Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Після декількох довгих телефонних гудків мелодійний жіночий голос відповів:

– Готель «Монтелеоне» вітає вас! Чим можу допомогти?

– Вітання. Чи можу я поговорити з містером Ругару?

На лінії запанувала тиша. Галя з тривогою поглянула на Соломію, яка зосереджено вишкрябувала ложкою останні кристалики меду з банки.

– На жаль, містера Ругару немає на місці. Хочете залишити повідомлення? – радісним голосом адміністраторки відгукнувся динамік смартфону.

Галя розпачливо глянула на Соломію у пошуках підказки, але та геть не звертала на неї уваги.

– Так, – невпевнено сказала вона. – Пане Ругару! Запрошую Вас зустрітися на Міжвидовому Магічному Музичному Фестивалі у Единбурзі. Фестиваль починається другого серпня, 2024 року. Покладаюся на гостроту Ваших хеморецепторів у питаннях вирішення нашої шляхетної угоди! Либерті, – з стражданням у голосі закінчила Галя.

– Повідомлення прийнято. Я попіклуюся, щоб містер Ругару отримав його якнайшвидше! Гарного дня!

Соломія розреготалася.

– Непогано! Мені особливо сподобалось про хеморецептори! – Фіалкові очі мавки іскрилися від сміху.

– З ким поведешся, від тієї наберешся! Я так розгубилася, що мало все не зіпсувала. Треба було підготуватися, – вона замислено подивилася на ложку в руках Соломії.

– Треба, – посерйознішала Соломія.

Мавка підвелася і прибрала тарілки зі столу. Вимивши посуд і склавши усе на місце, Соломія з сумом поглянула на Галю.

– Час прощатися, – сказала вона, – туристичний портал біля Бережанської церкви Святого Миколая Чудотворця відкривається з заходом сонця.

– Ти точно не можеш мене супроводжувати? – благально спитала дівчина.

– На жаль, ні. Я потрібна тут. Давай ще раз усе повторимо, – Соломія взяла Галю за руку. – Ти прибудеш до порталу біля Вавельського Замку. Там зараз швидкий транзит, бо багато істот прямує на фестиваль. Від Вавелю ти перемістишся до Единбурзького замку. Туристична довідка – коли закінчиш свої справи, обовʼязково візьми екскурсію мовою Землі Предків.

Галя, тамуючи сльози, кивнула ствердно головою.

– По прибуттю у Единбург вколи собі стабілізатор і дві ампули антиагресину. Зрозуміла?

– Так, – відповіла Галя.

– Наша група зупиниться у готелі «Шотландець». В тебе також є заброньована кімната під іменем Галина Лебеденко, менеджерка з питань звʼязків з громадськістю. Там буде сила-силенна істот з багатьох світів, але намагайся не потрапляти нашим на очі. Хтось може тебе впізнати. Я впевнена, містер Ругару тебе знайде, а разом ви знайдете Марусю.

– Чудовий план? Хіба може щось піти не так? – зітхнула Галя, стиснувши руку Соломії.

– Вона буде там. Вона, як і ти, хоче знати, що її не забули на Землі Предків.

– Давай ще раз пройдемся по кодам спілкування, – запропонувала Галя. – Волошка – все добре, айстра – небезпечна ситуація, мальва – все йде за планом, троянда – загроза небезпеки, чорнобривець – місію виконано.

– Чудово, розумниця! – похвалила дівчину Мавка. – «Протидію» видали. Користуйся тільки тим смартфоном, який я тобі дала. Через нього тебе не зможуть відслідкувати.

Соломія, додавши до сухої блакитної деревини ще декілька візерунків-тріщин, зачинила двері безпечного місця, наклавши на будинок закляття-схованку.

Деревʼяний храм Святого Миколая знаходився у пʼятдесяти метрах від хатинки Ірини. Галя з Соломією підійшли до дверей похиленої дзвіниці. Несподівано з зачинених дверей виплила безтілесна істота, поступово набувши форми кремезного чоловіка середнього віку.

– Вітання, пане Кісь, – привітно звернулася до привида Соломія. Вона впізнала у привиді будівничого. Чоловік відбудовував цю церкву на початку девʼятнадцятого сторіччя.

– Доброго здоровля. Маєте намір скористатися порталом? Мало хто вже сюди приходить, – зітхнув привид пана Кіся, – а я все тут тримаю у порядку, портал справний, функціонує надійно, – чоловік з любовʼю подивився на темний храм.

– Чи маєте багато роботи? – запитала Галя.

– Та де там! Тільки привиди  польської шляхти подекуди зʼявляються. Портал біля замку Сенявських-Потоцьких завалило руїнами, то вони цим користуються. Правила знаєте? – прискіпливо запитав привид пана Кіся.

– Нагадайте, будь ласка, – перепитала Соломія про всяк випадок.

– Пройдіть через ворота під дзвіницею. Датчики вас пропустять, якщо ваш вид має дозвіл на користування порталом. Сідайте на лавицю під церквою і насолоджуйтеся мандрівкою.

Подякувавши, Галя з Соломією з острахом зайшли у ворота під дзвіницею. Нічого не відбувалося. Вони спокійно перетнули прохід і опинилися на галявині. Посередині стояла непримітна деревʼяна церква. На поверхні даху, вкритою бляхою, грайливо ковзалося місячне світло.

Будівничий-охоронець порталу перевірив дані про дівчат. Інформація зʼявилася на білій стіні дзвіниці перед входом.

«Лишенько! – мовив привид сам до себе і завмер від здивування, споглядаючи величезні крила. Цифрова проєкція даних виблискувала срібними таємничими символами над воротами дзвіниці. – Дивина! Я думав, цей вид вже давно припинив існування».