала близько до нього, усміхалася, торкалася волосся і шиї, кусала себе за нижню губу, а він демонстративно позіхав. Наче йому нудно на мене дивитися.

Мені просто в голову не вкладалося, як це дивитися на мене, як на порожнє місце, наче я йому геть не цікава. Мені перехотілося грати далі. З ним було неприкольно. Поводиться просто як хуйло якесь. Кейті сказала: «Ти так вважаєш?» — і я сказала, що вважаю. А вона: «Ну добре». І на тому все й скінчилося.

Я дізналася значно пізніше, через кілька місяців, що вона порушила правила. Я поняття про це не мала, тому коли Джош зайшов до мене на Валентина й розказав найсмішнішу історію, яку я в житті чула, я й написала Кейті есемеску: «Чула про твій лямур, — написала я. — КВ + МГ = ♥». Мені прийшла відповідь приблизно за п’ять секунд: «ВИТРИ ЦЕ. НЕ ЖАРТ. ВИТРИ». Я відписую: «WTF?» А вона — знову. «ВИТРИ БІГОМ. А ТО, ЇЙ-БОГУ, БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ БУДУ З ТОБОЮ РОЗМОВЛЯТИ!» Боже мій, думаю. Охолонь!

Наступного ранку в школі вона на мене й не дивилася. Навіть не привіталася. Коли ми вийшли з класу, я схопила її за руку.

— Кейті! — кажу — Що ж це робиться?!

Вона мене мало в унітаз не штовхнула.

— Та що ж це за фігня? — сказала я. — Ти чого?

— Нічого! — засичала вона на мене. — Я просто вважаю, що той твій жарт — це лажа, ясно? — І вона на мене таким поглядом подивилася, який у неї ставав дедалі частіше: наче вона доросла, а я мала. — Нащо ти взагалі таке зробила?

Ми стояли в далекому кінці туалету, під вікном.

— Джош забігав у гості, — сказала я. — Каже, що бачив, як ти й містер Гендерсон стояли на автостоянці, тримаючись за руки… — І я засміялася.

Кейті не сміялась. Вона відвернулася від мене й стала біля раковини, дивлячись на своє відображення.

— І що? — Вона дістала із торби брасматик. — Що саме він сказав?

Її голос звучав дивно, не сердито, не стурбовано: вона ніби була налякана.

— Він сказав, що чекав тебе після школи і побачив вас із Гендерсоном, що ви трималися за руки… — Я знову розреготалася. — Боже ж мій, теж мені драма. Він просто вигадав байку, бо шукав приводу зайти до мене. Це ж День святого Валентина, тож…

Кейті заплющила очі.

— Господи! Ну ти, блін, і самозакохана! — сказала вона спокійно. — Ти що, серйозно думаєш, що все заради тебе робиться!

Відчуття було таке, ніби вона дала мені ляпаса.

— Що?..

Я навіть не знала, як на таке реагувати, це було зовсім на неї не схоже. Я все ще намагалася придумати, що ж сказати, і тут вона впустила свій брасматик у раковину, схопилася за неї й заплакала.

— Кейті… — Я поклала руку їй на плече, а вона заплакала ще сильніше. Я пригорнула її. — Господи, та що ж сталося? Що трапилося?

— Ти що, не помітила, — пирхнула вона, — що все стало по-іншому? Ти що, не помітила, Ліно?

Звичайно, я помітила. Вона якийсь час уже

1 ... 45 46 47 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Глибоко під водою"