Читати книгу - "Глибоко під водою"

Звичайно, я помітила. Мені було прикро. Але я не збиралася нічого казати. Правда ж, нема гірше ніж показувати комусь свою образу? Я не хотіла здаватися слабкою, нещасною, показувати, що мені чогось треба і теде.

— Я думала… Та не знаю, Кей, я думала, що тобі просто нудно зі мною чи що, — вона ще дужче заплакала, а я обіймала її.

— Ні, ні! — сказала вона. — Мені не нудно з тобою. Але я не могла сказати тобі, не могла сказати нікому… — вона раптово перервалася і випручалася з моїх рук. Вона пішла на другий кінець туалету, впала на коліна й поповзла до мене, зупиняючись біля кожної кабінки.

— Кейті? Що ти робиш?

І тут до мене нарешті дійшло. Оце наскільки я нічого не розуміла!

— Боже ти мій, — сказала я, коли вона встала на ноги. — Ти… ти справді хочеш сказати, що… — Я перейшла на шепіт, — щось відбувається?

Вона нічого не сказала, тільки подивився мені просто в очі, і я зрозуміла: так.

— Блін! Блін, Кейті, ти ж не… Це божевілля якесь. Тобі не можна. Тобі не можна, Кейті. Ти повинна зупинити це… доки нічого не відбулося.

Вона подивилася на мене як на дурнувату, наче їй за мене незручно.

— Ліно, це вже відбулося, — вона сумно всміхнулася, витерши сльози з обличчя. — Це уже відбувається з листопада.

Я нічого про це не сказала поліції. Це не їхня справа.

Вони прийшли, коли ми з Джулією вечеряли на кухні. Точніше, я вечеряла. А вона просто возькала їжею по тарілці, як завжди. Мама казала мені, що вона не любить їсти при людях: це відтоді, коли вона була товстою. Ми обидві мовчали — ми нічого не сказали одна одній, бо я прийшла додому й застукала її з маминими речами — так що коли у двері подзвонили, то це було навіть полегшення.

Коли я побачила, що прийшли Шон і детектив Морґан — Ерін, як я тепер маю її називати після того, скільки часу ми провели разом — я подумала, що зараз буде розмова за розбиті вікна, хоча мені здалося, що приїжджати їм задля такого удвох — це якось занадто. Я одразу здалася.

— Я все відшкодую! — сказала я. — Тепер же я можу це собі дозволити, чи не так?

Джулія скривилася як середа на п’ятницю, показуючи, як я її розчарувала. Вона встала й почала прибирати зі столу, хоча так нічого й не з’їла.

Шон узяв її стілець, присунув до мене й сів поряд.

— Цим ми займемося пізніше, — сказав він із сумним і серйозним виразом обличчя. — Але спочатку ми маємо поговорити з тобою про Марка Гендерсона.

Мене кинуло в холод, у животі все скрутило, як тоді, коли відчуваєш: зараз буде біда. Вони дізналися. Мені водночас стало жахливо — і полегшало на душі, але я намагалася щосили втримати геть байдуже й наївне обличчя.

— Так, — сказала я. — Я знаю. Я побила йому вікна.

— А чому ти побила йому вікна? — спитала Ерін.

— Тому що мені було нудно. Тому що він — мудак. Тому що… Тому що…

— Годі, Ліно! — перервав мене Шон. — Припини клеїти дурня.

Вигляд у нього був помітно роздраконений.

— Ти ж знаєш, що ми говоримо не про це, чи не так?

Я не сказала ні слова, я просто дивилася у вікно.

— Ми говорили з Джошем Віттекером, — сказав він, у животі в мене знову перевернулося. Я ж і розуміла: Джош не зможе мовчати про це вічно, але сподівалася, що погром у Гендерсона його задовольнить, принаймні на деякий час.

— Ліно? Ти мене слухаєш? — Шон нахилився вперед на стільці. Я помітила, що його руки трохи затремтіли. — Джош зробив дуже серйозну заяву про Марка Гендерсона. Він сказав нам, що Марк Гендерсон перебував у стосунках — сексуальних — із Кейті Віттекер протягом кількох місяців, перед тим, як вона померла.

— Дурниці! — сказала я і спробувала розсміятися. — Це повна фігня.

Усі дивилися на мене, і я нестримно почала червоніти.

— Це фігня, — повторила я.

— А навіщо йому було таке вигадувати, Ліно? — запитав мене Шон. — Навіщо молодшому братові Кейті придумувати таку історію?

— Не знаю, — сказала я. — Не знаю. Але це не так.

Я дивилася на стіл і намагалася придумати причину, але моє обличчя усе горіло й горіло.

— Ліно, — промовила Ерін, — ти, очевидно, не кажеш правди. Тільки-от значно менш зрозуміло, навіщо про таке брехати. Чому ти намагаєшся захистити людину, яка використала твою подругу?

— Ах ти ж бля!

— Що? — запитала вона й присунулася просто до мого обличчя. — Що «бля»?

Щось у ній таке було — і в тому, як близько вона до мене, і у виразі обличчя, що мені аж захотілося врізати їй.

— Він не використав її. Вона не була дитиною!

Вигляд у неї став такий задоволений, що мені ще дужче захотілося дати їй у пику, а вона говорила далі.

— Якщо він її не використав, то чому ж ти так його ненавидиш його? Ревнуєш?

— Я думаю, що вже досить, — сказала Джулія, але ніхто не послухав її.

Ерін просто говорила далі, тисла й тисла на мене.

— Ти хотіла його собі, так? Ти розсердилася, тому що ти думала, що ти красивіша, що вся його увага має належати тобі?

Тут я зірвалася. Я знала: якщо вона не заткнеться, я її вдарю, так що я просто сказала:

— Я ненавиджу його, суко ви дурна! Я ненавиджу його, тому що він забрав у мене її!

Тут усі замовкли.

Тоді Шон спитав:

— Він забрав її у тебе? Як саме, Ліно?

Я уже нічого не могла вдіяти. Я просто заїбалася й